У березні-вересні 2016 р. МГО «Основи свободи» та ГО «Наше майбутнє» у партнерстві з НПГУ вповаджувала програму «Україна активна: загоєння минулого». В результаті проведено дослідження соціально-економічних особливостей життя шахтарських міст та селищ в Україні. Попри самобутній розвиток, Донеччина і Львівщина мають деякі спільні риси: будівництво вугільних шахт зумовило появу нових міст та селищ. Звичайно, на Донбасі цей процес був масштабнішим.

Життя населення цих міст було пов’язане із шахтою: там працювала переважна кількість городян, соціальні об’єкти міст перебували на балансі вугільних підприємств тощо. Шахта перетворилась на “годувальницю”, від якої залежав добробут родин гірників. Але така залежність стала фатальною. Закриття шахт спричинило низку соціальних проблем, з якими зіткнулись як на заході, так і на сході України.

Цікаво порівнювати способи життя мешканців шахтарських міст, які працюють в одній галузі, але мешкають в різних регіонах України. Ці зіставлення ми зробили на основі кількох критеріїв: вибір і ставлення до професії; родинні та професійні свята; цінності; бачення перспектив розвитку шахтарських міст.

Висновки:

1. Вибір роботи гірника був заздалегідь передбачуваним, обґрунтованим, таким, що не підлягав сумніву. По-перше, альтернатив професії шахтаря в містах – обмаль. По-друге, спрацьовувало почуття колективізму та певних традицій – там працювали мій дід, батько, брат і, взагалі, всі чоловіки нашого міста. Більшість респондентів походять із шахтарських родин, дехто передав “у спадок” професію своїм дітям і онукам. По-третє, в радянський час стимулювали вибір професії гірника можливістю кар’єрного росту та престижем. Не останню роль відігравала і досить висока - вища, ніж в інших робітників - заробітна плата.

   Підземна праця, в якій смертельна небезпека робить усіх залежними один від одного, сприяє колективній згуртованості, проявам взаємодопомоги, особистій ініціативі та дисциплінованості. Всі гірники відзначили це, відповідаючи на питання про солідарність та взаємодопомогу в шахтарських колективах.

   Досвід роботи на шахті в небезпечних для життя умовах гірники не сприймають як героїчний. Це – частина традиційної колективної історії. Більшість респондентів, незалежно від регіону, не пам’ятають (або пам’ятають у загальних рисах) свого першого спуску під землю. Для них це звична, буденна справа.

   Респонденти середнього та старшого віку незалежно від регіону України відзначали високий престиж праці гірника у радянський час. Саме в цей період сформувався певний “культ” шахтарської праці як “напівфронтової”, важкої та ризикованої, конче необхідної. Таке трактування послугувало важливим чинником професійної гідності та самоідентифікації шахтарів. Над створенням образу гірника як сильної та мужньої людини працювали радянські ЗМІ. Про шахтарів створювали художні твори та кінострічки. Тому не дивно, що гірники саме цієї вікової категорії серед шахтарських пісень (і на заході, і на сході) найчастіше називали дві – “Спят курганы темные…” та “Молодой коногон”. А от представники молодшого покоління вже цих пісень не знають.

   Падіння престижу професії шахтаря відбулось на початку 1990-х рр. Це було пов’язано з кризою, в якій опинилась вугільна галузь. Матеріальне становище гірників та їхніх родин значно погіршилось. І на заході, і на сході зростала соціальна напруга, що призвело до шахтарських страйків. Вимоги були схожими і стосувалась насамперед покращення матеріального становища.

2. Говорячи про День шахтаря, більшість респондентів та члени їхніх родин називали його “святом”, “святим днем” і підкреслювали його важливість. Традиції святкування на заході та сході фактично ідентичні. Умовно святкування поділяється на дві частини: офіційну і приватну. Під час першої частини гірників урочисто привселюдно вшановують і нагороджують за певні виробничі досягнення. Для деяких гірників (не всіх) це є приводом одягти шахтарський мундир із нагородами. У шахтарських містах Львівщини і Донеччини День шахтаря пов’язаний із масовими гуляннями, концертами та феєрверками. Як правило, гірники надають перевагу святкуванню або з родиною, або в колі колег, які є водночас близькими друзями.

   Серед інших свят, які відзначають у родинах гірників, на Львівщині часто називали церковні свята – Трійцю, Великдень. Зауважимо, що гірники заходу особливо шанують Святу Великомученицю Варвару – покровительку шахтарів, а день її пам’яті – 17 грудня – називають “другим Днем шахтаря”.

   Донбаські гірники серед родинних свят називають дні народження рідних, також згадують радянські свята, як-от Перше травня чи листопадові демонстрації на честь Жовтневої революції.

   І на заході, і на сході існують традиції святкування приватних подій у маленьких шахтарських колективах (бригадах), які мають різні назви: “бутильок” або ”гусак”.

3. Шахтарі західного регіону частіше бували на Донбасі. За радянських часів вони приїздили на шахти Донеччини “переймати досвід” безпосередньо на виробництві. Крім того, у Донецьку та Макіївці шахтарі підвищували кваліфікацію. Тому гірники Львівсько-Волинського басейну знайомі з умовами праці на сході і вважають шахти Донбасу небезпечнішими за власні. Шахтарі зі Сходу менше знають про шахти Львівщини. Хоча у 1950-60-ті рр. чимало донбаських шахтобудівельників та гірників споруджували шахти на заході. Декотрі там залишились жити і працювати.

4. Серед найголовніших цінностей обидві групи респондентів назвали родину. Піклування про свою сім’ю та її добробут мотивує чоловіка, виправдовує той ризик, з яким він стикається мало не щодня, спускаючись під землю.

5. Шахтарі заходу та сходу усвідомлюють залежність подальшої долі їхніх міст та селищ від роботи шахт. Гірники висловлюють схожі побоювання, що із закриттям підприємств вони втратять роботу. Використання Україною власного палива, державна підтримка вугільної галузі – такий шлях вважають оптимальним для розвитку галузі гірники.

Ксенія Кузіна, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії слов’ян Донецького національного університету (м.Вінниця), наукова редакторка проекту “Шахтарські історії зі сходу та заходу України”

Це дослідження є частиною проєкту “Шахтарські історії зі сходу та заходу України”, який впроваджувався у березні-вересні 2016 р. МГО “Основи свободи” та ГО “Наше майбутнє” у партнерстві з НПГУ в межах програми “Україна активна: загоєння минулого”.

Фото: Марія Ворончук