Як у випадку з «ринковим підприємництвом» заснування власного бізнесу не є ані необхідним, ані достатнім для того, щоб називатися підприємцем, так і для того щоб називатися «соціальним підприємцем» не є необхідною чи достатньою умовою бути засновником, керівником, працівником або членом неурядової організації.

Організація є одним з інструментів соціального підприємця (в тому розуміння даного поняття, в якому його запропоновано в другій частині), але наявність чи відсутність того або іншого інструменту не є визначальним чинником в його діяльності. Як було сказано в попередній частині, соціальний підприємець не дозволяє наявним ресурсам обмежувати власну свободу вибору та дій.

Ще раз повторимо: організація – це інструмент, не більше і не менше! Але в усіх публікаціях стосовно розвитку громадянського суспільства, «третього сектору» і т.п. говориться виключно про організації: як їх створювати, як їх розвивати, як ними керувати, як їх підтримувати, об’єднувати, консолідувати, активувати, піарити і т.п. Вже декілька років складається стійке враження, що «третій сектор» займається переважно (відсотків на 90) вдосконаленням своїх інструментів, і лише на 10 – їх використанням. Причому дуже часто люди стають ніби заручниками цього інструмента: намагаються використати його там де це не є доцільним або навіть шкодить, витрачають на його обслуговування та вдосконалення забагато часу та інших ресурсів, тощо.

Головний акцент в державній та громадській політиці щодо розвитку громадянського суспільства ставиться саме на вдосконалення інструменту: спрощення реєстрації, звітності, оподаткування, розширення впливу і т.п. У людей таке враження, що здобувши цей інструмент вони автоматично отримають можливість здійснювати за його допомогою якісь соціальні перетворення. Ті хто вже мають даний інструмент думають що вони досі не можуть здійснювати ці перетворення через те що їх інструмент не є досконалим і намагається його покращити. В обох випадках люди обмежують власну свободу вибору, свободу дій наявними ресурсами, в даному випадку – інструментом.

Тепер поглянемо ненадовго на «ринкове підприємництво». Під його розвитком розуміють переважно надання різноманітних пільг, «підтримки» і т.п. На нашу думку, пільги та інші види подібної підтримки допомагають сильним, шкодять слабким та майже ніяк не впливають на основну масу підприємців. Далі – аргументація цього твердження.

Наявність чи відсутність пільг є одним з факторів середовища, в якому працюють або збираються працювати підприємці. Пільги є свого роду ресурсом, він доступний всім, але використовує його кожен по-своєму: основна маса використовує однаково, сильні ж вмудряються витиснути з цього ресурсу максимум, більше ніж усі. Слабким пільги шкодять тому, що вони ставлять себе в залежність від цих пільг, замість того щоб розглядати їх лише як один з ресурсів для розвитку. Пільги допомагають слабкому потрапити на відкритий ринок, тим самим роблячи їм «ведмежу послугу»: слабким на відкритому ринку завжди непереливки і найчастіше вони там гинуть або… стають сильними!

Відтак, як у випадку з «ринковим підприємництвом» пільги щодо заснування та умов ведення бізнесу, так і у випадку з «соціальним підприємництвом» спрощення процесу реєстрації та умов функціонування НУО, є всього лише ресурсами, можливостями. Ніхто не каже що ці ресурси є зайвими, що від їх надання варто відмовитись. Навпаки, в них дуже багато користі, особливо, як вже було зазначено вище, для тих хто вміє використовувати наявні можливості та не ставить свою діяльність в залежність від них.

Але… Уявіть собі державну політику розвитку фотомистецтва, в якій говориться лише про вдосконалення моделей фотоапаратів та зниження цін на них. Або розвитку художньої творчості, де говориться лише про пензлі…

Зростання кількості людей, які володіють фототехнікою не веде автоматично до розвитку фотомистецтва, можливість купити задешево пензля та фарби не робить з людей видатних художників. Чи був би Рафаель кращим художником, якби в його час матеріали для творчості були більш доступнішими і держава надавала б безвідсоткові кредити на їх придбання? Напевне, ні, хоча і гіршим можливо б не став.

Розвиток підприємництва, в тому числі й соціального, варто розглядати не тільки і не стільки в розрізі фінансової, економічної, регуляторної, адміністративної та інших, а як завдання в першу чергу гуманітарної політики. Бо того хто знає «навіщо» не злякає жодне «як». Такий підхід буде набагато дешевшим та результативнішим, а відтак – більш ефективним. В громадянах треба розвивати, як би це не звучало голосно, дух підприємництва, утверджувати повагу до людей, які прагнуть ринкових та соціальних перетворень. Люди, а не фірми, підприємства, організації та інші структури рухають прогрес в цьому світі! Людина має бути метою, а не засобом!

Один бізнесмен через хворобу дружини змушений був взяти свого п’ятирічного сина до себе в офіс. Не знаючи чим його зайняти, він вирвав з журналу сторінку, на якій була зображена мапа світу, розрізав аркуш на дрібні нерівні частинки, виготовивши таким чином імпровізовані пазли, та запропонував дитині скласти їх. Звичайно, бізнесмен думав що дитині, не знайомій з географією, цього завдання вистачить надовго, тому він був здивований, коли син буквально за декілька хвилин впорався зі складанням.

На здивування батьки син відповів: "На зворотному боці аркуша була крупна фотографія якоїсь людини, і я просто склав її. Подумав: буде в порядку людина – буде в порядку і світ!"

Друзі, «будуючи» та «розбудовуючи», «створюючи» та «покращуючи», «сприяючи» та «підтримуючи», давайте не забувати слова цього маленького хлопчика!

Про підприємництво як спосіб життя, мислення, роботи ,а також про те, як підприємець може стати агентом змін в сучасному суспільстві, читайте в попередній частині циклу "Новий погляд на соціальне підприємництво. Випуск 2: Підприємець як агент змін".