Розглянувши Державну доповідь України щодо впровадження Конвенції ООН про права дитини Комітет ООН з прав дитини поставив уряду 11 додаткових, уточнуючих питань.

Серед іншого, Комітет запитує, які заходи втілює держава для того, щоб діти не піддавались жорстокому поводженню, особливо під час першого допиту у відділеннях міліції; щоб діти жили і виховувались в своїх рідних сім’ях, з рідними родичами; яким чином держава сприяє включенню дітей різних національностей, дітей з особливими можливостями (інвалідів), хворих на СНІД у соціальне життя.

Окремо Комітет надіслав запитання щодо реалізації факультативного протоколу Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах, а саме яким чином Україна забезпечує, щоб діти, які потрапляють на її територію із зон військових конфліктів, були правильно ідентифіковані та отримали допомогу, враховуючи, що вільних послуг з усного перекладу немає, і що Закон про біженців (стаття 9) вимагає передачі безпритульних і розлучених дітей у відповідні органи влади (міграційні служби і органи опіки ), тільки якщо вони декларують намір отримати статус біженця, скільки дітей, подали документи на притулок, і як країна сприяє тому, щоб жодна дитина не повернулася з її території до кордону держави, де існує реальна небезпека вербування неповнолітніх або участь у бойових діях, і покарання за минуле, тощо.

Саме до цих та інших питань привернули увагу представники громадських організацій членів Комітету ООН з прав дитини під час розгляду Комітетом ситуації в Україні. Громадські представники також презентували Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини, що був підготовлений громадськими та правозахисними організаціями і більш детально, розглядає яким чином дотримуються права дитини в країні.

Нагадаємо, 14 червня 2010 року відбулось засідання Комітету ООН з прав дитини щодо реалізації Конвенції про права дитини в Україні. Представники українських громадських організацій представили членам комітету Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини.

Серед піднятих питань обговорювались:

• підходи загальнодержавної політики до прав дитини у вигляді «охорони дитинства» замість відношення до дитини, як до суб’єкту прав;
• відсутність включення дітей у процеси розробки й впровадження державної політики щодо дітей на різних рівнях;
• нерегулярність та певна закритість державних досліджень стану дотримання прав дитини;
• негативні тенденції щодо розбудови ювенальної юстиції, а саме вплив на політику держави громадських та релігійних організацій, які активно пропагують фізичні форми покарання дитини в сім’ї, жорсткіше покарання для дітей втягнутих у злочину діяльність, тощо;
• положення та статус дітей - шукачів притулку, котрі перебувають на території України без супроводу дорослих і лишаються поза увагою державної політики та законодавства; прогалини у дотриманні права на освіту, зокрема дошкільну;
• жорстоке поводження по відношенню до дітей;
• невідповідність міжнародним стандартам процедури усиновлення;
• питання розукрупнення та дезінституалізації державних інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та перехід до сімейних форм виховання.

19 листопада 2009 року було проведено презентацію Альтернативного звіту за результатами моніторингу щодо реалізації Україною положень Конвенції ООН про права дитини, підготовленного Коаліцією неурядових організацій.

У жовтні 2008 року створена Ініціативна група з підготовки Альтернативного звіту про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини. До складу, якої ввійшло 14 громадських організацій та об’єднань, що працюють в інтересах дитини.

Корисні посилання:
1. Державну доповідь України щодо впровадження Конвенції ООН про права дитини
2. Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини