Увiйти
В Ніжині на Чернігівщині діють органи самоорганізації населення, які активно долучаються до багатьох напрямків розвитку міста. Під час війни їх діяльність була направлена на вирішення безпекових та гуманітарних питань.
Ми поспілкувалися з представницею одного з ОСНів – головою комітету мікрорайону Магерки міста Ніжин Іриною Куліковою. Вона розповіла, що 25 лютого була заблокована дорога, якою можна було дістатися з Києва через Ніжин до Чернігова, Бахмача та інших міст. Люди, які хотіли потрапити додому опинились на роздоріжжі – назад дороги нема, да там і стрілянина, а вперед нема можливості рухатися. І в ці дні Ніжин став прихистком для екстренно подорожуючих.
– Ми розмістили всіх в 9-й школі, декого забрали в родини, бо ну ніяк не могли стояти осторонь цієї біди, хоча і самим було непросто.
Одразу включилися всі, хто мав хоч найменшу змогу бути корисним. Людям зносили одяг, їжу, постіль. Всі мої ініціативи були підтримані людьми з мого мікрорайону, сама б я нічого не зробила, все було зроблено лише завдяки тому, що всі об’єднались і в кожного в душі прокинулась Людина з великої літери. Кожен бажаючий ніжинець став на захист свого міста з тією зброєю, якою володіє, ось, на приклад, Тетяна Верба шила все і для лікарні і для людей, які щось потребували, – каже Ірина Юріївна.
Жінка з трепетом говорить про всі справи, які робили в ті гарячі дні люди для людей – з одягу шили матраци для людей в 9-ту школу, допомагали з харчуванням та медикаментами, розвозили все необхідне літнім мешканцям міста, і просто були поруч з тими, кому було складно.
– Мене дуже вразив момент спілкування з 6-річною дівчинкою, яка підійшла до мене і каже: “Тьотя Іра, я ж не бомж, що нам всі все віддають?”
А я їй кажу: “Ну звичайно ж ні, ось скоро все закінчиться і всі будуть в себе вдома”.
Ірина Юріївна стверджує, що за період окупації Чернігівщини практично всі навчились робити із неможливого можливе…
Але попереду нас чекала весна, а це пора прибирання вулиць, прибудинкових територій, адже Ніжин дуже гарне місто і завжди славилось своєю охайністю та особливою атмосферою і цього року не прибрати його було неможливо.
– Як тільки окупанти покинули околиці нашого міста, то ми всі одразу згуртувались ще міцніше для того, щоб наш район не втратив своє обличчя і нам самим було приємно гуляти нашими затишними вуличками.
На жаль, війна ще триває, але ми не маємо забувати про те, чим ми займались до її початку. З цим подіями кожен показав своє справжнє обличчя. Хтось допоміг організувати прибирання розваленого стовпа на тротуарі, а хтось зміг проявити себе в чомусь іншому, але не менш важливому.
Дай Боже, щоб згуртованість, яку ми всі побудували в час окупації залишалась з нами завжди.
Життя триває.
—
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
Коментарі