Чи здатна Україна зняти фізичні та психологічні бар’єри для людей інвалідністю? Про це йшлося під час Всеукраїнської конференції «Що гальмує інклюзію в Україні?», що відбулася в Києві 26 серпня 2015 року за участі Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби, представників Міністерства освіти та науки, Міністерства соціальної політики, освітніх та медичних закладів, громадських організацій, народних депутатів.

Під час презентації проекту «Інклюзія: Fit into normality», який реалізується в Україні громадською організацією «Родина» за сприяння Посольства Сполучених Штатів Америки, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень Лариса Самсонова розповіла присутнім про перебіг проекту та які чинники і проблеми впливають на його реалізацію.

За її словами, великим бар’єром для впровадження інклюзії в Україні є система національної освіти. У тому вигляді, як зараз працюють загальноосвітні школи, категорично не сприймається впровадження інклюзії. Вчителі у своїй більшості налаштовані проти такого нововведення, саботують впровадження проекту, байдуже ставляться до існуючих проблем діток тощо. Звичайно, є кращі приклади шкіл, які роблять перші кроки до інклюзивної освіти, всупереч усім обставинам, але переважна більшість шкіл досі живе радянськими стереотипами і, нажаль, спеціалізовані заклади теж. Тож, як зазначила експерт і маємо сумну статистику - лише 10% випускників інтернатів можуть соціалізуватися та адаптуватися до самостійного життя. Близько 40% схильні до правопорушень, вживають алкоголь, 40% дівчаток стають повіями тощо. Тобто політика ущербного ставлення до таких дітей породжує додаткову соціальну загрозу для всього суспільства.

На переконання Лариси Самсонової, аби подолати спротив старої системи, потрібно всім об’єднати свої зусилля та покроково розпочати впроваджувати інклюзію в країні. Для цього, по-перше, необхідно провести просвітницьку кампанію серед учителів, учнів, батьків і суспільства, аби допомогти перебороти стереотипи минулого. По-друге, - сформувати єдине бачення освіти в Україні як інклюзивної, що повинно відобразитися у новому законі «Про освіту». По-третє, планувати освітній процес, зважаючи винятково на потреби учнів. Наступним кроком має стати створення в школах спеціальних класів, які стануть проміжним етапом для впровадження інклюзії та навчальних центрів денного перебування для дітей із тяжкими порушеннями розвитку та які наближені до місця проживання дитини. А головне, провести інвентаризацію усіх існуючих науково-дослідних інститутів академії педагогічних наук та зменшити їх кількість і надати їм право формувати освітні програми ВНЗ, які мають розуміти, які нові освітні професії необхідні в інклюзивних школах.

Під час конференції експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень Маріанна Онуфрик поділилася досвідом провідних країн світу у адаптації людей із особливими потребами до суспільства та поглядом цих країн на проблеми інвалідів в Україні. Зокрема, за її словами, на 14 сесії Комітету ООН по правах людей з інвалідністю, що нині проходить у Женеві, було заслухано звіт держави Україна з її кроків на виконання Конвенції про права людей з інвалідністю. Такий звіт прозвучав з вуст як представників офіційної делегації, так і з боку громадських організацій, тому члени Комісії мали чітке уявлення про стан справ в Україні і, звичайно, мали чимало запитань.

Як розповіла експерт, за оцінками міжнародних організацій, в Україні програми з адаптації людей з обмеженими можливостями до суспільства реалізовуються повільно, держава не докладає особливих зусиль до впровадження системних кроків у цьому напрямку та фактично не контактує із громадськими організаціями для спільного втілення адаптаційних та інклюзивних проектів.

«Якщо хоча б одна дитина не навчається в інклюзивному класі, значить такого виду освіти у нас немає», - зробила висновок Маріанна Онуфрик. «Сьогодні в Україні до інклюзивної освіти них не мають доступу 60 тисяч дітей… І така жахлива статистика в Україні стає системним явищем. Тому нам варто усім спільно зробити ще дуже багато роботи, аби кожна дитина з обмеженими можливостями мала доступ до освітніх послуг», - констатувала експерт.

За її словами, саме Комітет ООН по правах людей з інвалідністю наголосив на необхідності розвитку соціальних та освітніх послуг для таких дітей, особливо, на рівні громади. Найближчим часом Комітет надасть українській стороні офіційні рекомендації із поліпшення виконання Конвенції про права людей з інвалідністю.

Під час конференції її учасники також обговорили проблемні питання інтеграції людей з особливими потребами до суспільства, розвитку інклюзивної освіти в Україні та досвід окремих навчальних закладів та педагогів у цьому напрямку, створення єдиного реєстру людей із обмеженими можливостями, напрямки діяльності влади та громадськості у впровадженні  повноцінних умов існування та навчання дітей і дорослих тощо.