15 квітня 2010 року Верховна Рада України ухвалила постанову про прийняття за основу (в першому читанні) проекту Закону України “Про волонтерський рух” (реєстр. № 5266 від 22.10.2009 р.).

Ця подія не може викликати нічого, крім щирого подиву, адже законопроект дослівно повторює проект закону “Про волонтерський рух” (реєстр. № 4345 від 13.04.2009 р.). Цей проект, поданий Кабінетом Міністрів України на чолі з Ю. Тимошенко, Верховна Рада відхилила не далі як 23 грудня 2009 р.

Авторами нового законопроекту виступили наступні народні депутати: Каськів Владислав (НУНС) , Шевченко Андрій (БЮТ), Суслов Євгеній (БЮТ), Князевич Руслан (НУНС), Мірошниченко Юрій (ПР).

Важливо зауважити, що дуже схожий законопроект було заветовано президентом України в 2005 році на вимову громадських організацій, як такий, що обмежує свободу та розвиток волонтерської діяльності.

Як слушно зазначено у висновках Головного науково-експертного управління на обидва проекти, законодавчу базу для волонтерської діяльності уже дають Цивільний кодекс, закони про об’єднання громадян, про благодійні організації тощо. Окремий закон про волонтерську діяльність не потрібен, адже за такого підходу необхідно приймати спеціальні закони про кожен вид діяльності громадських чи благодійних організацій.

Новий законопроект містить ті самі принципові недоліки, на які уже звертав увагу Європейський суд з прав людини у справі Корецький та інші проти України, зокрема, у зв’язку з законодавчими обмеженнями волонтерської діяльності.

Які обмеження містить черговий законопроект і чим це загрожує в разі його прийняття?

Волонтерськими організаціями визнаються тільки зареєстровані громадські організації, в статутах яких прямо передбачено волонтерську діяльність (ст. 1 проекту).

Отже, благодійні та релігійні організації, громадські організації, легалізовані шляхом повідомлення, а також інші неприбуткові організації не матимуть права вести волонтерську діяльність та вносити відповідні зміни до статутів – і то на підставі спеціального закону. Замість сприяння волонтерській діяльності проект її дуже звужує!

Проте, навіть не всім громадським організаціям автори законопроекту надають право вести таку діяльність. Уважний аналіз законопроекту показує, що взагалі йдеться лише про всеукраїнські громадські організації, бо лише їм згідно з законом належить право утворювати місцеві осередки (ст. 13 проекту). Відповідно, тільки таким організаціям належатиме і право організовувати підготовчі курси для волонтерів (ст. 12 проекту).

Водночас органи державної влади і місцевого самоврядування зобов’язані інформувати волонтерів лише про волонтерські організації, які зареєстровані у відповідній адміністративно-територіальній одиниці (ст. 5 проекту). Це, в свою чергу, обмежує права всеукраїнських громадських організацій, бо не всі вони реєструють свої місцеві осередки.

Тобто законопроект відтворює хибну модель поділу громадських організацій за територіальним статусом і, всупереч законам і міжнародно-правовим зобов’язанням України, порушує вимоги рівності громадських організацій перед законом.

Але значно гірші наслідки для неприбуткового сектору та економіки країни в цілому має те, що серед отримувачів волонтерської допомоги вказано будь-які підприємства (ст. 1 проекту), що відкриває шлях до використання неоплачуваної праці під машкарою волонтерства та заміни штатних працівників підприємств удаваними “волонтерами”. Волонтери не можуть укладати договори про безплатне надання послуг з фізичними особами, які найбільше потребують їх допомоги; такі договори можливі лише між волонтерами і підприємствами або волонтерськими організаціями (ст. 7 проекту).

Волонтерським організаціям, по суті, відведено функції посередницьких агентств, що підкреслено в статті 14 законопроекту, де вказано їх право одержувати будь-які “фінансові надходження від юридичних осіб” та “інші джерела, передбачені законом”. Тобто вузьке коло таких організацій зможе одержувати, серед іншого, комісійні винагороди за постачання безплатної робочої сили підприємствам.

Все це не відповідає ні законодавству про працю, ні пункту 7.11 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де визначено вичерпний перелік доходів неприбуткових громадських організацій.

Законопроект містить і численні положення, що суперечать Цивільному кодексу України.

Наприклад, саме волонтерів – в тому числі неповнолітніх або непрацездатних – проект зобов’язує компенсувати в повному обсязі шкоду заподіяну ними підприємству, як отримувачу волонтерської допомоги, що зазначено в статті 17 проекту.

Проте, повну відповідальність за виконання договору послуг мають нести волонтерські організації, а не волонтери, яких вони залучають (ст. 902 ЦКУ). Розмір відповідальності за неналежне виконання договору безплатних послуг обмежено двома неоподаткованими мінімумами доходів громадян, якщо інше не вказано договором (ст. 906 ЦКУ).

В статті 10 законопроекту наведено лише обмежений перелік витрат, які підлягають відшкодуванню волонтерам, хоча стаття 904 ЦКУ зобов’язує замовника безоплатних послуг відшкодувати виконавцю (волонтеру) всі фактичні витрати, пов’язані з наданням таких послуг.

Законопроект не передбачає також дієвих заходів державної підтримки довгострокової волонтерської діяльності, які давно застосовуються в практиці європейських країн (спрощений порядок надання чи продовження віз, сертифікації окремих видів волонтерської діяльності та фінансування підготовки волонтерів тощо).

Загалом, прийняття законопроекту, який суперечить багатьом законам і міжнародним договорам України, нічого не дасть волонтерам України, але істотно ускладнить їх діяльність.

Верховна Рада за останні п’ять років розглядає уже п’ятий законопроект про волонтерську діяльність, що свідчить про її важливість для українського суспільства. Але парламент тричі відхиляв недолугі законопроекти самостійно, і одного разу скористався правом вето Президент України – що було би доцільно в випадку ухвалення проекту № 5266 (точніше, дублікату відхиленого Верховною Радою в 2009 році законопроекту № 4345).

Законодавча підтримка волонтерської діяльності потребує внесення змін до законів про громадські та благодійні організації та прийняття державної програми про конкретну підтримку волонтерства, що особливо актуально для України у зв’язку з наближенням ЄВРО-2012 – подібні заходи, як показує досвід Олімпіади в Пекіні 2008 року, стають успішними завдяки добре організованій участі численних волонтерів.

Якщо Ви поділяєте наше занепокоєння та маєте пропозиції щодо покращення законопроекту надішліть лист-звернення Голові профільного Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Костенку Павлу Івановичу за телефоном (044) 255-31-14 (приймальня) або факсом (044) 255-33-32 чи електронною поштою [email protected].

Копію листа можете надіслати УНЦПД за адресою [email protected]