«Люди зникали або їх вивозили в росію», – ветеран Олександр Дорохов про пекло російського полону .: Ресурсний центр ГУРТ

Увiйти в ГУРТ

«Люди зникали або їх вивозили в росію», – ветеран Олександр Дорохов про пекло російського полону
03.07.2024

Олександр Дорохов – ветеран російсько-української війни, до 2014 року жив у Луганську. Має досвід роботи у відділі культури при райдержадміністрації. Також працював спеціалістом у бібліотечній системі. На захист держави став у 2014 році. Потрапив у російський полон. Після звільнення з полону переїхав до Києва, пройшов лікування та реабілітацію. Зараз працює в медіа. Розповідає, як вдалося вийти з полону, своє життя після військової служби та навчання на програмі “Урядування в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення” для ветеранів/-ок.

“ЛЮДИ АБО ЗНИКАЛИ, АБО ЇХ ВИВОЗИЛИ В РОСІЮ”

У 2014 році, коли почалась війна та окупація, Олександр Дорохов став на оборону держави. Служив стрільцем у батальйоні “Айдар”. Потратив у російський полон. Як каже сам Олександр, йому пощастило, що у полоні був як цивільний. Попри це, чоловіка катували. Але не отримали жодної інформації. Тому відпустили Олександра.

“Я завжди знав, що війна буде. Що заморожений конфлікт – явище тимчасове. Це було питання часу. Тому у фокусі уваги завжди були колаборанти, особи із сумнівною репутацією, антивакцинатори. Мені насправді пощастило. Попри всі засоби окупантів, катівню, мою приналежність до “Айдару”, який вони так люто ненавидять, довести не вдалося. Утримували мене як “укропа” та “коригувальника”. Тоді працювала комендатура. Люди або зникали тут, або їх вивозили в Росію. Система обміну полоненими тоді ще не була достатньо налагоджена. Я “сіра” людина за природою, непублічна. Це мені і допомогло вижити”, – розповідає ветеран.

У 2015 році Олександр Дорохов переїхав до Києва. Після реабілітації та лікування почав працювати у видавництві, в редакції газети, а також у коледжах. Працює заступником головного редактора в одному з медіа. Проте на здоров’ї сильно відчуваються наслідки полону. Зараз навчається на програмі “Урядування в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення” для ветеранів/-ок:

“ПРИДИВЛЯВСЯ, ЧИМ МОЖУ БУТИ КОРИСНИМ ВЕТЕРАНСЬКІЙ СПІЛЬНОТІ”

“Хотілось замінити свою різнопланову діяльність на одну велику справу, якій би я цілком присвячував себе. Так я подався на цю програму. Сподіваюсь, що це навчання допоможе мені зібрати докупи свої знання, навички та зайняти свою одну нішу. Бо після служби в ЗСУ одразу придивлявся, чим можу бути корисним ветеранській спільноті”, – каже Олександр Дорохов про свої очікування від навчання.

Ветеран ділиться, що навчальна програма вразила його своїм сучасним підходом, доступністю та цікавим форматом:

“Цей обсяг обсяг навчальної програми дає ключові знання. Програма цілком доступна та зрозуміла. Складена розумно, оскільки в подальшому людина зрозуміє, які саме знання їй потрібно буде поглибити. Це практично та по-європейськи. Цікавий підхід у викладанні, змісті та структурі. Вважаю, що майбутнє саме за таким підходом. А не як було раніше: про все і ні про що”.

Він переконаний, що роль ветеранів на посадах державної служби, в органах місцевого самоврядування і там, де приймаються рішення, важлива:

“На війні люди навчились у критичних умовах приймати рішення максимально адекватно: тут і зараз, з урахуванням усіх обставин і наслідків. Це – критичний менеджмент і досвід, який корисний у цивільному житті. У державних структурах, підприємствах відчувається, що там живуть за законами мирного часу. У темряві намагаються читати. А треба вмикати світло – це ветерани та ветеранки, які мають освіту, компетенції та їхній корисний військовий досвід”.

“МЕНІ НЕ СОРОМНО ДИВИТИСЯ ЛЮДЯМ В ОЧІ”

Олександр ділиться, що навіть якби мав можливість щось змінити, якби повернутися у минуле, своє рішення про військову службу не змінював би:

“Не змінював би нічого. Крім того, що був би більш ретельним у всьому, більш вимогливим до себе. Це був складний час, але він був мій. І мені не соромно дивитися людям в очі. Бо потім настане завтра та постане питання, а що ти робив”.