Нещодавно Міністерство економічного розвитку та торгівлі направило соціальним партнерам проект закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо регулювання праці домашніх працівників” та проекту закону “Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці про домашніх працівників No 189”. 

За даними експертів Міжнародної конфедерації профспілок, у світі налічується

близько 100 мільйонів мігруючого домашнього персоналу, 83% з них становлять жінки.

Це няні та хатні робітниці, кухарі та представниці інших професій. В середньому по країнах частка домашнього персоналу складає від 4% до 12% від загального числа найманих працівників. Більшість домашніх працівників у всьому світі - це жінки. 

За останніми опублікованими даними Державної служби статистики, в Україні налічується 162 тис. працівників, які надають побутові та персональні послуги в сім’ях. 

Законодавче регулювання праці домашніх працівників є вкрай важливим, адже вони зазвичай працюють неофіційно, без жодних соціальних гарантій.Така ініціатива уряду безперечно вітається, оскільки пропонується комплексно підійти до проблеми шляхом і ратифікації Конвенції МОП, і внесення змін в національне законодавство з метою імплементації норм Конвенції. 

Зважаючи на складність та специфічність роботи домашніх працівників, внесення змін до законодавства потребує систематичного та виваженого підходу, аби якнайповніше захистити права працівників. 

Проект закону, розроблений Міністерством економічного розвитку та торгівлі пропонує наступне. 

Кодекс законів про працю доповнюється новою главою - Глава ХІ-1 - Праця домашніх працівників. 

Домашній працівник – фізична особа, яка займається домашньою працею в рамках

трудових відносин з роботодавцем. Домашня праця – це робота, яка виконується на умовах трудового договору (контракту) з метою обслуговування домашнього господарства (сім’ї) 

Не вважається домашньою працею робота з обслуговування домашнього господарства, яка здійснюється особою нерегулярно, але не більше 80 годин на місяць. Як і в проекті закону “Про працю” №2708 залишається незрозумілим, чому саме таке обмеження в кількості годин встановлюється авторами проекту. До прикладу, візьмемо роботу няні, яка працює в робочі дні тижня по 3-4 години або ж прибиральниці, яка приходить прибирати 2 рази на тиждень.. За місяць в сумі це буде менше 80 годин. Виникає питання: чи має бути захищений такий працівник, чи має укладатися з ним трудовий договір, адже він теж виконує домашню роботу. 

З урахуванням специфіки домашньої праці та особливостей умов праці, передбачених цією главою, домашні працівники користуються усіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю.

З домашніми працівниками укладається трудовий договір (контракт), який є основним документом для виникнення, зміни та припинення трудових відносин та взаємних прав та обов’язків, що з них виникають, а також для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення повідомлення Державної податкової служби  про прийняття домашнього працівника на роботу. 

Відповідно до закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) є платниками ЄСВ. Тобто роботодавці домашнього працівника мають сплачувати ЄСВ та бути податковим агентом домашнього працівника. 

Проте проектом закону передбачається, що фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору у інших фізичних осіб (крім випадків використання праці фізичних осіб фізичними особами-підприємцями або самозайнятими) самостійно сплачуватимуть єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. На думку Мінеконома, це допоможе вивести домашніх працівників із тіньового сектора економіки. Втім, залишається незрозумілим механізм індивідуальної сплати ЄСВ, а також виглядає нелогічним перекладення тягаря сплати загальнообов’язкових платежів на працівника.

Далі (ч.1. ст.173-4) проект передбачає, що  у трудовому договорі (контракті) з домашнім працівником може бути передбачено можливість платного чи безоплатного надання роботодавцем житла домашньому працівнику в користування. У випадку платного надання житла для проживання домашньому працівникові, такі відносини регулюються актами цивільного законодавства, а роботодавець не має права самостійно проводити відрахування із заробітної плати в рахунок плати за користування таким житлом.

На домашніх працівників поширюються загальні положення щодо тривалості робочого

часу та часу відпочинку з урахуванням деяких особливостей. Так, у особливих випадках, коли у роботодавця може виникнути потенційна необхідність залучення домашнього працівника до домашньої праці, такий працівник може залучатися до чергування.

Чергуванням вважається період вільного від роботи часу, яким домашній працівник не може розпоряджатися на власний розсуд, оскільки повинен перебувати в готовності терміново з’явитися за викликом роботодавця з метою подальшого виконання своїх трудових обов’язків.

Домашній працівник може бути залучений до чергування не більше одного разу на тиждень. Час перебування домашнього працівника на чергуванні оплачується в розмірі, визначеному трудовим договором (контрактом).

Термін “потенційна необхідність” не містить правової визначеності та може також спричинити зловживання роботодавця.

Час, витрачений домашніми працівниками на супровід членів домашнього господарства на відпочинку включається до робочого часу.

Трудовий договір з домашнім працівником може бути розірваний як за ініціативи працівника, так і роботодавця за умови попередження про це за 14 днів. В односторонньому порядку за ініціативи роботодавця трудовий договір з домашнім працівником може бути припинений: 

1. у разі відсутності домашнього працівника на роботі протягом більше 14 днів підряд, якщо ним не було письмово повідомлено про поважність причин своєї відсутності.

2. негайно у випадку здійснення працівником умисних, протиправних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров’ю членів домашнього господарства.

В той же час і домашній працівник має право негайно розірвати в односторонньому порядку трудовий договір (контракт) з роботодавцем у випадку вчинення щодо нього членами домашнього господарства умисних дій, які посягають на честь, гідність або недоторканність особистого життя домашнього працівника.

У більшості випадків домашня праця здійснюється безпосередньо в житловому приміщенні роботодавця, недоторканність якого захищена Конституцією України. З метою забезпечення трудових прав домашніх працівників при здійсненні своїх повноважень інспекцією праці, законопроектом передбачено введення обов’язку фізичної особи, яка використовує найману працю, на запит Держпраці надавати інформацію щодо виконання іншими фізичними особами робіт, пов’язаних з обслуговуванням домашнього господарства.

Лікарняні домашньому працівнику будуть виплачуватися Фондом соціально страхування з першого дня тимчасової непрацездатності за весь період до відновлення працездатності.  

Вводяться додаткові підстави, які можуть забезпечити можливість залучення домашніх працівників до роботи у вихідні дні з подальшою оплатою чи компенсацією таких робіт відповідно до законодавства. Проте саме формулювання підстави залучення домашніх працівників до роботи у вихідні потребує доопрацювання, оскільки під ними можна розуміти велике коло питань. 

“При необхідності виконання домашніми працівниками невідкладних, наперед не передбачених робіт, якщо це впливає чи може вплинути на нормальне функціонування домашнього господарства, а також на життя, здоров’я чи життєво важливі інтереси членів домашнього господарства”. 

Загалом, варто відзначити необхідність врегулювання праці домашніх працівників. Втім, проект незважаючи на позитивні положення, також має зауваження щодо окремих норм. 

Юристи ГО “Трудові ініціативи” Інна Кудінська та Георгій Сандул