Портал ГУРТ продовжує знайомити читачів із цінностями, ідеалами, переконаннями, думками й мотивами персоналій, які є лідерами провідних організацій громадянського суспільства України, в нашій постійній рубриці «Обличчя сектору». Цього разу ми спілкувалися з керівником Донецького міського благодійного фонду «Доброта», хірургом-проктологом вищої категорії, кандидатом медичних наук, бізнесменом Яковом Рогаліним. Після початку військових дій на сході України він із родиною, на відміну від більшості громадських діячів, залишився у рідному Донецьку. Тож у рамках інтерв’ю Яків Рогалін розповів не тільки про свою життєву філософію й професійну діяльність, а й про життя на окупованій території.

Напередодні запланованої публікації цього інтерв’ю редакція порталу ГУРТ дізналася, що 7 грудня 2016 року під час штурму донецького офісу Якова Рогаліна затримали за підозрою в економічних злочинах проти так званої «ДНР». Жодних «офіційних» заяв щодо його арешту від керівництва самопроголошеної республіки поки немає.

ПРО СЕБЕ ТА ВЛАСНІ ЦІННОСТІ

Яків Рогалін чесно визнає, що він – особистість доволі суперечлива, і на початку розмови коментує: «Протиріччя не розривають світ –  світ зітканий із протиріч. Я – частина світу, тому суперечливість – це дуже доречно. Благодійністю займаються люди, а не ангели, і за 19 років своєї професійної діяльності в цій сфері жодного ангела я не бачив, навіть у дзеркалі».

Відповідаючи на запитання про свої сильні та слабкі сторони, Яків Рогалін апелює до континууму, де чесноти перетікають в недоліки, а недоліки є наслідком чеснот, і згадує про концепт золотої середини Аристотеля. «Наприклад, моя ініціативність – це питання доцільності. Якщо вона доречна в середовищі терапевтично налаштованих людей, то в інших випадках може призводити до квапливості та якоїсь недостатньої обдуманості. Вдумливість я теж вважав би своєю чеснотою, але пам'ятаю, як це у Шекспіра: «Так боягузами нас робить вагання», – пояснює на прикладах свою позицію Яків Рогалін.

Варто додати, що, крім цитувань філософів і драматургів, Яків Рогалін продукує власні афоризми, яких у нього понад тисячу: «До речі, частина з них досить широко цитувалася. Особливо в мирний час, коли я відвідував різні заходи. Не приховую, було приємно. Але зараз я з'являюся на форумах рідко в силу відомих обставин, однак всюди намагаюся це насаджувати, в тому числі на своїй сторінці у Facebook».

Як девіз Яків Рогалін використовує вислів Архімандрита Олександрійського: «Якщо зробити все, як треба, то Господь допоможе». Своїм найбільшим захопленням вважає подорожі, кожен день плаває й обожнює публічні виступи, особливо на теми, пов'язані з підприємництвом, фандрейзингом, запуском стартапів.

ПРО ПЕРШІ КРОКИ В ГРОМАДСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

До медичного вишу Яків Рогалін вступив після двох років навчання на океанолога в Ленінградському гідрометеорологічному інституті та служби в армії, маючи за плечима досвід роботи в ролі старшини батальйону. Тому недивно, що студент із вираженими лідерськими рисами відразу став старостою курсу. До речі, тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою одружився після другого курсу медінституту.

Згодом виявилося, що молодий лікар мріє про подорожі й любить жити на широку ногу. Тож у 1993 році, вже у статусі кандидата медичних наук, Яків Рогалін, не покидаючи хірургічної практики, подався в бізнес, відкривши підприємство, що займається дистрибуцією. «Перші 5-7 років в бізнесі я був фактично недоторканний через впливових пацієнтів. А це в той час у Донецьку було унікально. Я продовжував працювати хірургом, прагнучи тримати форму, однак заробляючи в бізнесі значно більше, ніж мої пацієнти. Тоді я й помітив, що кожен третій, хто приходив до мене на прийом, – то директор інтернату, то багатодітний батько, то керівник організації інвалідів. Я дивувався, чому ці люди йдуть із проханнями до мене, адже я – далеко не найбагатша людина в Донецьку. Тоді я і вирішив поділитися цим шквалом утриманців, – розповідає Яків Рогалін, який не тішить себе марними ілюзіями щодо тих, кому він допомагав, і додає: – Я розумів, що допомагаючи я викликав в людях не тільки швидкоплинну вдячність, але й класову ненависть, зневагу і навіть страх. Моя благодійність була із присмаком ворожості до мене ж».

У 1998 році Яків Рогалін жертвував особливо багато, і бухгалтерія почала натякати на створення фонду. Але прийняттю остаточного рішення сприяла доволі цинічна обставина: підприємство Рогаліна викупило у банка дві арештовані фури із дитячим харчуванням, але за півроку не вдалося продати навіть чверть. Тому до закінчення терміну придатності було вирішено віддати товар на благодійність. Так і виник Донецький міський благодійний фонд «Доброта».

ПРО ІДЕОЛОГІЮ «ДОБРОТИ»

Назва «Доброта» також невипадкова. Сам засновник коментує її так: «Знаєте, є дефініція доброти – це приязне ставлення до людей. Це те, що я реально сповідую і проповідую. Так, люди часто не гідні любові, але іншого варіанту немає. Благодійність повинна виховувати характер; вона мусить піднімати людину, а не втоптувати її в бідність. Занадто часто благодійність нерозбірлива, тому перетворюється на злодіяння. Тут я проявлю сексизм: на пострадянському просторі благодійність дуже жіночна. Я ж вважаю, що в благодійності має бути чоловіче начало, такий собі «батьківський стусан». Саме тому фонд «Доброта» бореться не просто з бідністю – він бореться з бідністю поведінки. Я навіть розробив складові цієї бідності: патерналізм, пасивність, песимізм, пофігізм і профанація – прокляті п’ять «П» пострадянських громад», – резюмує Яків Рогалін.

«Чарівне», за словами автора, формулювання «Доброти», яке частково пояснює загальний концепт роботи фонду звучить так: «Зробіть внесок – вам сподобається. Не сподобається – ми повернемо гроші». Цей підхід демонструє, що «Доброта» зорієнтована не стільки на тих, хто потребує пожертвувань, скільки на задоволення потреб тих, хто готовий жертвувати.

ПРО РОДИННЕ ВОЛОНТЕРСТВО У ФОНДІ

Вся родина Якова Рогаліна, крім доньки та молодшого сина, котрі живуть за кордоном, працює на благо клієнтів «Доброти». «Мій старший син, який має інвалідність першої групи, і брат-пенсіонер постійно волонтерять в організації. Я на цьому наполягаю, а в них не виникає додаткових запитань. Обидва у фонді щодня – це питання соціалізації. А до 85 років і батько волонтерив. У нього були спеціальні завдання. Я плачу їм із власної кишені, вони ж відчувають свою суспільну корисність. З одного боку, це мій емоційний порив, а з іншого – прагматичний підхід до справи», – пояснює Яків Рогалін.

БЛАГОДІЙНІСТЬ FEAT. БІЗНЕС

Ще на початковому етапі існування «Доброти» Яків Рогалін вирішив, що фонд має працювати за принципами бізнесу. Так він прийшов до ще одного особистого лозунгу: як можна більше підприємницького в благодійництві і як можна більше благодійного в підприємництві!

«На моє переконання, в благодійності, так само, як і в будь-який іншій сфері, бізнес-інструментарій дуже доречний. Більше того, частина методик, концептів, які так чудово використовує пересічний бізнес, взагалі родом із цього самого соціального середовища. Я спеціально цікавився і з'ясував: поняття «маркетинг» з'явилося завдяки тому, що в 1903 році на розгляд Конгресу США потрапила доповідь «Наукова організація праці». Тільки вона мала ремарку, про яку часто забувають: «На прикладі, як влаштовані справи в клініці братів-хірургів Мійо в Каліфорнії». Уявляєте? Менеджмент родом із соціальної сфери! Я вже не кажу про те, що феномен католицької церкви – це наскрізь комерціалізований проект. Скільком покупцям продає католицька церква? 800 мільйонам. Продано, продано, продано», – зауважує Яків Рогалін.

БЛАГОДІЙНІСТЬ FEAT. МЕДИЦИНА

На момент початку роботи в громадському секторі Яків Рогалін мав 18-річний стаж у хірургії. Тож недивно, що він намагався знайти аналогії між звичною медициною та поки новим благодійництвом. «Розумієте, коли ти працюєш лікарем, причому оперуєш 450-500 і ведеш прийом понад 5000 пацієнтів на рік, зрозуміло, що ти не втримаєшся в професії, якщо не вибудуєш терпиме ставлення до людей: вони такі, які вони є, і їх треба любити саме такими. Насправді це дуже допомогло в подальшій роботі фонду», – пояснює Яків Рогалін.

Завдяки такому підходу він зрозумів, що, подібно до медицини, благодійність мусить дистанціюватися від будь-яких інших інтересів, але ні в якому разі не сприяти злу. Хоча, погоджується Яків Рогалін, зараз це дуже складно контролювати.

«Я перейняв у медицини принцип доказовості й переніс його на так звану «доказову філантропію». До неї я зараховую принцип відкритості, прозорості, підзвітності й можливості перевірити (в оригіналі рос. мовою: «ОП-ОП и в дамки – Открытость, Прозрачность, Отчётность, Проверяемость», – авт.), який породжує довіру, оскільки ґрунтується не на «вірю – не вірю», а на «знаю – не знаю». Ви можете вірити або не вірити фонду, але в будь-який час маєте змогу перевірити, звідки у нас пожертвування, кому фонд надає допомогу й звідки у фонду гроші на адміністрування», – аргументує Яків Рогалін.

ПРО ТЕ, ЧОМУ ЗАЛИШИВСЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ

За словами Якова Рогаліна, ще в квітні 2014 року в Донецькій області діяло понад 500 благодійних фондів, 1500 активних благодійних організацій та близько 100 релігійних конфесій. Але наприкінці травня – на початку червня переважна більшість покинула цю територію. «Я був обурений! Фонд «Доброта» збирав по 7-8 пожертвувань на день і завжди роздавав їх за принципом дистрибуції через благодійні та релігійні організації. Для мене вони були необхідним агентом, а я, маючи ресурси, більше не міг надавати допомогу, яка була вкрай потрібна. Горів Слов'янськ, а благодійні організації зникли! Я кричав: «Боягузи! Як ви могли покинути свої кораблі, своїх пасажирів? Ви ж капітани!». Не більше 25% тих, хто міг тут залишилися, дійсно наражалися на небезпеку, інші – просто злякалися. А мені в 59 років, будучи хірургом і батьком трьох дітей, в негідники не хотілося», – дуже емоційно пояснив Яків Рогалін.

Цікаво й те, що в фонді залишилися всі основні працівники, завдяки чому «Доброта» не припиняла роботу ні на день. Із часом, коли ситуація стала спокійнішою, в пошуках контрагентів у Донецьк почали приїжджати міжнародні організації, але до серпня 2014 року там працював лише фонд Рогаліна.

«Гроші у мене були, їхати було куди: хоч до доньки в Сан-Франциско, хоч до молодшого сина в Німеччину, і звали дуже багато – як із Росії, так і з України. Але ще раз кажу: «Де народився, там і пригодився». Був навіть час, коли я відправив звідси дружину і вирішив, що тут залишимося я, син, брат і батько. А потім, коли дізнався, що хочуть, аби ми поїхали, мені зовсім перехотілося, – вже посміхаючись додає Яків Рогалін і за декілька секунд уже серйозно резюмує: – Знаєте, у нас у центрі Донецька пафосний офіс – триповерхова скляна будівля. І, коли йшли арт-обстріли, весь наш офіс дзвенів. Реально було дуже-дуже страшно, але ми до цього звикли. Якщо любиш філантропію в собі, то питання «що робити?» не виникає».

ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ В НЕВИЗНАНІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Після початку військового конфлікту на сході України фонд «Доброта» втратив всю донорську базу, яка складала понад 5000 корпорацій і приватних осіб, але й цю проблему вдалося вирішити. «В 2014 році я звернувся до тисячі друзів, більше 200 із яких відразу зробили пожертву. Таким чином у фонду з'явилися ресурси для масового надання допомоги, а до кінця року спрацювала формула «друзі друзів», – уточнює Яків Рогалін.

За його словами, фонд ніколи не візьметься за придбання не тільки летальної зброї, а й взагалі за будь-яке постачання для будь-якої армії. «Чи є діти, яким ми надаємо допомогу, дітьми ополченців, чи дітьми, чиї батьки служать у ВСУ, для нас немає ніякого значення. Ми навіть не будемо цікавитися. Ми займаємося благодійністю і, за можливістю, хоча це буває не просто, мусимо дистанціюватися від домішок до філантропії. В цьому пацифізм фонду та благодійності як такої. Погляди змінюються, наша ж позиція виявилася зваженою і в умовах  війни єдино правильною», – зізнається Яків Рогалін.

Хоч фонд «Доброта» має офіси і в Краматорську, і на території, непідконтрольній українському уряду, ніяких компромісів із совістю Яків Рогалін із цього приводу не відчуває. До речі, обидва офіси пройшли перереєстрацію у відповідних структурах – краматорське в українських, а донецьке в органах так званої «ДНР».

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.