З ініціативи CRDF Global та за підтримки Американсько-Української  Ділової Ради (USUBC) 22 жовтня пройшла відкрита дискусія у форматі круглого столу «Науково-технічне підприємництво: Співпраця науки та бізнесу». Учасники заходу – представники науки, бізнесу та громадських організацій – обговорили складові української системи інноваційного підприємництва, складнощі та можливості успішної співпраці науки й бізнесу. В основному, мова йшла про підприємства у сфері інформаційних та високих технологій.

Підприємці роблять важливий внесок у розвиток економіки та створення нових робочих місць. За словами президента та виконавчого директора CRDF Global  Кетлін Кемпбелл, близько 75 відсотків робочих місць у будь-якій країні – це вакансії у малих та середніх підприємствах. За іншою статистикою, на кожне створене робоче місце у сфері високих технологій є три робочі місця в іншій сфері.

Україна має гарну науку та гарну геополітичну позицію, але підприємці зіштовхуються з багатьма труднощами. У 2013 році за легкістю ведення бізнесу Україна посіла 112 місце із 189.

Основна проблема розвитку бізнесу у сфері високих технологій – застаріла матеріальна база. «Давайте розглянемо звичайний стартап в Україні. На  замовлення необхідних деталей у Китаї чи США, їх виготовлення та доставку витрачається 10 днів, не кажучи про фінансові витрати, з якими це пов’язано. А таких операцій треба здійснити дуже багато, і не всі стартапи можуть собі їх дозволити. Додайте до цього списку відсутність вимірювальної техніки, і на виході отримаємо продукт, який занадто застарів, щоб його комерціалізувати на Заході», – зауважив засновник компанії «Kodisoft» Дмитро Костик.

Відсутність належної матеріальної бази, фінансування та робочих місць призводить до того, що  більшість науковців змушені переїжджати закордон. Для тих із них, хто хоче щось робити в Україні, часто вихід один – працювати на зарубіжного роботодавця. «Я називаю це «відкладеним квитком закордон». Ви працюєте в компанії два роки, потім вас запрошують, наприклад, в Німеччину, і решту життя ви проводите там. Що з цього отримує українська економіка, окрім публікації про те, що наш співвітчизник зробив таку класну річ (і підняв економіку іншої держави), – загадка», – зазначив Дмитро.

З іншого боку, деякі молоді науковці, які працюють закордоном, хочуть повернутися, але бояться, що не матимуть можливості продовжувати дослідження тут. «Було б добре запровадити якусь програму або, наприклад, 2-3-річний грант, аби ці спеціалісти могли повернутися на Батьківщину, отримати тут роботу та ресурси для продовження дослідження», – додав директор Інституту біохімії НАН України, академік НАН та НАМН України Сергій Комісаренко.

Освітні програми, які дозволяють молодим спеціалістам навчатися закордоном, не вирішують проблем української науки,  адже часто їхні учасники залишаються жити й працювати закордоном. «Хотілося б, щоб ці люди, як мінімум, поверталися до України, а як максимум – експортували на Захід не тільки людино-години (як це відбувається, наприклад, в сфері ІТ-аутсорсингу, – авт.), а  й готові продукти. Адже прибутковість бізнесу, заснованого на продажу готового продукту, набагато більша», – зазначив Дмитро Костик.

Одне зі складних питань в комерціалізації наукових розробок – відсутність в авторів проекту підприємницьких навичок, вміння просувати свою ідею на ринку. У такій ситуації є два виходи: науковець має або ставати бізнесменом, або шукати підприємця-партнера.

Своїми думками з цього приводу поділилася виконавчий директор бізнес-акселератора «Happy Farm» Анна Дегтерева: «Талант науковця дуже рідко поєднується з талантом підприємця. Але питання не в тому, як зробити із вченого підприємця, а в тому – чи варто це робити. Часто простіше знайти йому підприємця в пару. Однак дати науковцю базове уявлення про те, як працює бізнес, безперечно, треба».

Однак навіть якщо є автор проекту та підприємець зустрілися, це ще не означає старт партнерства. Як зазначає Анна, часто представники бізнесу та наукової сфери не можуть знайти спільної мови.

«Із нашого досвіду співробітництво може обірватися ще на етапі переговорів, тому що відсутні спільні поняття: вчений не може надати фактичні дані про собівартість своєї розробки. З іншого боку, представники бізнесу не хочуть заглиблюватися в технічні деталі реалізації проекту. Інколи вони відмовляються від створення тестового зразка й хочуть отримати одразу готову технологію,  що неможливо», – відзначила Анна Дегтерева.

Також прозвучала думка, що державі слід створити умови для того, щоб на базі наукового-дослідних інститутів можна було відкривати малі підприємства. «Певний крок у цьому напрямку – створення наукових парків на базі НДІ – зроблено, але цього недостатньо. Людей, які б хотіли створити підприємство на базі НДІ, значно більше», – повідомила директор Центру «Харківські технології» Інна Гагауз.

Окрім матеріально-технічної бази, підприємства у сфері високих технологій потребують ринків збуту. З цієї точки зору країни Азії є перспективнішим ринком, ніж Європа. «Українська розробка може бути технічно набагато кращою, але європейський рівень розвитку технологій, регулювання, вимоги до дизайну, рівня якості продукції призводять до того, що наші технології є неконкурентноздатними», – зазначив співзасновник компанії «СайМакс» Андрій Бувайло.

За його словами, підприємці з Азії готові експериментувати. Вони можуть вкласти гроші навіть в ті моделі, які ще не мають тестового зразка, й допрацьовувати їх на базі своїх підприємств.