Як думаєте, які кроки має зробити Україна, щоби дерадянізація стала не міфічним явищем, а світлим теперішнім? І яку роль в цьому процесі відіграють організації громадянського суспільства?

А поки - досвід Естонії.

Після здобуття у 1991 році незалежності Естонська Республіка не розбудовувала державу «з нуля». Вона оголосила себе правонаступником тої незалежної Естонії, що існувала ще до радянської окупації і незалежність якої була проголошена у далекому 1918 році. Оновлена країна заявила про відновлення державності і під цими гаслами розпочала новий етап свого розвитку.

Про розрив Естонії з тоталітарним спадком, подолання негативних наслідків радянського минулого та реформування усіх сфер життя на базі національних і європейських цінностей розповів Ерккі Баховскі, прес-секретар представництва Єврокомісії в Естонії, член Естонського інституту зовнішньої політики, 28 березня 2013 року в Києві.

_{^{Фото: http://www.delfi.ee/}}

Дилеми «Схід-Захід» в естонському суспільстві взагалі ніколи не виникало. Приєднання Естонії до Європи сприймалося радше як процес повернення до європейської цивілізації, частиною якої естонці завжди себе вважали. Цьому сприяли історичні передумови, адже на території Естонії споконвіку жила не тільки естонська громада, але й велика німецька діаспора, яка у часи Російської імперії була рушійною силою суспільства. Окрім того, з отриманням незалежності Естонія зіткнулася з проблемою державної безпеки, гарантом якої став для неї Євросоюз. Отже, висловлене бажання про вступ до ЄС був для Естонії природним і однозначним.

У свою чергу євроспільнота висунула до Естонії вимоги, пов’язані з її вступом – йшлося про проведення реформ. Цей процес проходив легше і швидше, порівняно з іншими прибалтійськими країнами, оскільки Естонія не була надто обтяжена радянським спадком, зокрема у сферах, що стосувалися армії, поліції та урядових органів.

У першу чергу новий Уряд провів монетарну реформу та ввів крони - національну валюту, яка допомогла подолати інфляцію (до того часу продукти можливо було купити лише за іноземну валюту). Було прийнято власну Конституцію, відповідно до якої не тільки громадяни, але й іноземці могли звернутись до суду за захистом своїх прав, у тому числі - подавати скарги на державні органи.

Радикальні заходи першого прем’єр-міністра Естонської Республіки Марта Лаара (1992-1994 рр.) прискорили процес дерадянізації Естонії: він звільнив велику кількість держслужбовців, змінив систему інституту майна, провів приватизацію колгоспів та радгоспів під гаслом «Держава – це поганий власник». Незважаючи на жорстку критику, прем’єр-міністр Лаар економічно не підтримував фермерів, що з часом добре позначилося на їх діяльності: фермери були змушені оптимізувати свої господарства і у майбутньому стали гідними конкурентами на європейському ринку.

На думку Ерккі Баховскі, наміри Естонії щодо вступу в Євросоюз часто укріплювала своїми діями і сама Росія. Так, російський уряд, критикуючи Естонію за негативне ставлення до російськомовних мешканців, ввів проти неї економічні санкції – подвійний експортний тариф. Оскільки естонським фермерам ці нововведення не були вигідними, розпочався пошук нових ринків збуту продукції. І ці ринки знайшлися у Європі.

Тим не менш, питання російськомовних мешканців, які не є громадянами Естонії, залишається проблемним для естонського суспільства. Естонія як правонаступник проголошеної ще у 1918 році держави не має права надавати громадянство особам, які не є естонцями ані за кров’ю, ані за місцем народження. Під дію цього закону підпадають і російськомовні мешканці Естонії. Більшість з них проживають тут завдяки радянській політиці переселення народів, за якою вони були переселені на територію Естонської Республіки, та не набули естонського громадянства.

Кінцевим пунктом на шляху дерадянізації Естонії став її вступ у 2004 році до НАТО. У тому ж році Естонія стала сімнадцятим членом Євросоюзу. А вже за п’ять років очолить ЄС.

Естонський досвід дерадянізації є дуже корисним для тих пострадянських держав, які прагнуть позбутися тоталітарної спадщини, навіть якщо їм доведеться прокладати свій шлях – пристосовуючись до національних та міжнародних реалій.

 Автор: Оксана Зайцева
Редагування: Анжеліка Клайзнер