Як країна із давніми традиціями сильної влади, Франція дбає про виховання своїх громадян. Тому система освіти перебуває під сильним контролем держави, яка визначає національні програми навчання, опікується освітянами і залишається найбільшим спонсором навчального процесу (у тому числі і надає можливість отримати чимало стипендій та грантів). Проте зараз французькі коледжі намагаються вийти з-під контролю держави, заявляючи про необхідність адаптації освітньої системи до нових реалій.  Принципи традиційного навчання — загальні заняття у класі в однаковому для всіх темпі — стають все більше неприйнятними для сучасного суспільства. "Якщо класична педагогіка спрямована на програму та вчителя, то новітня має на меті приділяти більше уваги дитині і супроводжувати її розвиток", — стверджує Філіп Мерійо, директор Національного центру педагогічних досліджень.

^{Фото: http://fr.wikipedia.org}

Чинна система середньої освіти у Франції була впроваджена ще в 60-70 роках минулого століття – тоді вона прийшла на зміну застарілій схемі, яка розмежовувала початкове та середнє навчання. Нововведення зобов’язало усіх французьких дітей віком від 6 і до 16 років відвідувати заклади середньої освіти — школи, коледжі або ліцеї. Відповідно до чинної зараз системи, навчання відбувається у два етапи. Майже усі учні віком від 11 до 15 років проходять шлях від 6-го до 3-го класу коледжу, а потім вони можуть вибирати між трьома великими циклами другого етапу – загальною, технічною чи професійно орієнтованою програмою. Успішно склавши іспит після закінчення усіх курсів, випускник отримує ступінь бакалавра, який дає право продовжувати навчання у вищих навчальних закладах.

Усі важливі рішення щодо навчального процесу — профорієнтація, переведення на вищий курс чи призначення повторного, приймаються не самостійно дирекцією школи, а у діалозі з учнями і батьками. Тому у кожному навчальному закладі діє спеціальний відділ радників з профорієнтації для учнів та їхніх опікунів.

Переважна кількість навчальних закладів знаходиться у відомстві Міністерства освіти. Проте близько ста тисяч дітей (особливо інвалідів) відвідують медико-соціальні заклади, що підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, а ще двісті тисяч — навчаються в аграрних школах. Окрім того, триста тисяч дітей здобувають освіту в приватних школах, які ще з 1987 року мають право готувати спеціалістів усіх професій. Поряд із традиційною системою освіти існують також і спеціалізовані (адаптовані) форми навчання. Учні, що їх відвідують, – а це не більше п’яти відсотків усього школярства — після закінчення отримують сертифікат про професійну підготовку (CAP) із мінімальним рівнем кваліфікації.

У пошуках нових форм навчання

Необхідність змін у системі національної освіти Франції підтверджується і суспільними настроями. В останні роки серед амбіційних батьків спостерігається тенденція віддати своє чадо саме у такі заклади, як «Френет» (Freinet), «Монтессорі» (Montessori), «Стайнер» (Steiner). Кількість тих, хто хоче потрапити до них та ще семи сотень їм подібних, уже давно перевалила за сто тисяч осіб. Так, наприклад, із півтисячі охочих стати учнями школи «Невіль» (Neuville) минулого року лише сорока таки пощастило туди вступити.

У чому ж переваги таких закладів? Насамперед, це нові методи навчання, що кардинально відрізняються від загальноприйнятих на сьогодні. Вони повністю відкидають "напівармійський" формат навчання "усіх дітей одного віку в один день, в однаковий спосіб, в одну й ту ж годину і, врешті, на одній і тій самій сторінці однакової для всіх програми". На противагу цьому пропонуються заняття маленькими групами з поясненнями на прикладах. Школа має зробити графік і для вчителів, і для дітей більш гнучким і чутливим до індивідуального ритму освоєння матеріалу. Це буде викликати в учнів інтерес та ентузіазм, готувати їх до можливих перешкод на шляху до успіху, а також «вчити навчатись».

Проте на практиці нові ідеї втілюються досить обережно. Декілька шкіл підписали угоду про співпрацю з державою, деякі, навпаки, не дають жодних гарантій, а ще деякі виявились таємними релігійними організаціями. Ще одна складність полягає в об’єктивній оцінці якості такої освіти, яка досить часто повністю відкидає офіційні програми. "Традиційний диплом не залишає місця креативності через свою спрямованість лише на результат, — пояснює Філіп Мерійо. — Завдання ж експериментальних шкіл полягає в іншому: дати можливість персонального розвитку завдяки повазі до індивідуальних ритмів кожного учня. Але остаточний вибір у розставленні пріоритетів залишається справою батьків".

Джерела: diplomatie.gouv.fr, caminteresse.fr
Підготувала: Анастасія Перун
Редагування: Анастасія Сімашова