Протягом січня 2014 на порталі ГУРТ тривав місяць політичної активності. Актуальність теми і самої активності доводити не має потреби - варто лише увімкнути телевізор, зайти в соціальні мережі, або просто вийти на центральні вулиці своїх міст. Майже 100% українців стежать за Євромайданом - такими є дані одного з останніх досліджень компанії TNS в Україні. 

З початку першого місяця року на порталі та в соціальних мережах ГУРТ провів опитування своїх користувачів: "Що для Вас означає поняття "аполітичність"? Результати виявилися такими:

Ми попросили фахівців - громадських лідерів та науковців прокоментувати отримані дані, пояснити своє розуміння "аполітичності", а також поміркувати над тим, чи можливо залишатися аполітичними в українських реаліях?

Олександ Неберикут, член Координаційної ради Громадянської мережі ОПОРА:

- У своєму розумінні аполітичності, як байдужому ставленні до всього [політичного], більшість опитаних залишається стародавніми греками. Різниця лише в тому, що мешканці грецького міста-поліса мали краще слово для вираження аполітичності - ідіот (idiōtēs - "приватна особа"). По суті, так називали людину, яка не брала участі в публічному (політичному) житті полісу. Сьогодні бути аполітичним означає погодитися з думкою, що політики краще за тебе знають, чого ти насправді хочеш. Найчастіше аполітичність громадян проявляється в їх нездатності висловлювати та відстоювати свої інтереси, самоорганізовуватися та вдаватися до колективних дій.

Але те, що ми бачимо сьогодні на Євромайдані, є абсолютною протилежністю такої поведінки. На мою думку, у своїх вимогах, у своїх рішеннях, у своїй поведінці Євромайдан є цілком політичним. Він став політичним явищем, хоч і починався як громадянська ініціатива. Досягнення цілей Євромайдану великою мірою залежить від того, наскільки нам вдасться позбавитися хибного стереотипу, що у перетворенні політики на «брудну справу» винні партії чи владні посадовці. Політика стала такою саме через нашу аполітичність, самоізолювання та уникання діалогу.

Сьогодні на порядку денному знову гостро стоїть завдання перезавантаження країни. З одного боку, це вимагає від нас заперечення і демонтажу чинної "совкової моделі політики", яка тримається на корупції, клієнтелізмі, кумівстві і негативному ставленні до політики. Але, що є більш важливим, – перезавантаження також вимагає від громадян витворити на практиці якісно нову модель політики. А це абсолютно неможливо в ситуації, коли ми настоюємо на власній аполітичності.

Максим Яковлєв, кандидат політичних наук, Національний університет "Києво-Могилянська Академія":

- Аполітичність має широке семантичне поле значень, оскільки саме а- у терміні відсилає нас до заперечення «політичного», за чим логічно слідує питання про суть політичного. Навіть якщо взяти за основу найбільш тривіальне розуміння аполітичності як відсутності зацікавлення у політичному житті країни, виникає питання: це байдужість до чого саме? Де починаються і закінчуються межі політичного життя країни? Що в житті країни є політичним, а що – ні? Якщо розвивати думку у цьому напрямі, то вийдемо на розуміння аполітичності як повної байдужості до того, що відбувається в країні. Натомість вужче розуміння аполітичності, зокрема в англосаксонській традиції, вказує на відсутність політичних уподобань і на позицію політичної неупередженості. У цьому розумінні аполітична людина не є прихильником жодної ідеології чи політичної партії, що, однак, не виключає наявність у такої людини власної громадянської позиції. Чим є аполітичність в умовах сучасних подій в Україні? Треба питати в кожної конкретної людини, яка називає себе аполітичною, з якою метою вона використовує по відношенню до себе цей маркер: показати свою відстороненість від подій в країні чи навмисне їх ігнорування, чи наголосити на відсутності довіри до політичних сил в країні, чи, що цілком може бути, зізнатися у відсутності своєї громадянської позиції? Громадяни України – видатні індивідуалісти, тож й аполітичності в них дуже різні – індивідуальні!

Дмитро Колесник, виконавчий директор МО "Пласт - національна скаутська організація України": 

- Результати опитування на ГУРТі для мене стали підтвердженням факту, що в Україні політика проникла у життя кожного. Такий високий показник ототожнення «аполітичності» з «байдужим ставленням до всього» свідчить саме про це. Щойно ти починаєш небайдуже ставитися до якоїсь проблеми у суспільстві – одразу ніби починається політика. Іноді доходить до "маразму" на зразок: «говориш українською мовою у Криму – це вже політика». Це - результат маніпулювання, оскільки громадянська активність не завжди є політичною. На жаль, у нас ці поняття змішані (про це також свідчить і 7% голосів за позицію «не брати участь у громадській діяльності»).

У Пласті аполітичність розуміється як позапартійність – організація не підтримує жодної політичної партії, не бере участі у політичних акціях. Натомість, небайдужість у суспільстві і активна життєва позиція громадян – це те, до чого ми прагнемо у нашій самовиховній методиці. Ми виховуємо лідерські якості і здатність до реалізації своїх прав і громадянської позиції. А кожен дорослий член організації вже самостійно вирішує - чи буде він активний у політичній діяльності, належатиме до якоїсь політичної партії, чи реалізовуватиме себе виключно у професійній та громадській діяльності. Головне, щоб ця діяльність сприяла розвитку української держави.

Тетяна Семигіна, доктор політичних наук, професор Академії праці, соціальних відносин і туризму: 

- Аполітичність – це, як на мене, байдужість до політики. Свідома чи несвідома. Реальна чи удавана. Справжня чи штучна (примусова). На рівні когнітивному – коли людина не цікавиться питаннями політики. На рівні поведінковому – коли не бере участі у політичному житті: ігнорує вибори і політичні партії, оминає мітинги і інші конвенціональні та неконвенціональні політичні акції, не долучається до політичних дискусій у соціальних мережах і в «реалі» тощо.

Співвідношення між аполітичністю та політичною активністю не є однозначними. З одного боку, аполітичність значної частини населення притаманна багатьом стабільним країнам, у той час як там, де соціально-політична ситуація є незадовільною, спостерігається високий рівень політичної активності. При цьому не завжди очевидної, відкритої. Бо ж «кухонні дискусії» про політику й політиків навряд чи можна однозначно виміряти якимось індикаторами. І почасти можливий навіть дисонанс між когнітивним і поведінковим рівнями політичної активності/аполітичності. З іншого боку, стрімкий розвиток інформаційних технологій призвів до віртуалізації політичного простору. Йдеться про перетворення політики на медіа-процес і створення медійної «гіперреальності» політики, за яких будь-хто може відчути свою долученість до політики, з легкістю отримати інформацію про політичні процеси, нехай і не завжди коректну інформацію, взяти участь у дискусіях.

Чи можлива аполітичність у сучасному українському суспільстві, у нинішній ситуації бурхливих і нелінійних соціально-політичних змін? На рівні конкретної людини, суто теоретично, таке може трапитися. Якщо поставити таку поведінку собі за мету, спорудити довкола себе (не)кришталеву стіну. Не читати/дивитися ЗМІ, оминати політичні пости в соціальних мережах, не обговорювати політику, політичні рішення чи акції (Майдан, антимайдан абощо) будь-де і будь з ким... Проте, здається, влада – за допомогою політичних маніпуляцій – максимізувала до краю свідому й несвідому політичну активність українського суспільства, залучила до певних політичних дій і політичного життя навіть тих, хто є далеким від питань політики, як-от представників маргінальних груп і тих, для кого участь у політиці обмежувалась суто «кухонними дискусіями» та пасивним спогляданням політичних телевізійних шоу.

 А як Ви розумієте поняття "аполітичності"? Яким є Ваш варіант відповіді та чому? Чи можливо залишатися аполітичними у сучасних українських реаліях? Чекаємо на Ваші коментарі!

Підготували: Любов Єремічева та Аліна Кобенко
Інфографіка: Ярина Почтаренко
 

Знайомтеся також з матеріалами:

• Місяць врядування
• Місяць волонтерства
• Місяць політичної активності