Кожна високоморальна держава цінує та всяліко примножує свої культурні надбання. Те, що Україна вповні може пишатися своїм культурним спадком, здається очевидним фактом, адже почуття національної гідності як ніщо інше властиве нації. Українське кіномистецтво переживає нині не найкращі свої часи. На заваді стає не брак талановитих акторів чи режисерів, а все ті ж фінанси та ставлення до українського кіно як до другосортного в порівнянні з російськими чи голівудськими екшинами.

8 вересня 2012 року в Україні святкували День українського кіно. Ця подія надихнула суспільних репортерів ГУРТа переглянути сторінки українського кіномистецтва та віднайти ті досягнення вітчизняної кіноіндустрії, які викликають гордість.

Чи то випадково так сталося, чи то українська історія дійсно любить бавитися збігами, проте цьогоріч День українського кіно, з обох боків оточене знаковими подіями як для сучасності, так і для світової кіноіндустрії в цілому. 5 вересня в приміщенні Києво-Могилянської академії відбулася презентація книжки, присвячена 125-літтю від дня народження режисера Леся Курбаса «Життя і творчість Леся Курбаса» - постаті знакової не лише для українського, але й для світового театру та кіно. Це видання обєднує в собі історію виниктення інакшого театру, інакших концепцій бачення того, як творити мистецтво візії, що неодмінно ділиться традицією вже з сучаснішим кінематографом.

З іншого боку, 22 вересня минатиме рік з дня виходу на український кінопростір фільму Михайла Іллєнка  «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» - події, яка ще раз нагадала українцям про те, що існування вітчизняного кіно – не легенда, яка блукає в депутатських кабінетах та стінах навчальних закладів, а реальність, котра може захоплювати своїми характерами та персонажами.

Символічність назви - ледь не характеристика всього українського кінопроцесу. Складається враження, що існування національної кіноіндустрії – щоденна битва, в якій беруть участь ті, кому не байдуже, що дивитимуться завтрашні покоління. «Бійцями» на такому «фронті» є й ініціативна «Кіно-Переклад», яка вболіває за те, аби український глядач мав змогу дивитися іноземні фільми з якісним українським перекладом. Андрій Андріюк, один із засновників «Кіно-Перекладу», коментує про труднощі, які виникають під час діяльності так: «Проблема постала, коли з'явився дозвіл показувати фільм будь-якою мовою, якщо дубляж зроблений на території України. Наш рух не зіштовхується з особливими складнощами. Інше питання  - тенденції, які відбуваються в країні вцілому, для прикладу "наїзд" на студію дублювання B&H. Часом трапляються дивні парадокси: у свій час Держкіно не випустило в прокат "Техаську різанину бензопилкою" та останню частину "Пили". Але 6 вересня цього року в прокат виходить фільм "ЗЛО" (в оригіналі V/H/S), який в декілька разів кривавіший за всі частини "Пили" разом узяті. Також варто відзначити регулярний вихід на великі екрани відверто українофобського кіно. Останній приклад - фільм "Матч"».  

Чи не єдиною знаковою зміною за останні роки незалежності стало внесення у 2010 році змін до Закону України «Про кіноматографію», де прописані положення, що регулюють підтримку державою режисерів, що знімають українське кіно. Поза тим, Закону вже більше 2 років,  а український глядач й досі дізнається про існування національного кінопродукту лише після того, як про нього заговорять за кордоном. Так, зокрема, сталося зі стрічкою Ігоря Стрембіцького „Подорожні”, яка 2005 року здобула першу для України Золоту Пальмову гілку на Каннському кінофестивалі. Зрештою, зі здобуттям другої Пальмової гілки в 2011 році короткометражним фільмом „Крос” режисера Марини Вроди сталася така ж історія. Цьогоріч за Золоту Пальмову Гілку побореться режисер Сергій Лозниця з ігровим фільмом „У тумані”.

З іншого боку, в червні цього року довкола Закону „Про кіноматографію” знову почалися точитися дискусії. Найбільш дискусійною стала ініціатива замінити діючу 30-відсоткову частку квотування національних фільмів на «прогресивну шкалу», де у 2012-13 роках квота має становити 5%, з 2014-го – 10%, з 2015 – 20%, з 2016 – 30%. А новина, що на потреби кіногалузі на 2013 рік з держбюджету виділено на 42 мільйони гривень менше, аніж було заплановано і означено Міністерством культури, викликала у кіноматографістів активний спротив.

У непростих сучасних умовах продовжують функціонувати та досить активно розвиватися різноманітні кінофестивалі на теренах України. "Молодість", "Відкрита ніч", Wiz-Art - відомі як в Україні, так і за її межами.

Відходять в небуття заслужені українські актори та режисери. В 2010 році пішов з життя кінорежисер Юрій Іллєнко. Разом з режисером Сергієм Параджановим вони створили найвеличніший український кіномистецький твір – „Тіні забутих предків”. Режисер Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків» найкращою картиною, яку будь-коли знімали не тільки українські, а й світові кіномитці. Фільм зібрав 38 міжнародних нагород, проте на Заході, де його демонстрували під назвою „Вогняні коні”, інтерес до нього був значно більшим, ніж на Батьківщиній.  Втрата одного з символів українського кіно, Героя України Богдана Ступки, цього року сколихнула серця українців та поціновувачів його творчості по всьому світу. Та хай скільки ще доведеться пережити «ініціатив», українські митці щодня доводять, що українське кіно було, є і буде.