Вільшанка бере початок поблизу села Пединівка, протікає через Звенигородський, Городищенський та Черкаський райони. В історичних документах згадується з 1550 року. Є правою притокою Дніпра. Природа створила Вільшанку, як нерестовище для риби із Дніпра. Але потім втрутилися люди, перегородили річку дамбами (від Городища до Лозівка їх 8).

Нині наповнення рибою Вільшанки та її водоймищ – просто жалюгідне. Практично зник сазан, сом, в’юн, лящ, яз… Колись у Вільшанці був природній рух води, особливо під час льодоходів русло самоочищувалося.

Сьогодні у Мошнах річка гине просто на очах: заростає водоростями, поступово перетворюється на болото. В принципі, можна запустити рибу, яка б поїла цю рослинність. Але все упирається в чималі кошти, яких сільська рада немає. В інших населених пунктах ситуація не краща. Де води багато – там її навіть використовують для зрошення полів. Де річка обміліла, має “глибину” лише 10 см, – там у людей в криницях немає чого відром зачерпнути. Тому потрібна серйозна державна програма з порятунку Вільшанки.

Водночас чимало проблем річки вирішити зовсім не складно. Наприклад, організувати людей, щоб толокою прибрати береги, ліквідувати стихійні сміттєзвалища. Так навесні у Городищі громадська організація “Батьківщина Тараса Шевченка” провела суботник благоустрою. Також громадські організації рибалок-любителів відповідально опікуються міськими водоймищами Сачиків став та Симиренчина гребля. Спеціалісти Городищенської районної санепідемстанції щоквартально беруть проби води у Вільшанці. Зазвичай вона відповідає нормі. Цукрозаводи давно зупинилися, нових підприємств-забруднювачів не звели. Тільки літом від сильної спеки вода починає цвісти.

– На Городищині місцеві багатії взяли приклад зі столичних олігархів і огорожі від своїх садиб біля річки протягнули аж до самого берега, на метр залізли у воду, – говорить організатор експедиції, голова МГО “Батьківщина Тараса Шевченка” Олег Покась. – У селах Старосіллі та Млієві скоробагатьки зробили муровані береги, по гранітних сходах йдуть купатися. Красота! Але водночас у місцевої громади нахабно відібрали право користуватися благами природи. Люди не можуть пройти берегом – упираються в паркани! Натомість у селі Дирдине Городищенського району один київський дачник за власні кошти завіз на берег пісок, встановив бетонний місточок, ящик для сміття. Тепер селяни відпочивають в умовах наближених до цивілізованих. Однак при цьому, як виявилося, було скоєно кілька порушень законодавства. У наших реаліях перш ніж щось зробити треба довго й нудно збирати різноманітні довідки та бюрократичні дозволи.

За 5 днів учасники екологічної експедиції “Місто над Вільшанкою” пройшли близько 100 км від Мошен до Шевченкового. Ночували у наметах, на багатті готували кашу і м’ясо, співали під гітару. Сміття не залишали! Прибрали навіть після інших відпочивальників. Під час обстеження берегів виявили і знищили декілька браконьєрських сіток. По всьому маршруту проводили роз’яснювальну роботу з населенням, вивчали громадську думку.

Найбільш масовими стали зустрічі з молоддю у Мошнах, Старосіллі й Шевченковому. Експедиція Вільшанкою відбулася за сприяння Черкаської обласної організації Комітету виборців України та Фонду імені Стефана Баторія.

– Сьогодні людство дійшло до критичної межі свого існування, занадто активна господарська діяльність та нестримне споживання природних ресурсів похитнули екологічний баланс, – говорить головний спеціаліст Держуправління охорони довколишнього середовища у Черкаській області Василь Скринник. – Людство втрачає місце для свого проживання. Різноманітні природні катастрофи, які почастішали останніми роками, це розплата за знущання над планетою. Тому в нинішній складний період зростає роль і значення різноманітних екологічних організацій, які здійснюють практичну роботу по збереженню довкілля. Якщо вдасться врятувати невеличкий парк, річку, поле – тоді можна буде вирішити проблему і глобального потепління, і опустелювання.

Володимир ЧОС