так, дійсно це є проблемою, яка має хвилювати сектор. Безперечно, що лише покращення рівня професіоналізму та компетентності може забезпечити привабливість і впливовість сектору. І тут виникає ще один момент. На мою думку, все ж таки ще стійким залишається стереотип серед широкого загалу, що робота в ОГС це щось не зрозуміле і якесь меншовартісне. Все ж таки, ще багато хто переконаний, що робота в громадській організації має бути безоплатною і у вільний від основної роботи час :-) Але що сектор може протиставити цій думці? Лише демонстрацію власних переваг: фаховість, краща якість, впливовість. Отже, є чого прагнути!

Буду висловлювати лише свою думку як фахівця громадського сектору зі сходу України (Луганська область). По перше якщо діячі громадської організації бачуть вид діяльності який би приносив прибуток, такий працівник дуже швидко тікає від громадської організації, реєструє фізичну особу підприємця и вперед заробляє гроші. По - друге - громадські організації тастільки звикли до грантів, що самостійно заробляти не можуть та не хочуть. ТОбто Міжнародні донори виховали в громадському секторі залежність від чужих грошів, такий "імпотенізм". А вот залучати фінансування з місцевих джерел важка робота і мало хто це бажає робити. Але, серед маоенької кількості громадських організацій, які все ж таки займаються пошуком фінансування розвивається конкуренція - що говорить про те що НГО все ж таки розвивається!!!!!

Так залучення фінансування з місцевих джерел - це ж також грантові гроші, просто донор інший :-). Відносно заробляння грошей - то вже інша ситуація. В цьому ділі має бути двосторонній рух: держава створює умови для цього, а інші вчаться пропонувати кращі послуги, кращі продукти своєї діяльності.

Я бы назвал еще одно важное обстоятельство/тренд: деинституализация общественно-полезной деятельности. Трудно не заметить эту тенденцию нелюбви к институциям УГРОБников (Украинского ГРажданского ОБщества): благотворительным организациям/фондам, ассоциациям социально-уязвимых групп, правозащитным коалициям etc. Это неприязненное отношение приводит к тому, что инициативные группы стремятся отстроится от скомпрометировавших себя как бы легальных/легитимных институций, да и просто не видят необходимости своего оргразвития до учреждения юрлица. Отсюда половодье самых разнообразных "летучих" (быстро улетучивающихся?) как бы волонтерских групп под конкретное событие. Ну и, разумеется, группы в социальных сетях, в которых институализация дальше определения/признания лидера-координатора не идет. Этот тренд не предполагает запрос на оплачиваемый персонал.

Чомусь згадується емпіричне правило фінансових інвесторів - якщо ринок акцій зростає, ринок облігацій лежить, і навпаки. Умовно кажучи, платні працівники некомерційних організацій - діють на ринку облігацій, і статистика показує, що офіційна оплата праці в громадському секторі нижча, ніж в інших секторах. Чи коректно припустити, що на ринку акцій, тобто громадських ініціатив, результати яких не надаються до фіксації та/або обмежень суми доходів, є зростання? Другий аспект - а за які саме результати працівники НКО бажають отримувати конкуренційні зарплати або, ще важливіше, донори/інвестори готові платити? Якщо є ефективніші технології досягнення цих результатів або іншої доданої вартості, ніж утримання штатного персоналу (аутсорсинг, робочі групи, ФОП тощо), то їх, повірте, застосують. Останній, але дуже впливовий чинник - урядовий колективний розум у пошуку доходів бюджету. Ось український Податковий кодекс геть звільнив від оподаткування кілька виробничих та сировинних галузей, а ресторани з офіціантами-студентами можуть легально платити єдиний податок у 300-3500 грн. на рік з доходу в 1 000 000 грн. (надто недовірливим раджу уважно прочитати пп. 291.4 та 293.2 Податкового кодексу) - і ось вам зростання кількості вакансій, ясно, суто випадкове! Завдяки тому ж таки кодексу Україна примудрилася стати єдиною країною в Європі, яка скоротила під час кризи податкові пільги для благодійників/волонтерів, і без того найменші в Європі та пов'язані з наступною і, як правило, пристрасною перевіркою всіх доходів. Не будемо кивати на Британію з Німеччиною - у Росії за останні три роки 15 олігархів пожертвували на благодійність 1,64 млрд. доларів - щоправда, не вказано, який відсоток пішов на оплату праці в НКО (див. http://www.inopressa.ru/article/26aug2013/wp/charitable.html). Це тільки суспільна мода, особиста етика, чи 25% податкова знижка на благодійні внески громадян також справила певний вплив? Адже здоровий глузд підказує, що коли якась одна сторона чи група тільки жертвує (витрачає), а всі решта - розумні (заробляють), то вакансій стає більше серед розумних.