Змогли б ви зараз собі уявити місце, де дух переповнює від неймовірної краси пейзажів, але й водночас відчувається магічний спокій, що огортає кожну клітину твого організму? Ні? То ми вам допоможемо. Читайте й малюйте картинки в себе в голові… Уявіть собі місцину, де сполучаються Південний Буг та Дніпро, утворюється густо-зелений лиман, якому раптово злитися з Чорним морем заважає знаменита Кінбурнська коса. З протилежного боку Кінбурнського півострова лиман впирається у дивовижні руді скелі – могутні глиняні брили, порослі особливою рослинністю, а часом космічно голі.

Мова йде про Станіславські скелі, які туристи звикли називати Херсонський каньйон за очевидну схожість з оригінальним Гранд Каньйоном у США. Історики та археологи пов’язують із цим місцем городище бронзової доби, зокрема Білозерської та Черняхівської культур, поселення кочівників Північного Причорномор’я. Якщо глянути на мапу, Станіслав топиться поміж назв населених пунктів козацької доби, від яких віє пригодами і глибочезним минулим – Білозерка, Кізомис, Томина й Широка Балки, Таврійське… Інша група назв позначена єкатерининським втручанням або першою окупацією історичних козацьких земель – Олександрівка, Галицинове, Микільське, або Нікольське, як його тут називають. Ці назви з часів московської експансії XVIII століття, будять дивні відчуття – вони знайомі й рідні з дитинства, й водночас б’ють рашистсько-українською історією по пам’яті, відгукуючись спазмом нижче пояса, тихим обуренням і посланням нації окупантів услід за військовим кораблем.

Приглушивши внутрішню злість та опанувавши тривогу за прекрасний Херсонський каньйон, «ліземо» в інтернет за інформацією що ж там відбувається зараз. Зіштовхуємось з помилками на сайтах (більшість заблоковано з резонних причин), інформацією про те, що каньйон затоплений через підрив рашистами Каховського водосховища. Коли телефонуємо до друзів зі Станіслава, щоб довідатися більше – кажуть, що на берегових територіях були бліндажі окупантів, а при звільненні правобережжя Херсонщини останні замінували  територію каньйону. Вкотре огортає біль, а потім пустка. Ми ж у Станиславові (давня назва Івано-Франківська, міста на крайньому заході України), у нас, на разі, тихо. А вони там у південному Станіславі тільки встигають оговтуватися після  щоденних прильотів та обстрілів.

8 травня 2023-го після такого чергового прильоту в будівлю сільської ради Станіславської СТГ згоріли документи та оргтехніка, а з ними - інформація. Анна Сербін, колишній начальник відділу освіти, культури, молоді, спорту, туризму Станіславської сільської ради та провідний спеціаліст Управління державної служби якості освіти в Херсонській області, наразі – вчитель математики в Первомайській гімназії №6, витончена молода жінка, кохана дружина військового ЗСУ й турботлива мама, з бездонними очима й іронічною та надзвичайно оптимістичною вдачею, виявилася – на додачу – зберігачкою сучасної історії Станіславського природного дива. Коли ми вперше зустрілися з нею на тренінгу з адвокації культурної спадщини в Карпатах, розповідала, що від початку війни її ключовою навичкою стало лягати лицем до землі і накривати руками голову…

Відтак Анна розповіла, що до війни місцевий актив зробив значну роботу, щоб природні дива стали потужним засобом розвитку громади, щоб мешканці отримали стабільні джерела доходів від обслуговування відвідувачів, ставали впевненішими, заможнішими, не тривожилися за майбутнє, тобто наповнювали своє життя щастям. Перед самою війною в громаді за підтримки проекту USAID ДОБРЕ сільська рада та організації місцевого розвитку створили Центр підтримки бізнесу та туризму – світле приміщення, з сучасним інтер’єром, де було підготовлено коворкінг для відвідувачів,  устаткований офіс для персоналу, вбиральні, душові, кафетерій. Центр мав пропонувати у прокат байдарки, намети та інше туристське спорядження для ночівель на каньйоні, надавати корисну туристичну інформацію про місцевих постачальників послуг та атракції. Не дивно, що звалюючи, рашисти вивезли все, залишивши тільки голі стіни, і поодинокі монітори ну і ще щось, що не вдалося захапати одним махом.

Скелі були єдиним місцем, де мешканці громади могли в часи окупації зловити мобільний зв’язок. Спеціально сюди приїздили, сходили на гору і розмовляли з великою землею. Така роль, певно скелям не снилася. Однак, в історію ця сторінка їх життєпису вже вписана.

У 2018-му на скелях проходили зйомки кліпу на пісню відому всім українцям – «Місця щасливих людей» «Скрябіна», де Кузьма співає про повні щастя, кохання й тепла подорожі світом, а демонструє світові саме ці Станіславські скелі-кручі, темно зелений лиман, Кінбурнську косу і небо. Завдяки кліпу Станіславський заповідник зараз знає багатомільйонна аудиторія його шанувальників.

Зараз шлях до каньйону перекритий як до оборонної території, у Станіславі багато випалених ділянок, спотворені бліндажами не тільки краєвиди, а місця для існування сотень природних видів. Залишки бліндажів не наважаться розбирати ще довго. Лише за умови завершення війни і повного розмінування.

«Життя змінилося для нас в одну мить. Можу назвати наш теперішній стан підвішаний, в режимі «очікування», коли все зупинилося, крім часу. Ти живеш і віриш, що все буде добре. Живеш і чекаєш перемоги. А після перемоги ми відновимо землю і до нас їхатиме багато гостей. Зараз я точно знаю, що щасливими ми є вже тому, що нам просто пощастило жити у цій красі. Коли ти опиняєшся на краю скелі на заході сонця і складаєш перед сонцем руки – воно немов опиняється в них, а відтак котиться у воду. Заплющивши очі, час зупиняється,  ти відчуваєш силу трьох стихій: запах лимарської води, свіжий  прохолодний вітерець, і запах степового пилу. Цей трюк неодмінно має спробувати кожен, хто побуває тут, загадавши бажання  воно неодмінно збудеться!», - роздумує Аня. А ми продовжуємо вірити, що скоро настане той день, коли життя на Станіславських скелях почне бити ключем й вони стануть одним з найпопулярніших осередків серед туристів.

Статтю підготовано в рамках проекту Агентства з розвитку приватної ініціативи «Адвокати спадщини: підтримка і просування місцевих ініціативних груп молоді»  за співфінасування Національного Фонду на підтримку демократії (NED).