Публікацію створено на основі статті Маргарет Вітлі - американська письменниця, організаційний консультант

Ми живемо в унікальний період. По-перше людство пожертвувало екологічним станом Землі, створивши своєю життєдіяльністю такі наслідки, які лише починають втілюватись у жахливі форми. По-друге, ми усвідомлюємо увесь трагізм цієї ситуації не залежно від того, в якій точці земної кулі це відбувається.

Втім, у будь-який період людського існування знаходилися люди з бажанням зробити крок уперед, спробувати щось, що їм під силу аби змінити ситуацію на краще. Деякі спроби були успішними, деякі - ні. Але, так чи інакше, кожний такий порив, в той чи інший спосіб, впливав на історію, формував лідерів, даючи таким чином підґрунтя для інших поколінь.

Часто ми запитуємо - хто такі лідери? Чи це люди з владної верхівки, чи це керівники компаній, чи власники фінансових корпорацій? Але, щоб знайти відповідь на це питання, треба просто озирнутись навколо. Лідер – це будь-яка людина, з бажанням допомогти, зробити перший крок, щоб вплинути на ситуацію. Це людина, яка бачить, що саме необхідно змінити і намагається це зробити. Це як один із батьків у родині, який долучається  до шкільного життя дитини, громада, що спільно вирішує проблему водопостачання, так і працівник, який відмовляється приймати неповагу до інших на своєму робочому місці чи мешканець будинку, який намагається об’єднати сусідів аби зупинити місцевих ділків, що забруднюють довкілля. Незалежно від економічних чи соціальних обставин у всьому світі знаходяться люди, які, кожний на своєму місці, намагаються робити маленькі зміни, йдучи вперед і спонукаючи до цього інших. Кожний  з нас може бути лідером, варто лише відкрити в собі ці можливості.

Коли ми починаємо діяти? Спочатку помічаємо те, що потрібно змінити, потім спостерігаємо за цим,  зосереджуємося на проблемі, навіть якщо інші її просто не помічають. Далі – починаємо діяти, намагаємося щось змінити. Якщо це не спрацьовує, шукаємо інший підхід. Ми витрачаємо все більше й більше часу на вирішення цієї проблеми, виснажуємося, але продовжуємо. Незалежно від розмірів успіху, ми отримуємо нову енергію, полегшення, знання. Ми стаємо вправнішими, розвиваємо стратегічне мислення, вчимося тактиці наших дій. У результаті стаємо стійкішими та успішнішими, до нас долучаються нові люди. Інколи ми залишаємося невеличкою групою людей, інколи ми зароджуємо багатомільйонний рух.

Так змінюється світ. Завжди усе починається з однієї людини. У 2004 році Вангарі Маатаї отримала Нобелівську Премію Миру за те, що організувала Рух Зеленого Паску, завдяки якому в Кенії та у Східній Африці було посаджено більше 30 мільйонів дерев. Вангарі була професором біології в університеті Найробі. Якось на зустрічі з іншими жінками Кенії вона дізналася, що родючі ґрунти країни виснажені чайними та кавовими плантаціями, заради яких там вирубали всі дерева. Місцевим жінкам доводилося долати довгу відстань пішки для того, щоб зібрати дрова. Вода, яку пили люди забруднилась відходами з плантацій.

Вона знала, що єдиний вихід для кенійок – посадити дерева на цій землі. Тож разом з кількома іншими жінками Вангарі почала діяти. Вони пішли до великого парку в Найробі та посадили 7 дерев. 5 з них не прижилися (2 дерева, які вижили, досі ростуть на цьому місці). Тобто їх початковий успіх складав усього 28,5% - це надто мало, як не рахуй. Але вони не опустили руки. Вони зробили висновки з власного досвіду та поділились своїми знаннями в інших селищах.

З часом вони стали вмілими садівниками. Інші жителі селищ почали поступово долучатися до цього процесу. Менш ніж за 30 років у 600 громадах, де мешкали представники 20 різних націй, було посаджено 30 мільйонів дерев! Нині селища мають чисту воду, дрова, краще здоров’я та життєздатні громади.

Але чи вдалося б цього досягти, якби ці кілька жінок опустили руки, коли засохли перші 5 дерев? Що було б якби вони залишили проблему на розсуд уряду або ООН? І нарешті, від 2 дерев – до 30-ти мільйонів за 27 років! Кому це під силу? Чи 12 людей, що об’єднали навколо спільної справи 9  мільйонів, як це було з Рухом Польської Солідарності.

Такий успіх можна назвати подарунком життя у мережі взаємозв’язків. Коли йдеться про щось важливе, люди звертають на це увагу, розуміють значимість, починають говорити. Вони запалюються ідеєю, яка об’єднує громади, поступово до цього процесу долучаються мільйони. У результаті, спільно, люди створюють зміну, яка впливає на подальше життя. Усі визначні зміни починаються з кількох людей.

Кожна людина має вибір. Почуватися знесиленою, знехтуваною чи намагатися щось змінити. Маючи ідею, досвід, бажання ми робимо крок уперед та впроваджуємо зміни.

Можна чекати на офіційну підтримку, витрачати час, щоб усе спланувати чи залучити поважних лідерів, а можна просто розпочати діяти. Звісно, часом, ми зазнаємо невдач, адже це неминуче. Втім ми не складаємо рук, навпаки, ми вчимося на власних помилках та робимо висновки. Ми шукаємо нових можливостей, ми налаштовуємось на позитивну енергію, а не приймаємо поразку чи заганяємо себе в глухий кут.

Так, ми ніколи не знаємо куди приведуть нас наші починання. І це не найважливіше. Вангарі Маатаї називає себе «випадковою активісткою», яка зробила перші кроки у посадці нових дерев, тому що це здавалося правильним. Вона не знала, що опиниться у в’язниці, отримає погану репутацію, створену урядом. Але вона й не знала, що отримає Нобелівську Премію Миру. Все, що вона зробила, - це почала діяти, а потім рухалася вперед, крок за кроком.

Так змінюється світ. Ось чому ми повинні починати діяти. Робити щось у тому напрямку, де нам не байдуже. Поступово, крок за кроком, ми можемо вирішувати страшні проблеми цього часу, а не накопичувати їх.

Переклад: Анастасія Фінюк
Редагування: Тетяна Вербіцька
Джерело: http://www.margaretwheatley.com 
Фото: http://pdfcast.net