Шановні учасники та учасниці Всеукраїнської наради з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків!

Громадські організації України, незалежні експерти, активісти у сфері захисту прав жінок вітають наміри української держави та Уряду розвивати діяльність у сфері забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок.

Ґендерна рівність є невід’ємною цінністю демократичного суспільства. У документі «Цілі Розвитку Тисячоліття – Україна» утвердження ґендерної рівності визнано однією з найважливіших цілей. Врахування ґендерної складової є базовим інструментом вирішення соціальних проблем, зняття соціальної напруги в суспільстві за рахунок уваги до потреб окремих соціально-демографічних груп та їх врахування в діяльності державних структур.

Протягом останніх років в Україні були здійснені позитивні кроки, які сприяли розвитку правового забезпечення рівноправності чоловіків та жінок, інституціональних механізмів у цій сфері, активізації ґендерної діяльності державних структур та громадських організацій. Варто назвати, зокрема, прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, започаткування Національної кампанії «Стоп насильству!», проведення низки Парламентських слухань з цих питань тощо.

Водночас потрібно зауважити, що, на жаль, ґендерні перетворення просуваються дуже повільно, досягнення до 2015 року показників Цілей Розвитку Тисячоліття, визначених самою Україною, на сьогодні є досить сумнівним. І цим питанням не приділяється необхідна увага з боку керівництва усіх рівнів.

З початку 2010 року ми спостерігаємо ще й погіршення ситуації у сфері ґендерної рівності, що підтверджується низкою фактів. Це й провал парламентською більшістю ідеї введення ґендерних квот при виборах народних депутатів – законопроект № 1232 було відхилено та знято з розгляду, зменшилося представництво жінок у парламенті (з 8,5% до 7,5% ), жодної жінки немає у складі уряду, що викликає занепокоєння як міжнародної спільноти, так і Президента України.

Ми схвильовані також досить поверховим підходом до розуміння ґендерної проблематики, який містить Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 р. Серед основних завдань у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків визначені лише протидія насильству й торгівлі людьми. Не приділяється увага зменшенню ґендерного розриву у розмірах заробітної плати чоловіків та жінок, низькій представленості жінок в процесах прийняття рішень та іншим виявам ґендерної дискримінації. Зроблено заяви про підвищення пенсійного віку жінок до рівня чоловіків, які, за відсутності кваліфікованого наукового супроводження, негативно сприйняті суспільством.

На початку 2010 року Україна отримала рекомендації від Комітету ООН з питань ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, в яких висловлюється занепокоєння і з приводу низького представництва жінок в органах влади вищого рівня, поширеності ґендерних стереотипів у суспільстві, насильства стосовно жінок, торгівлі людьми тощо. Ці рекомендації досі не представлені громадськості, не обговорюються заходи по їх реалізації, відсутня реакція уряду на зауваження Комітету ООН, досі не розроблено нову Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві до 2015 року. Фактично уся існуюча в цій сфері діяльність здійснюється за ініціативи та участі міжнародних та громадських організацій.

Ми б хотіли наголосити, що ступінь відкритості влади до співпраці з громадськими організаціями, готовність до діалогу та делегування повноважень є умовою успіху державної політики в цій сфері.

У зв’язку з цим ми звертаємося до учасників та учасниць наради з наступними зауваженнями та пропозиціями:

1. Розробити нову Державну програму утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2015 року на основі Цілей Розвитку Тисячоліття – Україна та рекомендацій Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок із застосуванням індикаторів виміру прогресу та виділенням бюджетного фінансування, затвердивши її як Закон України.

2. Розробити та прийняти Стратегію ґендерного розвитку України.

3. До процесу розробки державних програм та інших нормативних документів залучати представників громадських і міжнародних організацій, а також експертів з ґендерних питань.

4. Відпрацювати дієвий та незалежний механізм реагування на скарги з питань ґендерної дискримінації по всій вертикалі влади.

5. Сформувати профільні Міжвідомчі ради із розділенням тем замість Міжвідомчої координаційної ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми з участю в них громадських організацій та експертів.

6. Підготувати та внести до Верховної Ради України законопроект щодо механізмів збільшення політичного представництва жінок на вищих керівних посадах, в тому числі застосування квотування.

Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна»

ВГО Школа Рівних Можливостей

Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху

Центр соціальних і ґендерних досліджень “Нове життя”

Приєднатись до заяви можно залишивши свій підпис в коментарях на: http://gender.at.ua/news/2010-06-09-443