Увiйти
9 причин не брати участі в діяльності громадських організацій
04.01.2013
Спілкуючись із суспільно-активними людьми, відвідуючи різноманітні зібрання, тренінги, навчальні заходи громадських організацій, часто доводиться чути про те, чому люди стають активістами громадського сектору або долучаються до окремих соціальних проектів. Причини називаються різні — від бажання втілити в життя свою ідею до банальної нестачі спілкування.
Однак питання про те, чому все-таки більшість українців не є членами громадських організацій, піднімається нечасто. Суспільна репортерка ГУРТа в Миколаєві, Катерина Деменнікова, поцікавилась у пересічних мешканців рідного міста, чому вони не беруть участі в діяльності громадських організацій. Окрім браку часу та ентузіазму, миколаївці називали такі причини як недовіра до їхньої діяльності та небажання працювати безоплатно. Дехто період громадської активності пов’язує лише зі студентськими роками.
Ігор, спортсмен: «Як правило, не долучаюсь до акцій, в яких не відчуваю щирого бажання організаторів надати реальну допомогу суспільству. Для таких метою є реклама, підняття власного авторитету, а допомога суспільству — на останньому місці. Мою бездіяльність це не виправдовує, але такі вже маю переконання».
Тетяна, журналістка: «Подібна діяльність завжди асоціювалася в мене з ініціативністю. Ти маєш ідею, проект, шукаєш людей, збираєш волонтерів для його втілення, знаходиш спонсорів (якщо треба), певним чином піариш свою акцію, щоб залучити людей, для яких вона і організована, і т.д. Як на мене, для цього треба бути дуже комунікативним, енергійним, сповненим ентузіазму, мати неабиякі організаторські здібності. Це велика відповідальність, і така робота зазвичай не оплачується. А на одному ентузіазмі довго не протягнеш. Думаю, в людини або є енергія і схильність до цього і їй це подобається, або немає, і тоді вона обирає інший вид діяльності».
Олександр, програміст: «Напевно, бракує сміливості та громадянської свідомості. А іноді й часу».
Вікторія, студентка: «Не беру участі, по-перше, тому що дуже мало вільного часу, а, по-друге, ця робота не завжди викликає інтерес, часто дії виглядають необґрунтованими».
Олег, музикант: «Поки ще не доводилося брати в цьому участь. Може тому, що ніхто не запрошував досі. Якщо щось мене зацікавить, то можу й долучитись».
Максим, веб-розробник: «Мені, в принципі, подобається спілкування з людьми та усіляка активна діяльність. Але це буває так, напливами. Тому можу лише зрідка брати участь. Думаю, кожен обирає власний шлях. Когось це надихає, хтось менш платонічний. Особисто для мене є речі більш цікаві, і душа не завжди до цього лежить. Але коли щось прокидається, то можу й взяти участь».
Ганна, йогиня: «Під час навчання в школі, університеті відвідувала інтернат до Дня Святого Миколая, брала участь в організації Дня захисту дітей. Зараз немає часу та інтересу до подібної активності».
Сергій, мандрівник: «Я брав участь у діяльності громадських організацій, коли був студентом. Працював прес-секретарем і членом правління Миколаївського обласного клубу інтелектуальних ігор, брав участь у роботі Миколаївського обласного комітету молодіжних організацій і т.д. Але зараз відійшов від цього, з’явилися інші турботи. У мене чомусь склалося таке враження, що в діяльності громадських організацій більше бере участь студентська молодь».
Олександра, менеджер: «Зараз мало часу, робота все-таки. До того ж є момент бюрократії і всілякого такого, що мене страшенно відлякує. Та й інертність, куди ж без неї, банальна лінь».
Спілкувалася: Катерина Деменнікова
Редагування: Дарина Стремецька
ГУРТ уже ставив подібне питання киянам. Ознайомитися з відповідями можна за посиланням.
10
Коментарі
Треба враховувати, що дуже мало громадян розуміють роль громадської діяльності для розвитку усього суспільства і користі для самих них. Часто навіть активісти організацій не мають чіткого бачення системного впливу через громадську діяльність на реальне життя. Люди просто роблять якісь добрі речі і все, а треба працювати над тим щоб широкі маси знали, що це чудовий інструментарій для позитивних змін в державі.
Підтримую Миколо! Ставлю питання, як загострити цей "інструментарій"?
З одного боку можна розраховувати на ресурси, з другого - на знання того як діяти. Але думаю, що зерно, з якого мав би вирости громадський активіст використовуючи перше та друге - це цінності особистості. Якщо людина не бачить змісту думати про ближнього, не розуміє важливість змінювати себе, бо тільки після цього відбудуться зміни навколо нас.
Запрошую на свій блог, де можна конкретно пропонувати своє бачення, спілкуватися та дискутувати. Чекатиму.
я пригадую як після толоки в садочку одна з моїх знайомих також питалась, а що то політична акція - бо запросили ще й депутатів міської ради копати, була секретар ради з чоловіком, і був колишній посол України в Канаді Ігор Осташ. Але то відмазка бо перед тим в попередні роки не було депутатів і ні її ні чоловіка не було також.
Хто хоче приходить, а хто не хоче придумає відмазки.
Тому треба запрошувати всіх і хай відмазуються ! дайте їм шанс.
Хороший текст. Допомогає задуматись над тим, чому так мало людей беруть участь у громадських діях. І що з цим робити.
З іншого боку, якщо порівняти кількість людей, які беруть участь у суспільних проектах та у протестній діяльності, то різниця, мабуть, що в 2, а то й в 3 порядки. Отже - необхідно послідовно рухатись, робити, діяти. І - розказувати, роз'яснювати, залучати, розвивати людей, навчати, підтримувати, показувати, до чого їх особисті дії призвели.
Тільки но зайшов до кеімнати. На вулиці іде сніг, займався своєю громадською діяльністю - очисткою двору багатоповерхівки від снігу. Біля під`їзду, стоянку для машин, дорогу біля будинку. Я цим займаюсь постійно скільки живу в цьому будинку. І те що ніхто ніколи не виходив допомогти, так ще є і такі, "Для чого воно тобі? І якщо років 15 назад можно було ще якось зорганізувати колективне прибирання, то останнім часом це просто неможливо. Не бажають безкоштовно працювати, і це при тому, що більшість ніде не працює.
Вікторе, з чим Ви повязуєте такий стан справ? Я маю на увазі низьку залученість людей до вирішення спільних справ у Вашому районі.
Тарасе, я не можу пояснити чому це так.
Навіть не уявляв, що прибирання вулиці можна віднести до громадської діяльності.
Історія до теми. На пустирі перед вікнами триповерхового будинку, в одній з квартир якого ми з мамою проживаємо вже більше 10 років, раніше валялися биті цегла, скло шифер та інше сміття будівництва. Повз цей пустир кожен день проходять всі жителі будинку і ніхто не зважав. Мама ще тоді, як ми тільки переїхали й ознайомились із навколишнім середовищем, перша вишла й покликала мене прибрати це сміття, просапати майданчик, щоб посадити там щось. Ми ловили здивовані погляди й займалися своєю справою. Одні сусіди сперечалися через те, що ж там треба садити, інші кивали макітрами й підказували, де саме копати, як влаштовувати, один сусід лаявся, що йому тут не треба перед вікнами дерев, бо світло, вибачте, затуляє (при цьому вікна в нього не миються роками й мають якийсь сіро-зелений колір) Через деякий час ще дві сім’ї долучилися до розсадки дерев і квітів, догляду за садочком.
Зараз вже кілька років спіють яблучка, квіти в сезон цвітуть, коти поміж тим гуляють, нам із мамою приємно подивитися у вікно. А той сусід із "прозорими" вікнами таки залив чимось молоденьке деревце, що йому заслоняло сонце.
Я думаю, треба шукати підхід
Вікторе, вам респект. А от у мене вийшло навпаки - цією зимою починав прибирати у дворі, де наш офіс мешкає, то й мешканці будинку ввечері самі долучались. Без просьб і примушень.
Я не знаю чому у нашому селищі так, мовби і люди ті ж, а відношення до громадських робіт змінилось, та і назвати їх громадськими важко, тому що це для них виконується.