Сьогодні в адресу українського громадського суспільства лунає багато нарікань на те, що левова частина програнтованих донорами проектів припиняє своє існування після завершення їхнього основного цільового фінансування… І тому, мовляв, грантування громадських проектів – справа марнотратна.

Я цілком не погоджуюся із таким «збоченим» і дуже підозрілим тлумаченням справи і хочу розповісти вам історію проекту, що продовжує успішно працювати та розвиватися ось вже 11 років після його офіційного завершення!

В 2005 році завдяки розсилкам громадських Інтернет-новин для НДО я довідалася про конкурс проектів, до якого вирішила долучитися, підготувавши проектну заявку для потреб наших громадських партнерів – ковельського Реабілітаційного центру для дітей та молодих інвалідів. Мій проект називався «Посилення ролі недержавного сектору у соціальній роботі з неповносправними». Його основною метою було сприяння соціальній адаптації неповносправних осіб в українському суспільстві.

В рамках проектної діяльності ми повинні були зібрати міських дітей та молодих неповносправних (а учасники РЦ, в основному, хворі на ДЦП (дитячий церебральний параліч) в приміщенні Центру, організувати для них тематичні творчі гуртки, забезпечивши творчим обладнанням та матеріалом, одноразовим харчуванням та організацією цікавого дозвілля й спілкування. Тому після консультацій із Наталією Славіковою, головою НДО, я написала-надіслала проект, і мені пощастило виграти грант.

Успіх здійснення цього проекту перевершив усі наші очікування! Ми зібрали до купи в одному гарному місці міських молодих неповносправних та дітей, надали їм можливість зайнятися творчою діяльністю та спілкуватися, перебуваючи в Центрі багато часу, оскільки було передбачено одноразове харчування та перерви на чай-печиво.

Неповносправні учасники проектної діяльності та їхні родини були дуже щасливими, діти та молодь засиджувалися в Центрі допізна й неохоче йшли додому. Особливою популярністю користувався гурток комп'ютерної грамотності, котрий навчав дітей та молодь основам роботи з комп’ютером та із програмами Microsoft Office, який на волонтерських засадах очолив тато одного з учасників. На завершення проекту вихованці влаштували День відкритих дверей, а з його нагоди величезну творчу виставку власних доробків. Тоді до Центру прийшло дуже багато відвідувачів, серед яких і журналісти місцевого ТБ «ТЦ Ковель», і газетярі міських та обласних видань.

Але головною «родзинкою» моєї історії є не історія проекту, а його продовження. Неповносправні дуже полюбили приходити в Центр, брати участь в його роботі і робили ВСЕ МОЖЛИВЕ для того, щоб робота в Центрі продовжувалася. Організовували виставки в місті, області і навіть сусідній Польщі з метою благодійної підтримки їхнього Центру, шукали-знаходили спонсорів тощо.

З моменту завершення проекту колектив Центру під керівництвом беззмінного лідера Наталії Славікової «розрісся», додалися нові гуртки та учасники, громаді РЦ вдалося залучити місцеві кошти із держбюджету, отримати підтримку преси і створити свій власний веб-сайт та сторінки в соціальних мережах, привертаючи увагу навколишніх до проблем життя неповносправних людей.

Чи було б це все можливим без Інтернету, комп’ютерів, комп’ютерних програм, скайпу, розсилок новин для НУО? Однозначно – ні! Тому варто віддати належне і сучасним технологіям та програмам, завдяки яким проект вдалося організувати та продовжити його життя.

Не думаю, що відкрию Америку через хвіртку, але найбільшими «граблями» в той час діяльності проекту були «піратські копії» програмного забезпечення, вживлені в наші (і МІЙ також, кажу чесно!) комп’ютери. Продавати комп’ютери із встановленою легальною ОС виробники стали вже значно пізніше, та й купити комп’ютер і програми до нього тоді було надто великою розкішшю для пересічної людини, а що казати про неповносправних із мізерною пенсією! З часом ситуація із ОС та програмним забезпеченням трохи змінилася на краще. Сьогодні ж, наприклад, я пишаюся тим, що не маю жодної нелегальної програми на своїх власних та робочих комп’ютерах, частина із яких була подарована компанією Майкрософт Україна.

В українському народі кажуть: «Хто бажає працювати – шукає можливості, хто не бажає – причини». І саме ковельські неповносправні довели, що при великому бажанні проект може бути успішним і «живучим», навіть якщо ти не маєш вищої спеціальної освіти, не пройшов купи курсів із подальшого «виживання твого проекту», у тебе «сімейні обставини», у тебе нема за що «купити хліба», але в тебе є НЕПОДОЛАННЕ бажання продовжувати діяти, не зважаючи ні на які перешкоди, тому що шануєш те, що маєш, і не бажаєш його втратити.

***

Рецепт успіху бере участь у конкурсі «ІКТ для підвищення ефективності ОГС», що оголосив Ресурсний центр ГУРТ. Ваші коментарі під цим матеріалом, додані до 11 грудня 2016 року включно, допоможуть його авторам перемогти.