Волонтерувати варто безвідносно до соціально-політичної ситуації в країні чи інших чинників і обмежень. Попереджаючи виникнення соціальних проблем, волонтери формують стійкіше громадянське суспільство. ГУРТ ділиться міркуваннями представників громадських організацій, чий волонтерський шлях лише трансформувався залежно від змін у суспільстві.

Олександра Матвійчук, координатор Євромайдан SOS:

- До Євромайдану я багато років працювала у сфері правозахисту. Ми разом із командою Центру Громадянських Свобод вели моніторинг політичних переслідувань громадянського суспільства, намагалися зупинити законопроекти, які почав пачками штампувати наш парламент для обмеження прав людини, заснували групу громадського спостереження «ОЗОН», яка контролювала дії міліції на мирних зібраннях, проводили багато освітніх заходів для молоді. Пам’ятаю своє відчуття в середині 2013 року, що попри усю роботу нас та наших колег, нехай і досить добросовісну, ми не просто не можемо зупинити згортання прав та свобод, ми навіть не спроможні загальмувати темп розбудови авторитарного режиму.

У суботу, 30 листопада 2013 року, ми мали проводити захід для наших партнерів із регіонів з розробки кампанії ліквідації міліцейської бази даних, замаскованої під нецікаву назву «єдиний державний демографічний реєстр». Звичайно, що коли учасники зібралися і довідалися про брутальне побиття студентів, яке відбулося лише декілька годин тому, ні про який семінар вже не йшлося. Усі були пригнічені, хтось пропонував іти на Михайлівську площу, де вже збиралися люди. Але ми запропонували подумати, як ми, правозахисники, можемо допомогти у цій ситуації. Відверто кажучи, у нас вже був схожий досвід, хоча й в інших країнах. Ми допомагали переслідуваним після розгону Плошчі в Білорусі, стежили за судовими процесами у Болотній справі, їздили у правозахисні місії після подій в Жанаозені. Тому досить швидко вирішили створити механізм, який би пов’язував між собою людей, які потребують правової допомоги, та тих, хто готовий її безкоштовно надати. Так і виник Євромайдан SOS рано-вранці 30 листопада 2013 року.

Пізніше ми порахували, що за ці декілька місяців роботи у цілодобовому режимі ми прийняли близько 16 тисяч дзвінків, наші бази налічували інформацію про тисячі постраждалих, декілька сотень адвокатів приймали запити незалежно від часу доби по всій країні. І все це стало можливим тільки тому, що до нас приєдналося дуже багато людей, питома частка із яких взагалі не мала досвіду громадської роботи. Але у цей драматичний час вони не залишилися байдужими та із усвідомленим бажанням «я хочу допомогти» почали захищати переслідуваних учасників протесту.

Сама робота Євромайдан SOS ґрунтувалася на принципах самоорганізації, солідарності та відповідальності, що на практиці проявлялося у вигляді дієвої ініціативи та власної відповідальності за її реалізацію. Це визначало і постійне розширення напрямів нашої роботи. Коли міліція почала викрадати людей із лікарень, ми надрукували тисячі візитівок із номерами наших гарячих ліній та маркуванням «стоматолог», кинули заклик через соцмережі, і люди, які на нього відгукнулися, роздали ці візитки по всіх медичних закладах столиці.

Зараз Євромайдан SOS продовжує свою роботу в окупованому Криму та в зоні АТО. Звичайно туди вже не відправиш українських адвокатів. Але рано чи пізно збройна агресія Росії закінчиться, і ми відновимо державний суверенітет над окупованими територіями. І постане питання не тільки відновлення інфраструктури, але й віри людей у справедливість. А для цього важливо ретельно збирати докази воєнних злочинів та політично вмотивованих переслідувань. Тим більше, що ціла низка дій із захисту прав людей, зокрема й тих, які залишилися сам-на-сам з окупантом, можна і треба робити на міжнародному та національному рівнях просто зараз.

Для мене волонтер – це людина, яка інвестує свій час, енергію та вміння для вирішення різних суспільних проблем. І робить це у вільний від роботи час, за покликом серця. За спеціальністю я юрист, тож моя робота «захищати права людини» збігається із напрямком діяльності ініціативи Євромайдан SOS. Тому мені важко назвати себе волонтером, адже це частина моєї повсякденної роботи. 

Олег Слабоспицький, координатор Громадського Сектору Євромайдану:

- Перед Євромайданом більшість акцій присвячувалася глобальнішим темам – чи взагалі існуватиме незалежна Україна, чи ми станемо колонією Росії, чи маємо право на мирні зібрання та протести, чи маємо право на власну «несовєцьку» історію, на популяризацію української, а не російської мови. Натомість після Євромайдану вже закріпились певні фундаментальні цінності, що дозволило вже більшість часу спрямовувати на контроль та критику влади та сприяння проведенню реформ у країні. Окремо слід зазначити, що Громадський сектор Євромайдану після активної фази Революції визначив для себе пріоритетом розвивати громадську активність саме у регіонах, а не тільки у столиці.

Після зміни політичної влади в Україні кожен із активістів Євромайдану обрав для себе один з кроків – або ставати частиною державної влади, або продовжувати діяти у секторі громадських організацій. Як не дивно, саме активісти та волонтери Євромайдану з тих пір стали одними з найуспішніших держслужбовців, політиків та вояків на фронті. Коли почалася війна, стало зрозуміло, що тепер ми маємо новий Євромайдан, але він має охопити усю Україну, об'єднавшись проти зовнішнього агресора. За останні два роки дійсно відбулося багато змін на краще. Проте цим змінам бракує системного підходу, вони можливі лише завдяки конкретним особистостям, а не твердій позиції Президента чи Кабміну. У країні знову з'явились політв'язні, активісти знову мають проблеми з правоохоронними органами, багато волонтерів зі скандалами звільнилися з Кабінету Міністрів через блокування їхніх ініціатив згори. Ця тенденція невтішна, але все можна виправити. Головне, щоб кожен українець долучився до контролю влади та відстоювання своїх прав. Незалежно від партійного кольору чи прізвища міністра.

Олена Данько, психолог-волонтер, кризовий психолог «Психологічної служби Майдану»:

- З перших днів Майдану психологи та інші фахівці з активною життєвою позицією організувалися у волонтерську «Психологічну службу Майдану», яка  перетворилася на «Психологічну кризову службу України». У квітні-травні 2014 року ми створили громадську організацію «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій». Зважаючи на загострення подій у Криму й на Донбасі, волонтери Служби почали активно надавати психологічну допомогу різним категоріям – переселенцям, пораненим у госпіталях, військовим у зоні АТО і демобілізованим, сім'ям загиблих на Майдані і сім'ям загиблих військових у АТО, родинам сімей військових. При цьому наша робота стала більш упорядкованою: з'явилися координатори напрямків діяльності, виникли відділення  у багатьох  містах України. Зараз «Психологічна кризова служба» діє по всій Україні і налічує понад 500 членів.  Ми проводимо конференції, навчальні семінари, інші заходи. Наша громадська організація має налагоджену співпрацю з Міністерством оборони України, ПРООН, Мальтійським Орденом, через благодійні фонди з урядом Японії та Німеччини відбувається робота над створенням проектів психологічної допомоги для різних категорій населення тощо. Психологи Кризової Служби навчаються у зарубіжних фахівців, які приїжджають в Україну поділитися власними практичними знаннями з військової психології, травматерапії, кризової психології  тощо. Я брала участь у волонтерському психологічному русі  з самого початку  Майдану. Спершу була залучена до роботи проекту «Родинне коло» для сімей Героїв Небесної сотні Майдану. Потім  надавала психологічну допомогу сім’ям загиблих військових у АТО, а також пораненим у київському госпіталі. Зараз активно співпрацюю у межах проекту психологічної допомоги «Центру психосоціальної адаптації переселенців».

Остап Стасів, координатор Відкритого Університету Майдану, координатор проектів:

- Останні два роки до Майдану я займався соціальним підприємництвом – соціальним консалтингом з розвитку ОСББ та локальних громад. У Києво-Могилянській бізнес-школі я захистив соціальний проект, реалізація якого спрямовувалася на побудову громадянського суспільства через формування ефективних об’єднань власників у багатоповерхових будинках або серед локальних громад у котеджних містечках. З початком Майдану я спершу став активним волонтером проекту Оперативно-громадського штабу, де я займався формуванням та просуванням певних меседжів до людей, які вже були на Майдані. Через деякий час я і троє моїх колег, яких об’єднав Майдан,  створили Відкритий Університет Майдану. Завдяки Майдану я усвідомив, що сфера громадської активності мені дуже близька, це саме те, що я б хотів робити. Отже, з часів Майдану увесь свій час та ресурси я присвячую роботі з формування громадянської компетенції у суспільстві. Було створено декілька цікавих проектів, які сьогодні резонують і дають певний результат. Наприклад, «Школа свідомого громадянина», «Платформа громадянської освіти ВУМ online». Фактично сьогодні від ОСББ як одного з джерел формування громадянського суспільства я перейшов до застосування глобальніших та масовіших інструментів – школи, онлайн-освіта, публічні лекції чи телебачення.

Підготували Юлія Панченко та Валерія Омельченко