“Ліквідувати нерівність. Покінчити зі СНІДом. Зупинити пандемії”, – глобальні виклики Об’єднаної програми ООН зі СНІДу (ЮНЕЙДС) і програмні гасла на період до 2030 року. Означена програма зосереджена на скороченні нерівності у доступі до лікування, діагностики та профілактики ВІЛ, включаючи до-контактну профілактику.

Наскільки правильно ми рухаємося, щоб припинити епідемію в Україні? Чи є у нас нерівність у доступі до лікування та профілактики у зв’язку з ВІЛ?

Про ДКП в Україні вперше заговорили ще у 2014 році. “Першопрохідцями” втілення стратегії профілактики стали: голова Фонду menZDRAV Дмитро Філіппов, доктор Олександр Юрченко, який на той час очолював Київську міську клінічну лікарню № 5, а зараз є медичним директором Фонду menZDRAV, і доктор Олена Мартиненко, завідувачка Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

Про перспективи до-контактної профілактики ВІЛ (скорочено ДКП або PrEP) в Україні та стигму, пов’язану з одним із ефективних способів захистити себе від ВІЛ/СНІДУ, – в інтерв’ю на сайті menZDRAVfoundation.

Чи стосується українців нерівність у доступі до профілактики ВІЛ?

Олександр Юрченко: 

У 2017 році ми вперше в Україні включили доконтактну профілактику до Київської міської цільової програми з боротьби з ВІЛ/СНІДом.

У тому ж році було розпочато пілотний проект для 100 ЧСЧ. Локальні гей-сервісні організації почали формувати так звані “списки очікування”, збираючи з кандидатів особисту інформацію. По суті, вони оцінювали, хто заслуговує отримувати ДКП, а хто ні. Такий відбір залишив негативний відбиток на якості та охопленні ДКП, навіть до цього часу, а також вплинув на довіру людей, яким профілактика справді була б потрібна.

Стигма у зв’язку з ДКП і з доступом до ДКП – це сексуальна стигма, в основі якої лежить сором’язливість або зніяковілість щодо сексу та сексуального задоволення. Навіть сьогодні під час прийому не кожен лікар зі своїми пацієнтами та не кожен пацієнт зі своїм лікарем можуть вільно обговорювати питання сексу.

Прояви стигми також виражаються і в оцінці тих, хто є доречним кандидатом для ДКП і заслуговує бути учасником програми, а хто ні.

Дмитро Філіппов:

На початку втілення програми я бачив досвід інших країн у реалізації проектів з ДКП та бачив бар’єри, з якими вони зустрічалися. 

Тому для мене не стало здивуванням те, що деякі лікарі спочатку засуджували цю стратегію профілактики та обурювалися: “Як це так, я здоровій людині призначатиму таблетки для лікування ВІЛ?! Я ніколи не робитиму цього!”. Я тоді це назвав для себе “спротивом”. Однак зараз я розумію, що це було ні що інше, як стигма, стигма, яка ґрунтується на нестачі інформації та знань.

Я пам’ятаю, як на одному з перших тренінгів для лікарів, де я розповідав про ДКП для чоловіків, які практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), один із лікарів поставив мені запитання: “Ти зараз говориш про те, що ДКП є чудовою стратегією для тих, хто не користується презервативами. Але, якщо ми почнемо давати геям пігулки від ВІЛ, вони будуть трахатись у 10 разів частіше без презервативів і не заразяться ВІЛ”. Я відповів: “Так. Але хіба це не здорово?” Хоча я розумів, що більшість лікарів у цій аудиторії думали, що “ні – це зовсім не здорово”.

Олена Мартиненко: 

Такі ситуації траплялися, й не один раз. Лікарі справді відмовлялися вести прийом та призначати ДКП ВІЛ-негативним людям і навішували на них ярлики “безладні сексуальні контакти”, хоча тут справа була не лише в ДКП, а й у завантаженості інфекціоністів ВІЛ-позитивними пацієнтами, для прийому яких лікарям ледь вистачало робочого часу.

Для мене стало дивним, що негатив стосовно ДКП почав надходити й від наших пацієнтів, які живуть з ВІЛ: вони шкодували, що хтось може займатися сексом скільки хоче і при цьому не інфікуватися ВІЛ, так і від людей без ВІЛ.

Причина цього негативу, цієї стигми, – психологічна проблема епідемії ВІЛ, що склалася історично. В цілому вона обумовлена межами сексуальних контактів, моногамними стосунками та лякаючими меседжами про секс без презервативу і страх зараження ВІЛ. Це мало свій відтінок, який означав, що за все треба платити.

У цьому році виповнюється 10 років з моменту схвалення ДКП у США та 5 років реалізації програми в Україні. Чому ми все ще боремося зі стигмою та дискримінацією?

Олена Мартиненко:

Проблеми сексуальної стигми глибоко зумовлені вихованням та культурними переконаннями, які людям дуже важко здолати. Наведу приклад. Першими жінками, які почали приймати ДКП у нашій програмі, стали ті жінки, які мали ВІЛ-позитивні партнери, або жінки, які хотіли завагітніти від ВІЛ-позитивного чоловіка. Багато лікарів сприймали їх як жінок, гідних ДКП, тому що у них був секс у контексті моногамних відносин, коли люди люблять одна одну і намагаються зачати дитину.

Коли ж у нас почали отримувати ДКП секс-працівниці, деякі лікарі вважали, що їм їх негідними ДКП клієнтками, бо це секс у контексті комерційної діяльності, а також тому, що з цього приводу вони мали свої культурні переконання чи упередження.

Наразі ситуація значно змінилася завдяки навчанню лікарів та новим стандартам та протоколам з ДКП. Але виникли інші проблеми: згідно з цими нормативними документами, ми зобов’язані контролювати частоту видачі ДКП та кількість відвідувань клієнтами лікаря для отримання таблеток. Це одна з причин, чому багато клієнтів не хочуть розпочинати ДКП.

Давайте проведемо аналогію з репродуктивним здоров’ям: якби людям необхідно було відвідувати лікаря щомісяця чи кожні три місяці щоб отримати протизаплідні пігулки, ми побачили б величезні темпи скорочення їх застосування.

Нерівний доступ до послуг та інформації також впливає на охоплення послугами профілактики. Чи звертатимуться жінки до ДКП, ґрунтуючи своє рішення щодо профілактики на меседжах для геїв та картинок з оголеними хлопчиками? Ні, не будуть. Для жінок, як і для цисгендерних чоловіків необхідні інші підходи. Чи не заслуговують вони на інформацію про ДКП і не заслуговують залишатися без ВІЛ?

Олександр Юрченко:

Відокремлюючи послуги профілактики від інших послуг, наприклад, від послуг сексуального та репродуктивного здоров’я, ми фіксуємо стигму та позбавляємо людей ефективного засобу запобігання інфікуванню ВІЛ.

Дмитро Філіппов: 

Якщо ми не зробимо послуги з ДКП широко доступними для всіх людей, низькопороговими та не стигматизуючими, так і будемо носитися з нашою метою ліквідувати нерівність та покінчити зі СНІДом, яка з часом перетвориться на порожню обіцянку з пишними гаслами, які нічого не значать.