На порталі ГУРТ триває тематичний Місяць сталого розвитку. В його межах нам вдалося поспілкуватися з Віктором Зотовим – українським архітектором, керівником архітектурного бюро Zotov&Co, засновником і куратор Міжнародної інтердисциплінарної школи з урбаністики CANactions. Говорили про сталий розвиток як основу містобудування, громадянське суспільство в Україні та роль архітектора в ньому.

- Пане Вікторе, на сьогодні більше половини населення Землі проживає у містах, хоча ще 50 років тому ця цифра становила близько 30%. Процеси урбанізації ставлять перед нами нові виклики та проблеми. Це і забруднення довкілля, і система охорони здоров’я, і якість середовища проживання. З кожним роком у Києві та й у решті міст України кількість населення невпинно зростає. Як на Вашу думку, вчасно реагувати на проблеми, викликані урбанізацією? 

- Якщо ви зробите опитування стосовно того, що варто зробити, аби покращити життя в містах України, мені здається, результати покажуть перекіс до якоїсь естетичної складової. Я не знаю, звідки це взялося. Наша трагічна історія звертає увагу на якісь поверхневі ознаки якості життя. Наприклад, до будівництва церков людей часто мотивує не духовна складова, а естетичні смаки. Оскільки я сам архітектор, мене дуже нервує, що більшість моїх колег орієнтовані винятково на красу. І це насправді відриває нас від балансу того, як влаштований світ і з чого складається якість життя. Адже естетична складова – це питання форми й змісту. В цьому випадку естетика подібна до косметики.

Я хочу, аби люди  не думали про те, як щось прикрасити чи як збагатитися, а в першу чергу, говорили про безпеку та збереження природи. Це найпростіші і найважливіші речі. Принцип «не нашкодити» значить краще ставитися до іншого. За рахунок цього можлива сталість.

Я сподіваюся, що CANactions вплине на освіту широкого загалу, в тому числі і професійної спільноти, й дасть змогу сприймати світ практичніше, звертаючи увагу на ті критерії, які дійсно формують якість нашого життя.

- Наскільки я розумію, Міжнародна інтердисциплінарна школа з урбаністики CANactions має на меті підготовку фахівців нового покоління, котрі зможуть і будуть переносити міжнародний досвід на український ґрунт. Розкажіть, будь ласка, чим ви займаєтеся в межах цього проекту.

- 13 років тому я долучився до одного воркшопу, де було багато іноземців. Мене вразило їхнє ставлення. Тоді я вперше почув про урбанізм і урбаністику.

Під архітектурою ми маємо на увазі будівництво споруд. Потрібно звернути увагу з форми на процеси. Це одне із гасел нашої школи. Студенти-архітектори українських вишів протягом шести років вивчають форму, стилі, композиції. Звісно, це важливо, але потім вони виходять в життя і роблять те, що ми зараз спостерігаємо в наших містах. Архітектор має бути гармонійною, розвиненою людиною, як і решта, але на ньому дуже багато відповідальності, бо він робить заручниками містян на 100 або більше років. Будинки, які з’являються в наших містах, часто жахливі. Це нищення природи, неповага до соціального та природного оточення.

Наприклад, вокзали, до яких доводиться тяжко діставатися: через метро, маршрутки, рекламу, споживацько-налаштоване середовище. Ти приїжджаєш на вокзал, де хочеш сісти в свій потяг найкоротшим і найкомфортнішим шляхом, але не можеш цього зробити. Зате там є інкрустація каменями, композиція, форми, але ж не найпростіші та найнеобхідніші речі.

Творчих поривів архітектору не дозволено, бо для нього найважливіша риса – це відповідальність. Йти до рішень треба через аналітику й розум. Здатність аналізувати і запобігати помилок – ознака творця, професіонала.

Повертаючись до відповідальності, маю сказати, що одне із наших гасел – «Research! Based! Design!». Перед тим, як щось робити, варто дослідити це питання.

- Сталий розвиток містобудування передбачає перетворення простору, де пріоритетною є людина, а не транспорт чи реклама. Що робити, якщо немає ані відповідних дій влади, ані тиску знизу від громади?

- Влада є такою, якою ми їй дозволяємо бути. Це ж природно. Мені не цікаво говорити, які вони погані. Але ці люди представляють нашу громадськість. На мою думку, освіченість не може бути швидкою. До цього потрібно йти поступово, крок за кроком. Найбільше зло – споживацтво, яке є глобальним трендом. Однак поки в Україні не усвідомили небезпеку, яку несе надмірне споживання. Тому мені здається, потрібно якось обмежити нашу налаштованість на збагачення. Все це нав’язується бізнесом, споживацькою верхівкою, яка маніпулює нашою свідомістю й нав’язує думку, що все те, що нас оточує, нам насправді потрібне. Взагалі міста завжди виглядають так, як виглядають люди, котрі там живуть.

- Концепція сталого розвитку суспільства передбачає, що кожен може долучитися до формування власного простору. Хвиля муралів по всьому Києву, котрі мають як прихильників, так і противників, показує наскільки несистематизованим є цей процес. Чи має існувати єдина концепція бачення вигляду міста? 

- По-перше, не варто чекати створення якоїсь глобальної концепції. Вона ніколи не вибудується й не влаштовуватиме всіх. Більшою мірою треба говорити про те, що нам потрібен не генеральний план міста, а guiding-план. Мова йде про керування процесами, які відбуваються в місті.

По-друге, розвиток міста визначається багатьма людьми. Саме тому наша школа мультидисциплінарна – ми набираємо людей дуже різних професій: дизайнерів, архітекторів, які складають близько половини «учнів», решта – філософи, журналісти, ІТ-шники. Мурали ж – це сучасна мода.

- Залученість членів громади, в першу чергу, полягає у відкритості інформації, кому належить та чи інша ділянка землі. В Німеччині вже давно діють електронні бази нерухомого майна, де видно, що відбувається із кожною земельною ділянкою. Хоча законодавство і гарантує доступ до такої інформації, все рівно дійсність дуже розходиться із тим, що на папері. Яким чином громада може долучитися до містобудування, якщо вона не є достатньо проінформованою?

- Звісно, прозорість – дуже важлива складова розвитку. Транспарентність – не новий тренд. Прозорість і дуже близька до неї доступність – визначальні речі. Наприклад, Інститут національної пам’яті на днях відкрив чергові архіви нашої історії. Так має бути і з кадастровими планами. Держава мусить зробити їх відкритими і доступними. Ще років п’ять тому на своїх лекціях я запропонував так звану «презумпцію відкритості»: якщо будь-що не доводить необхідності бути закритим, воно має бути відкритим. Як на мене, це так само стосується і міських просторів: парканів, дверей, установ, – й дуже тісно пов’язано з поняттям «public space». Не можуть стояти паркан чи двері там, де власник не довів, що може і має це закрити. Забагато в нас секретності. Але це наслідки «совка».

- Зараз відбувається прощання із радянським минулим. Влада та суспільство намагаються позбутися радянського спадку: йде перейменування вулиць, міст, зняття радянської символіки. Однак проблема насправді є глибшою. Адже саме містобудування у радянський період було ретранслятором ідеології держави. Що робити зі сталінками та хрущовками по всій країні, метро в стагнаційній промисловій частині міста, численними мозаїками на робочо-селянські та спортивні теми? 

- Давайте зупинимося на витворах мистецтва часів «совка». Мене декілька разів запрошували на профільний комітет Ради на Банковій, де я побачив наступне: люди від мистецтва стовідсотково сприймають цей процес дерадянізації, але налаштовані проти нього. Ми стоїмо перед вибором. З одного боку, чи варто зберігати якісний витвір мистецтва, який пропагує радянський спосіб життя з усіма складовими? А з іншого – в нас є історія, яка завдяки цим мозаїкам вбила десятки мільйонів українців. І, як на мене, це естетична складова в дисбалансі. Наприклад, в Харкові цинічно залишили назви вулиць, бо є непогані люди з такими ж прізвищами. Я б закликав своїх колег і художників згадати не тільки естетичну, але й ідеологічну складову. Я не закликаю знищити всі витвори мистецтва. Навпаки, звертаю увагу, що найцінніші з них мають залишитися. Безперечно, 95% тих же радянських мозаїк і панно – це сміття, яке треба прибрати. Для мене дуже важливо, аби учасники CANactions мали громадянську позицію, а не просто були вузько налаштованими професіоналами.