Насильство – «заборонена» тема в українській родині. У нас в країні не прийнято «виносити сміття з будинку». Особливо, якщо цей будинок сільський. Але ж ця заборонена тема калічить судьби тисяч жінок та їх дітей.

«Всупереч всьому - не мовчати!» – саме таку стратегію вибрала у своєму проекті «Поліпшення психологічного стану та обізнаності з гендерно-обумовленого насильства для внутрішньо переміщених жінок та місцевого населення» бердянська громадська організація «Жінка майбутнього» на чолі з Наталією Копицею.

-        Наталіє, а чому саме насильство?

-        З огляду на європейські цінності рівності та взаємоповаги має велике значення реагування суспільства на проблему гендерно-обумовленого насильства. Змінюється роль жінки в суспільстві, у відносинах з чоловіками, на теренах суспільної діяльності, в також у родині. Сімейна система має більш щільні кордони, тому проблема насильства у більшості випадків замовчується. Жінка знаходиться у полоні стереотипів, емоційно переживає вину та стид і утримується від розголосу фактів насильства у родині. Фактично вона є ізольованою, сам на сам зі своїми почуттями. А, якщо взяти до уваги ще й наші культурно-історичні цінності, то жінка й зовсім не має права виносити свої проблеми на осуд суспільства. І, таким чином, коло насильства замикається…

-        Але ж ваша організація вже реалізовувала подібний проект раніше?

-        Так, але, якщо на першому етапі нашого трьохмісячного проекту, навесні,  ми брали на себе за мету  тільки  підвищити рівень обізнаності стосовно питань, пов’язаних з насильством, серед сільських жінок, та провести дослідження з даної проблематики, то вже на другому етапі ми намагалися попрацювати з жінками, які стикнулися з ситуаціями насильства. Ми  проводили корекційно-реабілітаційні зустрічі та вчили жінок створювати та вести групи взаємодопомоги на місцях.

-        І в чому полягала суть цієї роботи?

-        Ми ставили задачі таким чином, щоб навчити жінок розпізнавати способи насильства, з якими вони стикаються у своїх родинах, розпізнавати навіть маніпуляції по відношенню до них, не замовчувати такі факти, не боятися говорити про це. Маємо надію, що все ж таки щось у нас вдалося…. Ми продовжили працювати у тих же місцях, в яких почали працювати на першому етапі – це села в Мелітопольському, Бердянському та Приморському районах. І ми бачимо, що деякі жінки готові мінятися і допомагати іншим! Інші, нажаль не зовсім готові, але ми розуміємо що це процес довгий. Головне, що ми посіяли зерна…

-        Наталіє, чи залучали ви до цієї справи інші організації, можливо представників влади?

-        Так,  наприкінці проекту ми провели ряд зустрічей з жінками та представниками соціальних служб, поліції, служб пробації, громадських організацій, сільських рад, кризового центру для жінок м.Бердянськ та мобільної бригади. Ці зустрічі носили характер відкритого діалогу. Ми намагалися надати нашим жінкам ресурс допомоги та підвищити у них рівень довіри до даних організацій. Нажаль, нами було з’ясовано, що у сільських районах недостатньо представників соціальних служб та дільничних поліцейських для вчасного реагування.

-        Що думають про вашу справу самі жінки, ваші бенефіціарки?

-        «Яка потрібна робота! Щоб долати проблеми насилля, особливо у глибинці, треба докласти просто титанічних зусиль!» - «Дякую за таку корисну і потрібну в наш час справу!» - «Коли ви до нас приїдете знову?»… Коли ми чуємо такі відгуки наших учасниць, ми можемо з гордістю сказати, що розпочата нами справа вкрай необхідна і зроблена нами недарма! Нам вже поступають запити на проведення аналогічних занять і з інших районів та селищ…

Також, ми  дуже вдячні фінансовій підтримці ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ через International Alert, Ukraine, які підтримали нашу ідею та наші дії. Це надало членам нашої команди сил і впевненості, що ми не дарма займаємось протидією гендерно-обумовленому та домашньому насиллю та маємо на меті продовжувати наші освітні і реабілітаційні заходи, а також проводити заняття серед школярів. Бо дуже важливо будувати нове покоління без стереотипів, які гальмують розвиток нашого суспільства…