Як працює театр? Т-е-а-т-р … відчуваєте цю піднесену атмосферу дива со-творіння з терпким флером інтриги? Як пояснити магію?

 

Тихо лунає класична музика, тане тонкий парфюм, зблискують прикраси, довкола вишукані вечірні сукні, елегантні костюми, шурхіт вибагливих запрошень з позолотою на крафтовому папері, оплески… Ні.

 

Талановита тендітна Джульєта з пелюшок марила сценою, прем’єра у колі схвильованих рідних і друзів з оберемками дорогих квітів і шоколаду, оплески… Ні.

 

Вітальні слова від владної культури, промова щедрих спонсорів, підтримка професіоналів і творчої інтелігенції, увага преси, оплески… Ні.

 

Спочатку - перекреслена криком ніч, дим за вікном, погані новини, поспіх, гуркіт, де документи, що з нами буде, теплий одяг, не забути ліки, стримати тремор, і відчайдушно, видихом, - все, поїхали. Не “куди”, бо це невідомо, а звідки - від рідних людей і рідних стін, від друзів, улюблених місць і міст.

 

Коли з Києва, Чернігова, Запоріжжя, Маріуполя, Миколаєва, Херсону, Луганщини вони приїхали в Тернопіль (“на західну”), у них не було нічого. Така драма. Навіть перша їх спільна вистава-verbatim восени 2023 року не мала назви. Бо не було таких слів…

 

Прем’єра “Без назви” зібрала повний аншлаг в укритті гостинного Креативного кластеру “Nа пошті”. Невдовзі з режисером Ігорем Кусяком продовжили роботу над «Вертепом».

 

Наступного, 2024 року успішно підготували пластично-поетичну виставу “Ми - цілі” з режисером Олегом Тучапським. Сценарій створювали самі. Вірші - самі обрали, деякі самі й написали. Прем’єра була людною, музика - професійною, декорації і костюми - оригінальними, сльози глядачів - справжніми. Ми дізналися, як водночас цілком благополучні і успішні психолог, бухгалтер, дизайнер, студентка, стали цілями, як вціліли, зцілилися і живуть далі, - цілісними. Цей досвід дорогого вартий. “Ми - цілі” вирішено повторити за місяць.

Переглянути записи постановок можна тут: https://www.youtube.com/playlist?list=PLY17eOUqNH6NefyyUxC7_rX6aTySeYLjk 
 

Тернопільський тимчасовий театр - це театральна експериментальна студія у Тернополі, більшість учасників якої - переселенці. Без лаштунків, сцени, білетерів, костюмерів, без цеху реквізиту, парадних портретів і опіки міста. І тим не менше – вона працює.

 

Коли потік переселенців в Тернополі спрямували в облаштовані шелтери, і з Креативного кластеру “Nа пошті” винесли матраси та ковдри, Марічка Юрчак, засновниця кластеру та голова ГО “Інститут міської культури”, подала заявку на грант. Опинившись у потоці внутрішньо переміщених осіб, їх історій, очей, тривог, втом, їх питань, потреб, прохань, зітхань і проблем, вона поставила за мету об’єднати і адаптувати цих людей засобами культури. Це не була мрія, про таке не мріють. Це була справа. Ця справа була гідна і вона була зроблена.

 

У липні 2023 заявка отримала фінансування від «Іншої освіти» та zusa, а невдовзі Тернопільський тимчасовий театр вперше зібрав глядачів. А потім ще, отримавши підтримку від «Фундації ЗМІН». І ще – вже за персональну стипендію від ЄС для активістів громадянського суспільства країн Східного Партнерства, яку отримала Марічка Юрчак.

 

В рамках четвертої ітерації театру за підтримки Фонду Віктора Пінчука підготовлено прем’єру “Намасте” за п’єсою тернополянки Людмили Юрчак, а в жовтні 2024 - воркшоп “Театр, що підтримує” для обміну досвідом між волонтерами, освітянами, культурими, соціальними та молодіжними працівниками.

Зараз триває набір для тернополян, що постраждали від війни, на безкоштовний курс з контактної імпровізації. Реєстрація та деталі: https://forms.gle/45ZXhr5rzN4QRxXW9 

 

Виявилося, що спробувати різні ролі - це важливо. Втративши дім, варто будувати інший, для початку - з картону. Вправи з дикції та ораторського мистецтва поступово розчиняють камінь в горлі і ослабляють сталеві лещата біля серця. І тут можна раптово розплакатися і розсміятися, і ніхто не чекає пояснень. Театр став терапією. А ще - дозвіллям і завданням, турботою і натхненням, працею і гордістю.

 

Мистецтво захоплює, єднає, зцілює, промовляє. Люди, які востаннє читали вірші з примусу в середній школі, самостійно обирають і виконують поезію назагал. Якось ми підгледіли - самодіяльний актор поцілував афішу.

 

У цьому і є магія.

 

І оплески.