ЕПЛ презентує аналіз звіту ЮНЕП щодо оцінки переваг та ризиків від спалювання відходів.

Наприкінці серпня 2019 р. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) оприлюднила звіт щодо оцінки всіх переваг та ризиків від спалювання відходів. Цей звіт був підготовлений Міжнародним центром екологічних технологій (IETC, Японія).
           Англійську версію звіту можна знайти за таким посиланням: https://www.unenvironment.org/ietc/resources/publication/waste-energy-considerations-informed-decision-making 
          Термічний процес «Відходи-в-енергію» (Waste-to-Energy), який також відомий як спалювання відходів із отриманням електроенергії (чи/та тепла), отримав багато уваги в країнах, що розвиваються, через наростаючі об’єми відходів та труднощі із їхнім поводженням. Процес “відходи-в-енергію” має переваги у вигляді зменшення обсягів відходів та виробництва електроенергії, проте досі існують труднощі щодо його правильного застосування та потенційних впливів на довкілля, здоров’я та клімат. Підготовка саме такого звіту має на меті проаналізувати та конкретизувати всі проблеми та переваги застосування процесу «Відходи-в-енергію» у країнах, що розвиваються, для полегшення процесу прийняття рішень. 

Згідно з цим звітом, в усьому світі налічується 1700 установок термічного процесу «Відходи-в-енергію», і більше 80% таких установок розміщені в країнах, що розвиваються. Сміттєзвалища та полігони, які так поширені в країнах, що розвиваються, виділяють в повітря великі обсяги метану і відтак негативно впливають на клімат. Переміщення відходів із цих звалищ до заводів по спалюванню сміття типу «відходи-в-енергію» може зменшити обсяги викинутого метану від захоронення відходів. 

Із сучасними технологіями контролю за викидами, шкідливі забруднюючі речовини, такі як діоксини та фурани від заводів зі спалювання сміття «відходи-в-енергію», можуть бути зменшені з мінімальним впливом на здоров’я людей, як це демонструється в Японії. Проте сміттєспалювальні установки, які неналежно управляються, навіть за наявності сучасного обладнання контролю за викидами, можуть викидати небезпечні обсяги забруднюючих речовин у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

«Ми не можемо сліпо впроваджувати рішення, які ми вважаємо необхідними, оскільки вони можуть, на жаль, замикати нас на ті форми поводження з відходами, що призведуть до зникнення стимулів до запобігання, мінімізації утворення відходів», - підсумував виконавчий директор IETC К. Алверсон. Запобігання утворенню відходів та 3Rs (мінімізація, повторне використання та переробка) повинні стати пріоритетами у системі поводження з відходами. 

На сьогодні у світі будується понад 200 заводів «відходи-в-енергію», які запрацюють між 2020 та 2023 роками. Такі заводи з’являться в країнах, що розвиваються, таких як Китай, Тайланд, Філіппіни, Індонезія.Проте країни ЄС, які покладалися на спалювання відходів останні десятиліття, вже відходять від термічного процесу «відходи-в-енергію» та інших форм спалювання відходів та концентруються на більш екологічно прийнятних рішеннях, таких як запобігання, повторне використання та переробка, через перехід до економіки замкнутого циклу.  

Які основні труднощі можуть виникнути при будівництві та експлуатації заводу «відходи-в-енергію» у країнах, що розвиваються:

• Характеристики відходів: органічні відходи, що можуть складати від 53 до 56% ТПВ у країнах із низьким рівнем доходів населення, знижують калорійність відходів як палива.
• Економічні: для будівництва, запуску та підтримки роботи такого заводу треба значні капіталовкладення, а надходження від населення та від продажу електроенергії недостатні для покриття таких витрат.
• Законодавчі: країни, що розвиваються не мають законодавства, що відповідає міжнародним стандартам щодо викидів, контролю за викидами, моніторингом та відповідальністю. 
• Екологічні: сміттєспалювальні установки є основними джерелами викидів діоксинів та фуранів по всьому світу. Установки, які неналежно експлуатуються, продукують небезпечні рівні викидів.
• Соціальні: опозиція місцевих громад зазвичай є основною перешкодою для побудові та роботи сміттєспалювальної установки. Спалювання сміття забирає частку відходів, які можуть віддаватися для 3Rs, та підриває неформальний сектор переробки.  

Основні меседжі авторів звіту:

1. Слід застосовувати ієрархію поводження з відходами для інтегрованого управління ТПВ та надавати пріоритет першим трьом сходинкам.
2. Хоча сміттєспалювальні установки із сучасними системами очистки викидів спричиняють мінімальний вплив на здоров’я, неналежна експлуатація установок, як виявляється, призвела до небезпечних рівнів впливу на людей навіть за наявності прогресивних систем контролю за викидами.  
3. Вологість відходів та високий вміст органічної складової у ТПВ країн, що розвиваються, створюють серйозні труднощі для функціонування установки.
4. Великі сучасні сміттєспалювальні установки вимагають не менше 100 тис т. відходів щороку, що може згодом призвести до надлишку потужностей та дефіциту палива (ТПВ).
5. Значні інвестиції потрібні для будівництва установки та серйозні затрати необхідні на підтримку функціонування установки.
6. Необхідна детальна та сучасна законодавча основа перед спорудженням такого заводу, яка, як мінімум, має детально регулювати питання функціонування та закриття заводу, моніторингу викидів, правил безпечного видалення токсичних побічних продуктів, моніторингу стану здоров’я працівників та охорони їхнього здоров’я та здоров’я місцевих громад, містити правила управління аварійними ситуаціями.
7. Установки “відходи-в-енергію” допоможуть зменшити викиди парникових газів із сміттєзвалищ та полігонів, і відкритого спалювання сміття, проте не допоможуть повністю таких викидів позбутися.   
8. Установки “відходи-в-енергію” можуть зменшити обсяг відходів, що попадають на сміттєзвалища до 75-90%, але вони не звільняють від необхідності такі полігони мати. Крім того, такі установки продукують побічні продукти, що є небезпечними та вимагають безпечної утилізації.

Для України такі висновки та рекомендації є особливо корисними, оскільки сучасна  законодавча база  в сфері поводження з відходами відсутня, належного контролю та моніторингу за викидами не існує. Немає належних умов для безпечного поводження з попелом від спалювання відходів, а низький рівень доходів населення не дозволить оплачувати послуги по спалюванню сміття в повному обсязі. Адже за деякими розрахунками експертів, у разі спорудження сміттєспалювальної установки, суми в платіжках за вивіз та спалення сміття жителів можуть зрости від 700 до 1500 грн. на одного жителя на рік.[1] 

Крім того, навіть за наявності надсучасної системи очищення викидів, контролю та моніторингу, сміттєспалювальні заводи все одно будуть викидати діоксини та фурани у небезпечних для здоров’я сусідніх жителів обсягах. Так, за дослідженнями Toxicowatch, сміттєспалювальний завод в Нідерландах викидає діоксинів, фуранів та СОЗів в рази більше, ніж дозволено стандартами ЄС. Як результат, в радіусі 2 км від заводу яйця курей містили ці забруднюючі речовини в рівнях, що є небезпечними для споживання.[2]  Литовський сміттєспалювальний завод систематично перевищує допустимі денні норми викидів забруднюючих речовин.[3]  На жаль, викиди у повітря дуже швидко забруднюють грунти, води, і опиняються в харчовому ланцюзі та тілі людини. А спалювання сміття продукує викиди канцерогенних речовин та дрібних часточок пилу, що знижує легеневу функцію, впливає на роботу серця та призводить до передчасних смертей.[4] 

ЕПЛ вже писала про переваги та недоліки сміттєспалювального заводу в м. Брюсель та про спалювання відходів із отриманням електроенергії – як четверту сходинку ієрархії поводження з відходами. (більш детальніше - на сайті ЕПЛ www.epl.org.ua