У неї 13-річний досвід шляху до ціннісного лідерства - невдачі й успіхи, правозахисництво та IT, командність  й результат. Змінюватися і змінювати світ навколо себе – про співзасновницю громадської організації «Студена», випускницю магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ Настю Мельниченко.

Розкажи про себе, як і чому в громадському секторі?

Я в громадському секторі вже давно, волонтерила ще з 2007 року, тоді проводила акції по захисту Андріївського Узвозу від незаконних забудівель, якісь іще акції, пов’язані із захистом Києва або правами жінок. Вже професійно в сектор прийшла у 2009 році, коли виявила, що мене з двома малолітніми дітьми ніхто на роботу не хоче брати. Єдина організація, яка не зважила на це, була жіноча правозахисна. Тоді й почала там працювати, тема правозахисного руху була мені завжди близька, тим паче жіночого.

Як ти прийшла до створення ГО «Студена»?

Працюючи в черговій громадській організації у 2014-2015 роках, у мене паралельно виникали ідеї нових проєктів, зокрема ідеї психологічної адаптації ветеранів АТО. Тоді, у 2015, ця тема була дуже актуальною, нею ще ніхто не займався. Були лиш перші спроби. Коли виявилось, що ці ідеї та пропозиції організація, в якій я працювала, не готова реалізовувати, я зрозуміла, що треба створювати свою. Тобто, «Студена» створювалась вже під готовий продуманий проєкт. Ми у 2015 році разом з Оксаною Іванців подали проєкт на грант, отримали фінансову підтримку і разом заснували організацію. 

Коли повернутись до організації, то місія «Студеної» полягає в тому, що ми будуємо сильну спільноту в якій безпечно бути собою. З цього зрозуміло, що вона є правозахисною, ми виступаємо проти дискримінації за будь-якими ознаками. На сьогодні ми реалізували близько 20 великих проєктів в організації. Кожен проєкт для нас важливий і мені дорогий, ми не беремось за «прохідні» проєкти, якими б не горіли.

Проєкт «Без броні» для воїнів АТО продовжується вже 5 років і є найбільш впізнаваним і успішним нашим проєктом. Ми розпочинали його як єдину базу ініціатив допомоги ветеранам АТО, і досі залишаємось унікальними в Україні. Сьогодні це ще й медіа для ветеранів АТО/ООС, теж єдине таке вузькоспеціалізоване в Україні. Оскільки я журналістка за першою освітою, то мені особливо  цікаво розвивати цей медіа компонент.

Інший проєкт, яким я шалено пишаюсь, це онлайн-курс «Недискримінаційний підхід у навчанні», він був підтриманий Міністерством освіти України. Зараз він доступний на онлайн-платформі EdEra. Нещодавно дивилась – його пройшло 43 тисячі вчителів. А коли планували проєкт, то ставили собі за мету 7 тисяч. Правда, незважаючи на те, що курс підтримало МОН, ми не отримали грифу від ІМЗО (Інститут модернізації змісту освіти) і для мене особисто це програш. Хоча це не заважає близько половині слухачів курсу таки отримати онлайн-сертифікат. Це дуже високий показник для онлайн курсів.  Можливо тому, що ми реалізовували його в постійному діалозі з вчителями, постійно отримували відгуки від вчителів і готували саме ту програму, яка була б їм корисною.

Нещодавно відкрили соціальне підприємництво «Студена-ІТ»? Чому ІТ, чому соціальний бізнес? Як це доповнює ваші проєкти?

Це соціальне підприємництво є прямим результатом мого навчання в Інституті лідерства та управління УКУ. Коли я поступала на магістерську програму з управління неприбутковими організаціями, то мала ідею створити соціальний бізнес. Ми, насправді, є ґранто-залежними й це наша слабкість як організації, адже нас може вибити з колії у будь-який момент. Вихід донорів з ринку, зміна вектору зацікавленості донорів… Коли я йшла на навчання, то хотіла зрозуміти як заробляння грошей можна органічно вплести в нашу організацію. Тоді на вступі я мала іншу ідею соцбізнесу, проте з нею не вийшло, зате з’явилась Студена-ІТ.

Чому ІТ?

У період навчання ми в організації реалізовували проєкт, який мав соціальну складову і була можливість монетизації послуг. Тоді ми розробляли платформу для цього проєкту (це була B2B платформа для малого та середнього бізнесу Донецької та Луганської областей), але розробники здали нам абсолютно неробочу версію платформи. Користуючись тим, що ми нічого не розуміємо в ІТ, вони нас просто надурили. Це нам коштувало втрати шалених (для нас) грошей, і що ще більш важливо – це вплинуло на нашу репутацію, адже через неробочу платформу ми не змогли реалізувати соціальну складову проєкту. На щастя це був єдиний проєкт, який ми не змогли втілити. Для нас усіх це був величезний удар, вперше ми з чимось не справились, і донор, що підтримував нас з 2015 року це побачив. Ми дуже сильно це переживали.

Пізніше, спілкуючись з іншими громадськими організаціями, ми зрозуміли, що це поширена практика у громадському секторі. ІТ-компанії часто, користуючись необізнаністю, віддають громадським організаціям сирі неробочі продукти. Досить поширена ціла практика деяких недобросовісних IT-компаній: написати професійно тендер, виграти його, здоїти гроші та змитися.

Тоді ми прийняли рішення заснувати компанію, що пропонуватиме технологічні рішення для громадського сектору. Ми виходили з того, що можна не знатись в технологіях, але це не дає підстави бути ошуканим.

Соціальне підприємництво Студена-ІТ стартувало в серпні 2019 року, і 100% прибутку йде на підтримку наших проєктів та адміністративні витрати  громадської організації Студена. На сьогодні прибуток незначний, це близько 20 тисяч гривень щомісяця, та ми продовжуємо розвиватись. І, зрештою, це на 20 тисяч гривень більше ніж було ще рік тому)

Якщо я керівник громадської організації, то що можу отримати від Студена-ІТ?

Ми надаємо цілий спектр  ІТ-послуг, від вебсторінки до додатка на мобільний. Спочатку бізнес-аналітик, а він в нас чудовий, вислуховує запит і пропонує оптимальне рішення. До речі, для громадських організацій ми маємо певну знижку: тарифи для ГО у нас дещо нижчі, ніж для бізнесу (хоча ГО здається, що все одно це дорого). Нам допомагає, що ми добре розуміємо  потреби громадських організацій і розуміємо як їм допомогти. Можна більше прочитати на нашому сайті. 

У нашій розмові ти часто говориш «ми», говориш про команду. У вас дуже динамічна робота, багато проєктів. Як вам вдається в цій динаміці налагоджувати якісну взаємодію, втримувати мотивацію людей?

Найперше, люди які приходять в організацію, об’єднані спільними цінностями. І ми час до часу проговорюємо ці цінності. Якщо людина не поділяє наші цінності вона не затримується надовго.

Студена будувалася як горизонтальна організація. Починаючи співпрацю із новим членом команди я завжди наголошую, що вас ніхто не буде штурхати, казати «йди роби». Я вам довіряю, довіряю вашим компетенціям. У вас буде зона відповідальності, і вашим мотиватором є ви самі. Виявилось, що це дуже важко. Важко людям працювати на внутрішній відповідальності без зовнішньої мотивації. Ми мали такий досвід, коли люди недбало ставилися до роботи. Ми не караємо за таке, просто прощаємось в кінці проєкту. У крайньому разі, прощаємося в процесі (таке було один раз). Ми виходимо з того, що працювати в Студеній – привілей. Скажу, що з горизонтальною організацією у нас зрештою нічого не вийшло, але ми все ще намагаємося.

Минулого року склалась така ситуація, що я сильно вигоріла і ми вирішили передати операційне управління виконавчому директору. Це було дуже вдале рішення. Думаю, це проблема громадського сектору загалом, коли люди, через брак коштів, паралельно координують проєкти й закривають операційний менеджмент. Тому багато вигорання. Власне ми створили Студена-ІТ і для того, щоб мати ресурс для поточного управління.

Ти згадувала, що беретесь лише за важливі проєкти. Як ви вирішуєте, який проєкт важливий, як це в команді погоджуєте?

Кожен може запропонувати кожен. Якщо є людина, що горить ідеєю проєкту і сам проєкт відповідає нашій стратегії та цінностям – ми беремо його і втілюємо. Наприклад, зараз ми подаємося на один проєкт і спитали нашу піарницю, чи цікаво їй було б долучитися до нього. Вона сказала, що проєкт їй не цікавий. Що ж, важливо, аби люди були на своїх місцях і відчували драйв від роботи. Тож певне, що на цей проєкт доведеться наймати іншу піарницю чи піарника.

Ти продовжуєш вчитись упродовж життя. Навіщо тобі це?

Освіта для мене – це величезна свобода, це драйв. Який час я комплексувала, що захоплюсь різним – то одним, то іншим, і що це неправильно. Потім я зрозуміла, що це з одного боку  моя особливість, такий  гіперфокус, коли на кілька років захоплюєшся якоюсь темою і занурюєшся в неї, паралельно здобуваючи освіту. З іншого боку це важлива компетенція, яка зараз дуже ціниться. Нещодавно готувала матеріал до статті, і прочитала про таке поняття, як T-shaped people – люди, що розуміють декілька сфер і у своїй діяльності можуть їх компонувати. На сьогодні в мене три вищі освіти – журналістика, давня історія України та менеджмент, а також є ще сертифікат з практичної психології та UI\UX-дизайну і я не вважаю що якісь знання були зайві. Історична освіта дала мені розуміння суспільних процесів, що випливає з чого, які були передумови, які їхні наслідки й на що можна було вплинути, щоб це змінити. Журналістика дуже допомагає мені доносити свої ідеї, ідеї проєктів іншим. Наша освіта – це можливість подивитись на життя з різних перспектив, з різних точок зору.

Наприклад, навчаючись на програмі з управління неприбутковими організаціями, думка про те, що організація не може стояти на одній ніжці (а в нас була лише грантова ніжка) закріплювалась і я прийшла до розуміння, що треба добудувати ще дві ніжки – приватні пожертви та соціальне підприємництво. Так виникла Студена ІТ.  З навчання на магістерській програмі Інституту лідерства та управління, сильно вплинув на мене курс з соціального підприємництва. Коли я готувала та здавала відповідні завдання, то подумала «а чому лише теоретично це знати, треба брати й практично втілювати». З’явилась рішучість перейти до практики. І вже курс із стратегування, маркетингу допомогли викристалізувати свою ідею, прокачати її, дали мені інструменти для її втілення.

Попри Студена-ІТ, в рамках навчання на програмі ти робила дослідження у сфері ненасильницької комунікації. Як ти продовжуєш цю тему?

Тема недискримінаційних комунікацій та булінгу дуже особиста для мене і моєї сім’ї. Моє кредо, якщо є проблема, то треба не жалітись, а шукати рішення. Тому я заглибилась в тему недискримінаційного навчання. А коли ми, в рамках підготовки курсу недискримінаційного навчання, спитали вчителів що їм ще цікаво знати, то вони спитали про булінг.  Булінг, це проблема, що існує в усіх школах і вчителі хочуть зрозуміти що з цим робити. Тотальна більшість ініціатив, що зараз існують зараз, бореться з наслідками. Ми хотіли боротись з причинами, зокрема з тими стереотипами що існують в суспільстві. Я почала глибше досліджувати тему.

Навчаючись в Українському католицькому університеті і готуючи дипломну роботу з розробки та адвокації програми з протидії булінгу, занурилася у дослідження. Потім дізналась про можливість дослідницької стипендії імені Фулбрайта. Подумала – а чому ж ні? Ніколи до того не асоціювала себе з дослідженням, але в якусь мить, отямившись над роботою, обкладена англомовними науковими статтями, зрозуміла, що ось же я це і роблю в цю мить. Не довго думаючи, подалась на Фулбрайт і виграла дослідницьку стипендію, яка допоможе поглибити розуміння теми превенції булінгу в школі. Сподіваюсь, попри карантин, мені вдасться таки поїхати та продовжити, розпочате на програмі з управління неприбутковими організаціями, дослідження.

В усій динаміці, невизначеності, інтенсиві свого життя, що є для тебе джерелом сили? Де черпаєш ресурс?

Таким джерелом для мене є Хрулі (Хрулі – невеличке селище на Полтавщині, в якому Настя купила три старенькі хати й зробила в них сільську бібліотеку “Читальню” і хостел). Тут можна побачити результат швидко. Можна посадити деревце, підливати його і бачити як воно росте. Часто, в нашій громадській діяльності, ми не бачимо результат, суспільні зміни не стаються швидко. А тут, в селі, ти бачиш як ростуть квіти, як ростуть тварини. Це дає мені віру, що результат буде. Нам дуже потрібні перемоги, тут я їх бачу. Тут я наповнююсь енергією.

І традиційне – твоя порада тим, хто починає займатись громадською діяльністю.

Коли ми приходимо в громадський сектор, то хочемо зробити всім добре. Добре з нашої точки зору. Але ми не завжди бачимо, що насправді добре для наших бенефіціарів. Важливо, щоб наша допомога справді виходила з потреби людини, а не з чисто нашого розуміння як буде краще