Станом на 1 березня 2017 року в Дніпропетровській області зареєстровано 2809 випадків ґендерно-обумовленого насильства. Із них жінок – 87%. В 66% – це домашнє насильство. Найбільше люди потерпали від психологічного насилля (49%), як домашнього, так і поза сім’єю (30% і 19% відповідно). 29% жертв домашнього насилля потерпали від фізичного насилля (поза сім’єю цей відсоток значно нижчий 4%). Від економічного насилля потерпали приблизно однаковою мірою жертви як домашнього насилля, так і ті, хто постраждав поза межами сім’ї (10 і 9%). Найчастіше (у 33%) жертвами насильства були люди віком 25-36 років. За коментарями ми звернулися до Наталії Цвєткової, координаторки проектів МБФ «Українська фундація громадського здоров’я», яка організувала та підтримує роботу мобільних бригад соціально-психологічної допомоги ФН ООН.
>>>>
З початком бойових дій на сході України тисячі людей були змушені покинути свої домівки та інтегруватися до інших громад. Ми поспілкувалися із Наталією Щьолоковою, яка у 2014 році покинула рідний Стаханів, що в Луганській області, дім, роботу, друзів і поїхала шукати миру та спокою, щоб врешті возз’єднатися зі своєю родиною в 150 кілометрах від зони бойових дій і почати нове життя. Не зважаючи на труднощі, вона активно намагається допомагати людям, які також постраждали внаслідок війни та потребують юридичних консультацій.
>>>>
Одним із основних понять, на яких базується система, є лідерство. Лідер – той, хто веде, йде попереду. Яким же він має бути та яких принципів повинен дотримуватися? Своїми думками в рамках нової рубрики ГУРТstarter з нами поділився Олексій Шнира, засновник та голова ГО «СОТНЯ» – ресурсу для тих, хто прагне змін на краще.
>>>>
Благодійний фонд «Я вірю в Україну» одним із перших почав надавати допомогу вимушеним переселенцям та жителям звільненого Слов’янська. Але і зараз організація продовжує реалізовувати нові проекти, розширивши категорію тих, кому допомагає і чиї мрії втілює в реальність. Щодо діяльності фонду ми поспілкувалися із координаторкою проектів Юлією Грицаєнко.
>>>>
Унікальний випадок, коли громадська організація бере собі ім’я собаки, яка, в свою чергу, була названа на честь людини. Людини легендарної – норвезького дослідника Семюеля Балто. Коротка історія: 1925 рік, Аляска, епідемія дифтерії, лікарням життєво необхідна сироватка, але вона за тисячу миль. Літаки не літають – буран. І частину шляху треба подолати на собачих упряжках. Сироватка доставлена. Дифтерія зупинена. Одна з тих, хто була в упряжці, – та сама Балто. І ось через майже дев’яносто років у Бердянську заснували ГО «БАЛТО», що теж покликана рятувати. Тільки замість епідемії дифтерії, тут епідемія злиднів і невлаштованості, яким ця громадська організація і намагається протистояти. Наш співрозмовник – засновниця ГО «БАЛТО» Наталя Шилова.
>>>>
Волонтери діляться своїм часом, жертвують гроші, безкорисливо працюють задля досягнення мети, в яку вірять. Особливого значення в Україні волонтерство набуло під час Революції Гідності та від початку Антитерористичної операції. І до сьогодні волонтери відіграють одну з ключових ролей у суспільному житті нашої країни. ГУРТ поспілкувався з волонтеркою Оксаною Скрипнюк, яка активно займається допомогою армії.
>>>>
Тетяна Бондарівська вважає себе щасливою жінкою, адже вона – мама двох чудових дівчаток, кохана дружина, любляча донька і успішний професіонал своєї справи. Вже майже два роки Тетяна очолює галузь освіти у Борівському районі Харківської області і практично ніколи не згадує про свій статус внутрішньо переміщеної особи ВПО. Своїми секретами звичайного людського щастя вона поділилася з ГУРТом.
>>>>
Волонтери, «сіра зона», бойові дії, військові капелани – за три останніх роки ці слова перестали бути просто словами, для багатьох українців вони перетворилися на повсякденність. Волонтерство у нашій країні стало звичним явищем, військові капелани – невід’ємною частиною життя бійців АТО. Про непросту роботу священика на війні розповів Олег Ткаченко.
>>>>
Багато наших співгромадян за останні три роки зіштовхнулися зі змінами, про які не доводиться замислюватися в мирний час. Нерідко можна почути міркування про те, чи легко починати нове життя на новому місці, втративши улюблену роботу, звичне хобі, залишивши за багато кілометрів дім і друзів. Ті, хто називає себе «Кримською діаспорою», знають не з чуток, як це – стати вимушено переміщеною особою. Проте ці люди змогли не лише дати раду собі, а й активно допомагають тим, хто опинився в складних життєвих обставинах.
>>>>
Улюблену фотокамеру, документи та ще декілька речей першої необхідності тільки і встиг прихопити з собою мешканець Горлівки Олександр Водолазський, коли 12 серпня 2014 року був змушений поспіхом залишати рідне місто, яке обстрілювалося «Градами».
>>>>