Українці зараз живуть у стані постійного стресу. Навіть якщо людина думає, що з нею все нормально, загальна тривожність та відчуття нестабільності й невизначеності не можуть не впливати. За даними Міністерства охорони здоров’я України, близько 15 млн наших співгромадян після війни потребуватимуть психологічної допомоги та психосоціальної підтримки. 

Підтримка потрібна всім, у тому числі й сильним людям. Сильним людям – особливо, адже вони часто є натхненням для інших. Дизайнерка, власниця бренду Ольга Шулик переконалася в цьому особисто – прийшовши якось на групу самодопомоги і знайшовши в такому спілкуванні джерело ресурсу.  

ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ 

Я родом з міста Бережани, що на Тернопільщині, проте все свідоме життя провела на Волині. Відколи  себе згадую -  цікавилася і займалася рукоділлям, з дитинства беручи приклад з бабусі, мами, тітки. Хоча за освітою жодна з них не була кравчинею (зрештою, як і я – у мене дипломи викладача соціальних дисциплін, культуролога та економіста за спеціальністю “фінанси”), але оцей потяг до створення красивих речей панував у моїй родині завжди.  

Зі студентських років я почала шити собі одяг, весь гардероб, аж до пальт. Коли я навчалася в університеті, моєю сусідкою була жінка, котра працювала в кравецькому ательє. Я постійно зверталася до неї за порадами і так училася шити. Після навчання почала працювати бухгалтеркою на підприємстві. Моїми першими клієнтками були колеги – вони знали, що я створюю свій власний одяг і замовляли щось для себе.  

У певний момент я відчула, що настав час для змін – і в професійному, і в особистому житті. Я пішла з бухгалтерії та вирішила розпочати власний бізнес. Це рішення було непростим, бо стабільна зарплата наприкінці кожного місяця і заробіток з продажів власноруч створених речей – це різні речі. До того ж ніхто з моєї родини не займався підприємництвом. Проте мені хотілося ризикнути, а ще мене надихала історія моєї бабусі по матері. Мій бренд називається Shulyk Design. Шулик – це її прізвище. Мене і Ольгою назвали на її честь, хоча ми ніколи не бачилися: бабусі не стало ще до мого народження. І от вона колись мала свою кравецьку студію і вела власні курси крою та шиття. Їй також довелося працювати бухгалтеркою, як і мені, тож наші долі дуже цікаво перегукуються. Я відчуваю цей зв’язок поколінь і відтворюю його в бренді. Є кілька орнаментів, які я знайшла на серветках моєї бабусі і повторюю їх на одязі, який створюю. Так старовина продовжує жити в сучасності. 

Сторінка «Shulyk Design» в Instagram 

Мій бренд не тільки про одяг. Важливою його частиною є етнокультурна складова. Я не просто додаю вишиті елементи до одягу – ці елементи готують спеціально для бренду народні майстрині. Є кілька жінок, з якими зараз співпрацюю в такому ключі. Дуже багато українок, особливо старшого віку, люблять вишивати, проте, на жаль, такі вишиті вироби малозатребувані. Це вишивка «в шухляду», а мені хочеться, аби ці речі були на виду. Для мене важливо, що мої майстрині-помічниці у цій роботі можуть реалізувати свій творчий потенціал, радіють, коли бачать свої вишивки на подіумі в колекціях, знають, що їхня праця цінна й за неї готові платити. Жінки, з якими я працюю, переважно пенсіонерки, тож для них це ще й можливість бути соціально активними. 

Я додаю до одягу вишивку з 2017 року. До повномасштабного вторгнення ця ніша була незаповненою. З 2022 року попит на вишиваний одяг зріс, але й зросла кількість пропозицій. Водночас про нашу культуру дізнався світ. Люди з різних країн хочуть підтримати українського виробника, тому вбрання у стилі етно цікаве й за кордоном. Шкода тільки, що ця впізнаваність прийшла через війну. 

Я популяризую українську культуру не тільки через бренд, а ще читаю освітні лекції на теми історії одягу, рукоділля, відповідального споживання. Перед початком великої війни заснувала громадську організацію, яка серед своїх статутних завдань має розвиток рукоділля і освітню діяльність. Ми отримали установчі документи 9 лютого, геть незадовго до трагічних подій, які розігралися наприкінці місяця і тривають досі. Зміни в політично-соціальному житті країни не змінюють намірів вести просвітницьку роботу в царині української культури, але плани довелося коригувати. 

Як і багато наших співвітчизників, з початком повномасштабного вторгнення я включилася у волонтерство. З тканин, заготовлених на сукні, ми шили балаклави, пізніше почали відшивати плитоноски. Я залучила до роботи всі ресурси, які можна було використовувати. 

У цей період вкотре переконалася, що рукоділля та шиття – це терапевтичні заняття. Багато жінок свідомо чи навіть і підсвідомо у складний стресовий час звернулися до вишивання, в’язання, шиття, бо це справді допомагає відволіктися. 

*** 

ПРО ГРУПИ САМОДОПОМОГИ 

До групи самодопомоги я вперше потрапила у квітні 2023 року. Війна виснажує морально, а минула зима видалася особливо складною через постійні відключення електроенергії, похмурі події та невизначеність. Я відчувала гостру потребу в проговоренні своїх почуттів, у звичайному спілкуванні з людьми, тим більше що переважно працюю вдома. Я сама собі ставала токсичною і розуміла, що з цим треба щось робити. 

Луцька громадська організація «Pro Women UA» регулярно проводить багато корисних заходів. Я відвідувала тренінги та інші освітні події на тему підприємництва, задоволена їх якістю, тому коли побачила оголошення про групи самодопомоги, вирішила йти. 

Я пішла до людей, а виявилося, що це значно більше, ніж просто спілкування.  

Ми живемо в соціумі, і хочемо того чи ні, але нам постійно доводиться комунікувати з різними людьми. Навіть спілкуючись з іншими, можна почуватися дуже самотньо, якщо твої цінності та світогляд незрозумілі оточенню. Самотність, коли навколо, здавалось би, багато людей – не така вже й рідкісна річ у наш час. 

Хоча я вважала себе психологічно стійкою і гадала, що знаю, як справлятися зі своїми емоціями, виявилося, що мені багато з чим можна і треба працювати. 

У групах я багато чого про себе дізналася. Мені відлягло від серця через те, що я не одна з такими проблемами. Коли тебе криє – це нормально! Твої переживання і страхи – це нормально! Проговорюючи свої емоції, я «легалізувала» їх для себе. 

Спочатку я переважно мовчала. Слухаю, як хтось щось розповідає, і думаю: «Та це ж про мене!», але сама говорити не наважувалася. Та поступово учасники кола стають усе відкритішими, і я також. Зараз почала працювати з такими внутрішніми думками, яких раніше боялася й торкатися.  

На групах я переосмислила ніби прості, але такі важливі істини: що варто радіти, якщо маєш цілі руки-ноги, що ти у себе завжди є і можеш на себе покластися, що відчувати різні емоції – властивість живої людини і це нормально. Я навчилася собі довіряти.  

Цей мій новий досвід позитивно вплинув і на бізнес. Внутрішня рівновага дає можливість більше зосередитися на творчості. А ще серед інших учасниць груп я знайшла нових клієнток. Так ми підтримуємо одна одну не тільки морально, а й у підприємницькій діяльності. 

*** 

Ресурсний центр ГУРТ працює над розвитком групової соціально-психологічної реабілітації за підтримки Уряду Швеції та Національного фонду демократії (NED). 

Цей матеріал підготовлено у рамках проєкту «Психосоціальна самодопомога для підтримки громад України», що здійснюється Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Швеції.    

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам цього матеріалу і не обов’язково відображають погляди Уряду Швеції. Відповідальність за вміст матеріалу несуть виключно його автори/авторки.  

___________________________________________________________________________

Приєднуйтеся до спільноти змінотворців ГУРТа в соцмережах: 

• • Facebook
• • Telegram
• • YouTube
• • X
• • Instagram 
• • WhatsApp