Дати однозначну відповідь на питання, хто такі  волонтери насправді не так уже й просто. Найперше, що прийде на думку пересічному українцеві, який проживає у місті та має доступ до телебачення, Інтернет - ресурсів, преси, - це асоціація із Євро 2012.

Якщо поцікавитися у старшокласників, студентів, що вони знають про волонтерів, то скоріш за все ми почуємо про дівчат і хлопців, які розповідають про шкідливість тютюнопаління, вживання алкоголю і про те, як вберегти себе від СНІДу. Також будуть лунати згадки про молодь, яка збирає гроші на благодійність. Поодинокими будуть згадки про військових добровольців, які по контракту брали участь у волонтерських місіях ООН. Цілком вірогідно, що в процесі нашого опитування ми натрапимо на того самого волонтера, який розповість про те як він разом з іншими молодими людьми відвідували дитячі будинки, збирали та передавали одяг, продукти харчування, ліки людям, які потребують допомоги. Пощастить якщо вдастся поспілкуватися із волонтерами, які бували на тренінгах, школах, конференціях закордоном, адже скоріш за все вони мають полівекторніше уявлення та розуміння волонтерства.

Ключовою проблемою, яка перешкоджає стати волонтерству в Україні на 100% зрозумілим, дієвим, перевіреним інструментом суспільної комунікації, з метою вирішення актуальних проблем, досягнення спільних цілей власними силами, не покладаючись на “дядьків із недоторканністю”, є ментальні установки. Під впливом радянської тоталітарної системи ментальні орієнтири українців деформувалися і оформилися у руслі політичної пасивності, соціальної маргінільності, байдужого  колективізму. З генетичної пам’яті українців стерли традиційні звичаї взаємодопомоги, толоки, помочі обездоленим.

Сучаний український соціум переважно схильний або до різкого критичного претензійно-демагогічного засудження/заперечення історичного минулого або ж до меланхолічної ідеалізації минувшини, що супроводжується наріканнями на теперішню приземлену дійсність.

Якщо аналогічно проаналізувати більшість наявних вітчизняних праць, присвячених волонтерству, написаних переважно соціальними працівниками та педагогами, виявиться, що вони орієнтовані на змалювання своєрідного ідеального образу “волонтера - прометея”, який ладен останню сорочку віддати. І безумовно усі волонтери є тотально альтруїстичними у своїх починаннях. Насправді із кожного правила є винятки і люди також бувають різні.

Стосовно ставлення більшості українців до діяльності волонтерів, то воно формується у просторі розчаруваня політичною та економічною ситуаціями в країні, наповненому власною апатією, бездіяльністю. Їм настільки важко повірити, що можна отримувати колосальний позитивний емоційний заряд, допомагаючи іншим людям, без явної вигоди для себе, що вони наполегливо шукають оману (що, звісно, зрозуміло, пригадаємо проект “Лікарня майбутнього”).

Так чи інакше кожен із нас долучається до волонтерської діяльності, коли приймає рішення розпорядитися власним часом, енергією, матеріальними, інтелектуальними ресурсами, знаннями, вміннями, не виходячи виключно із власних прагматичних цілей, без гарантій будь-яких винагород, супільного визнання, слави чи інших преференцій в рамках власних інтересів.

Відповідь на питання чого хочуть волонтери напрошується сама собою - це те, чого хоче кожен із нас, будучи чесним із своєю совістю, діючи за покликом серця, а не гаманця. Відкриваючи в собі “маленького принца”, ми позбуваємось депресивних станів, відчуваючи свою потрібність, корисність. Таким чином ми боремось із відчуттям самотності, стаємо відважними, бо відчуваємо тепло у серці. Це і є винагорода, відчуття душевної ейфорії.

Волонтерський рух - це консоліюдуюча форма самоорганізації суспільства, яка перетворюється у тенденцію, він еволюціонує від спроб ліквідації дисонансів у громадському секторі до рівня авангарду соціальних стимулів. Волонтерство - це  нове джерело виявлення пасіонарності індивідів, громад та соціуму вцілому, модерна форма вияву милосердя.

Загалом, не так важливо яку термінологію ми будемо використовувати, головне - ефективність надання допомоги, мобільність актуалізації діяльності  людей, які можуть не ідентифікувати себе в якості волонтера, проте готові щоденно робити добро.