Історично склалося так, що на території нашої країни проживають представники різних етнічних груп, які часто привносять з собою  різний громадський та соціокультурний досвід, який значно відрізнявся від місцевого. Одна з них - німецькі переселенці, які залишили значний слід в історії розвитку місцевих громад України. Який внесок залишила по собі німецька громада на території України - у цьому випуску PRоГОну.

XIX ст. відкрило нову сторінку в історії німецького переселення на територію України, переважно на Волинь та Північне Причорномор’я. Здебільшого вони утворювали суцільні поселенські острови, які згодом перетворювалися на німецькі національні райони та округи. Німецькі переселенці, користуючись значними правами і привілеями, фактично стояли одноосібно від місцевої влади, яка не завжди позитивно ставилась до поселенців. Поселяючись переважно в сільській місцевості, спираючись на вла­сний менталітет, побут, специфіку общинного та сімейного життя, вони тривалий період майже повністю були відгороджені від впливів українського населення та органів місцевої влади, зберігаючи недоторканою власну самобутність. Фактично переселенці отримали громадське самоврядування і намагались мінімально контактували з місцевою владою.

_{^{Дранг нах Остен - німецькі колоністи відпочивають у подорожі до пункту призначення в селі недалеко від Кам'янця-Подільського. Фото М. Грейма. Фото: http://kphistory.com.ua/}}

Хоча землеволодіння і господарюван­ня у колоністів було подвірним, але управління - общинним.  Траплялись випадки коли землю переселенці могли купувати спільно, а потім ділили на основі повної справедливості відносно господарств та інших ознак. Незважаючи на індивідуалізм у господарюванні, серед колоністів існували й форми спільного виконання певних робіт і прояви колек­тивної взаємодопомоги. Найчастіше це були громадські роботи, які мали важливе значення для життя всієї колонії.  

Колоністи збирались на збори і приймали рішення щодо необхідності вико­нання спільних робіт: будівництво церков, шкіл, мостів, спільних огорож, водяних чи вітряних млинів, риття меліора­тивних каналів, спорудження гребель, розчистка замулених русел рі­чок та порослих лозою і очеретом озер, упорядкування громадських місць та ін.  Зокрема, німецькі колоністи чи не перші в Україні проводили інтенсивну роботу, спрямовану на вирощення лісозахисних смуг, створення культурних пасовищ.  Також громада утримувала за свій кошт вчителя та священика, зберігаючи власну систему навчання. Щодо взаємодопомоги, то громада не залишала  напризволяще сиріт, хтось з переселенців, як правило забирав їх до себе. В таких випадках громада допомагала такому господареві певними грошовими внесками або іншим чином.

_{^{Петропавлівська кірха на розі вулиць Кобеляцької та Монастирської. Світлина початку XX ст. Фото: http://histpol.pl.ua/}}

На 1914 р. на території України проживало 800 тисяч членів німецької національної громади, з них 476 тисяч проживало на території Південної України.

З початком І Світової війни німецькі колоністи  почали відчувати на собі утиски. В Російській імперії все більшого розмаху набувала шовіністична антинімецька хвиля. На урядовому рівні це відобразилося в тому, що всі німецькі колоністи з Волині були переселені в інший регіон імперії. В інших колоніях, в тому числі й на Миколаївщині, були закриті всі національні школи, заборонили вживати німецьку мову у справочинстві та під час листування. 2 лютого 1917 року був прийнятий указ про виселення всіх німців з українських земель. Виконання даного рішення призупинив наступ революції 1917 року.

Під час сталінських репресій значна частина була розстріляна або потрапила до таборів ГУЛАГУ. З початком Другої Світової Війни всіх німецьких колоністів, які проживали в Україні, необгрунтовано було звинувачено в загальній шпигуноманії і нелояльності до тодішньої влади. Уже тоді з Криму та Лівобережжя було депортовано німців до Північного Кавказу та Казахстану.

_{^{Архів Кримського етнографічного музею. Фото: http://ua.korrespondent.net/}}

Лише у 1955 році були відмінені певні обмеження у правовому статусі німців та членів їх сімей, які перебували в спецпоселеннях. Проте права на повернення до місць, звідкіля були виселені, не отримали. Тільки у 1964 році були зняті всі необґрунтовані звинувачення з німців-колоністів і вони звільнилися від адміністративного нагляду. А в 1972 році німцям нарешті дозволили селитися в усіх регіонах.

Після розпаду СРСР розпочалися дослідження з історії німецьких поселень і їх значення в історії України. В Києві, Дніпропетровську, Луцьку почали виникати спеціалізовані дослідницькі центри та виходити публікації з історії життєдіяльності німецьких поселенців.

Важливим було значення колонізації у тому, що завдяки їй стали поширюватися нові інтенсивні технології вирощування зе­рнових, нові сільськогосподарські культури, агротехнічні нововведення. Але позитивні результати цього процесу були не тільки в еконо­мічній сфері. В галузі освіти німці також дали безперечно гарний приклад місцевому населенню, вважаючи будівництво школи (утри­мання її та вчителя) та громадських споруд, взаємодопомогу першочерговою справою громади. Саме самодостатність громади, її незалежність від місцевої влади були зразком для українського населення.

Матеріал підготував Максим Мазипчук, аспірант Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка спеціально для ГУРТа.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Читайте також:

Громада Рибалок України: Зараз ми боремося проти узаконеного браконьєрства