Українська мережа жінок, які пережили насилля, та «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» з липня по листопад 2020 року провели цикл тренінгів «Протидія сексуальному та гендернообумовленому насильству зумовленому конфліктом» для військовослужбовців Збройних сил України, курсантів та майбутніх правоохоронців. Про це повідомляється на сайті «Східноукраїнського центру громадських ініціатив».

Тренінги пройшли у м. Маріуполь, в м. Полтава та в Чернігівській області.  

Лекторами тренінгів виступили жінки, які були незаконно затримані різними збройними формуваннями під час війни на Донбасі, а також правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив».

Під час заходів вони знайомили учасників з поняттям сексуального та гендерно-обумовленого насилля та відповідальністю за цей вид злочинів за національним та міжнародним законодавством. З власного досвіду перебування в полоні тренерки розповідали як насильство над полоненими жінками використовується на Донбасі як зброя війни.

Проведення тренінгів було новим досвідом для постраждалих жінок. Вони поділилися, що переживали як загалом пройде тренінг, яка буде аудиторія і як сприйматиме інформацію, які питання поставлять і чи вдасться на них відповісти так, щоб тебе почули.  Жінки також зазначали, що їм нелегко згадувати пережите, розповідати свої історії.

 «Розповідаєш свою історію і потім в тебе все тремтить всередині», - ділиться враженнями Галина Гайова.

Водночас постраждалі розуміють важливість відкрито розповідати про сексуальне та гендерно-обумовлене насилля, щоби  сформувати у суспільстві думку про неприйнятність його застосування.  

 «Якщо не буде жертв і тих наслідків, які пережила я, то заради цього я готова згадувати і переживати все знову», - зазначила Клименко Ольга.

Були випадки, коли інформація спочатку сприймалася слухачами вороже.

«Був такий учасник, він казав: «Та воно мені не потрібно. В мене багато роботи». Ми його хотіли відпустити, але командири йому сказали, щоб сидів. І тоді вже під кінець  він так зацікавився, що залишився і активно брав участь»,  - згадує Людмила Кравченко.

Жінки зазначають, що несприйняття слухачами на початку відбувається переважно через сформовану суспільну думку, що сексуальне насилля – це лише зґвалтування і вони не очікують почути щось нове для себе. Наприклад, учасники не знали до тренінгу, що роздягання полонено(ї)го та фотографування оголеного тіла є також проявом сексуального насилля. Тренерки бачать, що їхня робота змушує учасників задуматись, по іншому дивитись на ситуацію.

«Хтось з військових сказав по закінченню тренінгу, що ще зранку не думав, що буде відкрито говорити на тему сексуального насилля», - згадує Ірина Довгань.

Через карантинні заходи кількість учасників тренінгу була обмеженою.  Після заходів учасники обговорювали інформацію з іншими колегами і вони зверталися з питаннями чому їх не запросили. До тренерок також звертаються з проханням провести тренінги в інших військових частинах та підрозділах поліції. Для постраждалих жінок важливо бачити запит на цю інформацію та відгук слухачів. Ольга Клименко згадала, що коли розповідала свою історію, то побачила сльози в одного з військових:

 «Я говорила тими словами і фразами, якими зверталися до мене в полоні[…] І коли я побачила ці сльози… Я зрозуміла, що я не в стінку говорю. Що мене почули і мені було приємно…. Наша зустріч не пройшла даремно… Мене почули. Навіть через мій біль».

Ольга вважає, що обізнаність щодо сексуального та гендерно-обумовленого насилля серед українських військових, серед поліції, силовиків, серед тих, хто поїде в зону бойових дій є дуже важливою. Вони мають знати про наслідки для жертви та робити у своїй роботі все залежне, для того, щоб їхні співвітчизниці не переживали нічого подібного.

Жінки також підкреслюють, що для них важливо публічно говорити про пережите насилля як наслідок військової агресії Російської Федерації.

Ірина Довгань наголошує, що подолання сексуального насилля у збройних конфліктах є надзвичайно важливим:

«Світ змінився і така мерзенна фраза: «Там, де війна там завжди насилля» вже не має місця для існування. Весь світ сказав цьому «ні»».

Заходи відбувалися за підтримки голландського Knowledge Management Fund та  Фонду Нобелівського лауреата премії миру Деніса Муквеге.