Близько 15 років Україна намагалася віднайти власну модель пробації  ґрунтуючись на необхідності розробки нових комплексних підходів до процесу виконання-відбування кримінальних покарань, які би базувалися на науково отриманих й обґрунтованих результатах, висновках та рекомендаціях. Назване стосується не лише кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі, а й виконання тих їх видів, при застосуванні яких засуджений залишається на свободі. Як свідчить практика, з подібними проблемами стикаються й інші країни. Вони також намагаються підшукати більш ефективні механізми, які б дозволили убезпечити суспільство від повторення злочинних проявів та повернення правопорушника до законослухняного життя.

Батьківщиною пробації часто вважають Велику Британію, робочі візити українських делегацій в рамках міжнародних проектів до якої і послугували прийняттю спільного рішення про необхідність запровадження елементів пробації і в нашій державі. Але досить прогресивне і актуальне рішення, нажаль було зведене до невиправданого і нелогічного спрощення розуміння пробації - від складової комплексного механізму виконання кримінальних покарань до перекладення на плечі кримінально-виконавчих інспекцій, що «відповідають» за виконання альтернативних позбавленню волі покарань, додаткових і невластивих їм функцій.

Анлійська система пробації, яку було взято за основу, вже з 2007 року із моменту прийняття «Закону про управління правопорушником» («The Offender Management Act 2007») розпочала «роздержавлення» системи виконання кримінальних покарань,  поступово почала зменшувати державну монополію  надання «іспитових послуг» («probation service») та переклала їх  на інших, недержавних, виконавців – новостворені Організації пробації («Probation Trusts») . Нововведення мали на меті заохочення змагальності, новизни та ефективності, а головною умовою роботи з правопорушниками стала наявність жорсткої конкуренції серед надавачів подібних послуг.

Проект закону України «Про пробацію»,  розроблений Міжвідомчою робочою групою, створеною наказом Міністерства юстиції України 28 листопада 2011 року, який буде винесений на найближче пленарне засідання у Верховній Раді України, викликає низку концептуальних, змістовних та техніко-юридичних зауважень (повна версія наукового висновку розміщена на веб-сайті).

Як зазначено у висновку, по суті цим проектом пропонується перетворити нині існуючу кримінально-виконавчу інспекцію у службу пробації. Однак при цьому не враховано національну правову традицію та специфіку такого органу як кримінально-виконавча інспекція в українському контексті. Потребує окремої уваги і приведення термінологічного апарату даного законопроекту у відповідність з діючим законодавством, так наприклад, Кримінальний кодекс України оперує поняттям «вчинення» злочинів, а не «скоєння», як зазначено в проекті.

Потребує деталізації, або додаткового роз’яснення що розуміти під принципом «неупередженості», адже не зрозуміло про неупередженість до чого йде мова (до клієнтів пробації, до підлеглих, до громадських організацій, керівництва..) а також потребує роз’яснення зазначене у статті 9 (Досудова пробація) словосполучення «з метою прийняття судом адекватного рішення» на відміну від визначеного в законодавстві «справедливого рішення».

Додатково звертаємо увагу на статтю 15 законопроекту в якій вказується, що клієнти пробації користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законами України і встановлених судовим рішенням. Незрозуміло чим обумовлено обмеження змісту правового статусу клієнта пробації лише тими правами, що закріплені в Конституції України, адже у чинному законодавстві міститься величезна кількість прав, що не закріплені у Конституції. Крім того обмеження за цією нормою встановлюються лише судовим рішенням, але це не враховує специфіку клієнтів пробації щодо яких здійснюється підготовка досудової доповіді, адже щодо них не приймається рішення суду, а обмеження (наприклад, обов’язок  виконання законних вимог персоналу пробації) передбачаються.

Сумнівним також є сенс та значення закріплення такого права персоналу органу пробації як право перебувати на земельних ділянках, в жилих та  інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації, оскільки таке право має кожна вільна людина.

Таким чином, незважаючи на безапеляційну актуальність запровадження пробації в Україні, проект Закону України «Про пробацію» потребує суттєвого доопрацювання.

Пробація в Україні потрібна, власна національна модель пробації, але з розумінням ширшим аніж заміна вивіски «Кримінально-виконавча інспекція» на вивіску «Служба пробації». Наголошуємо на необхідності  при підготовці до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України проекту закону «Про пробацію» дотриматися стандартів, викладених, зокрема, в Резолюції Європейського Парламенту від 9 вересня 2010 року про належну законотворчість (Р7_ТА(2010)0311) щодо  механізму залучення усіх зацікавлених сторін до процесу розробки актів законодавства.

З метою виконання окремих положень Лісабонського договору щодо громадської ініціативи та задля пошуку та побудови української моделі пробації а також, -

задля дотримання як принципів та механізмів «Розумного регулювання в Європейському Союзі» так і Методичних рекомендацій щодо розроблення законопроектів законів та дотримання вимог нормотворчої техніки, -

закликаємо розпочати  механізм громадського лобіювання - широке громадське та експертне обговорення проекту закону України «Про пробацію», -

закликаємо до об’єднання в єдину коаліцію всіх, хто зацікавлений у створенні в Україні ефективної та раціональної апробаційної системи з використанням власних напрацювань та прогресивного міжнародного досвіду організації діяльності пробації.

Лише об’єднавшись, ми зможемо здійснити  реальні перетворення в нашій державі та не допустити формалізацію ідеї пробації  та рівні владних структур. Лише так можна досягти поставленої перед впровадженням пробації мети захисту суспільства та зменшення рецидивної злочинності.

Голова правління

ВЦПД «Громадський захисник» Алла Мукшименко, [email protected]