11 грудня в рамках правозахисної неКонференції відбулося публічне  обговорення «Чи потрібен спеціальний закон про населені пункти «сірої зони»?  

Під час заходу адвокат Андрій Остапенко та голова “Східноукраїнського центру громадських ініціатив” Володимир Щербаченко презентували концепцію законопроекту про населені пункти, розташовані поблизу лінії розмежування. Правозахисники закликали до дискусії щодо необхідності такого законопроекту. 

До обговорення долучилися мешканці різних населених пунктів Донецької області, які прилягають до лінії розмежування.

Правозахисники зазначили, що після того, як збройний конфлікт на Сході України набув позиційного характеру – цілий ряд населених пунктів опинився на лінії зіткнення. За даними ООН, протяжність лінії розмежування сягає 427 км, в 5-ти кілометровій зоні до неї проживають близько 400 тис. людей. 

Спектр порушень прав людини, який відбувався і відбувається з цими людьми включає порушення майже всіх прав та свобод, які гарантовані національними та міжнародними документами. 

“Це і будівництво фортифікаційних споруд поблизу та безпосередньо на територіях таких населених пунктів, артилерійські обстріли, наземні військові операції, повна або часткова евакуація цивільного населення, розграбування рухомого майна, знищення чи пошкодження житла та об’єктів соціальної інфраструктури, загибель та каліцтва, позбавлення людей мінімальних державних соціальних гарантій“, - зазначили правозахисники. 

З 2014 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів приймався ряд нормативно-правових актів, які так чи інакше регулюють проблеми населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, але все ще залишається багато проблем. Тому, на думку правозахисників, варто розробити єдиний правовий акт, який би охоплював максимальну кількість проблем,які виникають. 

Наприклад, закон України «Про військово-цивільні адміністрації» визначає винятково організацію, повноваження і порядок діяльності військово-цивільних адміністрацій як тимчасових державних органів.  Поза правовим регулюванням залишаються безліч питань відновлення порушеного права власності та права на недоторканність житла (облаштування на територіях домоволодінь фортифікаційних споруд), відновлення втрачених правовстановлюючих документів на нерухомість, доступ до питної води, продуктів харчування, медикаментів, окремі аспекти доступу до освіти, пенсійного забезпечення, тощо. 

Ряд питань, як з відновлення втрачених правовстановлюючих документів, регулюються діючими нормативно-правовими актами (ЦК України, ЗК України, закони «Про місцеве самоврядування», «Про військово-цивільні адміністрації» та ін.). Проте вирішення цих питань за існуючими адміністративними процедурами, зокрема, в судовому порядку, для жителів “сірої зони” є надмірно ускладненим, покладає на них додаткове фінансове навантаження, а іноді є взагалі неможливим.

“Також, відповідно до загального правила ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Отже, в разі знищення житлового будинку внаслідок артилерійського обстрілу, право власності особи на відповідний будинок припиняється. Якщо документи на земельну ділянку, на якій був розміщений житловий будинок, не були оформлені (земельна ділянка була не приватизована, не передавалася у встановленому порядку у власність, користування тощо, або якщо відповідні документи втрачено і відновити їх (довести у суді наявність речових прав на землю) неможливо), особа втрачає правовий зв’язок зі своєю землею, який існував лише через право на житловий будинок“, - зазначив Андрій Остапенко. 

Відновити свої права особа матиме змогу лише шляхом фактичного оформлення землі «з нуля». Лише після цього стане можливим оформити дозвільні документи на нове будівництво. 

“У той же час, органи місцевого самоврядування абсолютно законно можуть виділити ці землі іншим суб’єктам земельних. Необхідно гарантувати людям у таких випадках збереження за ними правового зв’язку із землею (наприклад, першочергове право на забудову таких земельних ділянок“, - додав Остапенко. 

Також, в поблизу лінії зіткнення в  багатьох приватних будинках військовими обладнано фортифікаційні споруди. В багатьох випадках це виправдано нагальною військовою необхідністю, але в такому разі доцільно гарантувати людям, що зазначене житло повернуть. 

Зараз люди не можуть отримати жодного документу, що вони не проживають у цьому будинку, а він зайнятий військовими. Надалі у людей виникають різні проблеми. Зокрема, питання сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги. Тому на думку правозахисників, доцільно на законодавчому рівні закріпити, що людина має отримувати документ про те, що житло зайнято військовими. І цей документ має звільняти особу від сплати комунальних платежів. 

“Коли ми говоримо про населені пункти лінії розмежування, завжди залишається питання: чи мають там залишатися жити люди? Чи держава має евакуювати цих людей з населених пунктів?“, - звернувся до присутніх з запитанням Володимир Щербаченко. 

Він зазначив, що така евакуація має бути за умови надання житла чи адекватної компенсації. Як, наприклад, у випадку планування розвитку населених пунктів. 

Активістка широкинської громади Тетяна Подобна, відповідаючи на запитання, зазначила, що більша частина колишніх односельчан  хоче повернутися, але вони не бачили в якому все стані. Вона вважає, що потрібно показати жителям села наслідки, а потім давати вибір: залишитися чи поїхати.

На думку частини учасників обговорення, простіше вносити зміни в нормативно-правові акти, але погодилися,що окремий закон потрібен.

Концепція законопроекту була  розроблена «Східноукраїнським центром громадських ініціатив».

Дана діяльність здійснюється в рамках проекту «Подолання безкарності щодо злочинів вчинених у населених пунктах вздовж лінії розмежування на Донбасі через документування порушень норм МГП, мобілізацію громадянського суспільства та законодавчі ініціативи». Цей проект Центр реалізує в рамках ініціативи «Подолання безкарності за масові порушення прав людини та інші міжнародні злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту», що підтримується в рамках проекту ПРООН “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні” за фінансового сприяння Міністерства закордонних справ Данії та програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження».