Благодійний магазин «Ласка» – це унікальний простір в Києві, де відвідувачі насолоджуються атмосферою, але, окрім цього, тут є можливість поділитися власними речами і конвертувати таким чином свої хороші наміри у реальну допомогу. Частина прибутку від продажу речей йде на потреби благодійного фонду «Таблеточки» та «Happy Paw». ГУРТ поспілкувався із співзасновницею закладу Анною Грищенко, яка розповіла про цінності та труднощі роботи теперішньої «Ласки», а також про те, як буде розвиватися проект у подальшому.

- Як ти себе ідентифікуєш? Хто ти в першу чергу?

- Я художник-дизайнер. Це моя професія. Ще я підприємець і бізнесмен, а також соціально відповідальна людина.

- Що було вирішальною точкою у твоєму виборі зайнятися соціальним підприємництвом?

- Майже чотири роки тому ми зустрілися з дівчатами, і Лєна Лінькова (ідеолог «Ласки», – авт.) запропонувала створити цей проект. Тоді в мене був час. Гроші я заробляла завдяки іншій діяльності. Я вирішила, чому б і ні, адже цілком можу бути соціальним підприємцем. Я переймаюся проблемами суспільства. Принаймні бачу їх і мені хочеться щось змінити.

- У попередніх інтерв’ю засновники вашого магазину розповідали, що ідея «Ласки» перекочувала до нас із європейських благодійних магазинів. Яка, на твою думку, різниця між благодійним магазином у Лондоні і в Україні?

- В Україні таких, як ми, дуже мало. Ми – перший благодійний магазин у Києві. Але ще є такі магазини в Харкові та Одесі. Їх дуже мало – можливо, три-чотири. За кордоном, і не лише в Лондоні, таких магазинів дуже багато, і вони були там давно. Більшу частину свого внеску вони віддають на соціальні проекти. Там працюють лише волонтери. Раніше це були непривабливі й нецікаві магазини. Але потім одна жінка-реформаторка у Великій Британії змінила цю систему. Вона вивела все на інший рівень.

У нас все інакше. В Україні людині не просто віддати свій час і ресурси на волонтерство. Для українців це важко, тому що вони бідні. Це дуже специфічний ринок. У нас вийшло, тому що ми місцеві і знаємо людей, розуміючи, що потрібно робити. Сумніваюся, що якби хтось із Великої Британії приїхав в Україну зробити charity shop, у нього щось би вийшло.

Різниця ще в тому, що наш магазин став місцем тусівок, куди можна прийти поспілкуватися, здати свій одяг, тим самим вбивши двох зайців. Українці спонтанні. Що захотілося, те й зробили. Але повинна бути довіра людини до того місця, куди вона приносить свої речі. Є звітність. Ми розуміємо, що відповідаємо перед тими, хто бажає допомогти. Також у Великій Британії і Україні відрізняється законодавство.

- Чи прижився би благодійний магазин в якомусь іншому місті/містечку України?

- Формат нашого магазину залежить від аудиторії і людей, які приносять речі. Речі повинні бути хорошими, щоб продаватися. Візьмемо, наприклад, села, де у людини може не бути хорошого одягу. Якщо такий є, то він зношується до дірок. І виходить замкнуте коло. Якщо розглядати міста, окрім Львова, Одеси, можливо, Житомира, Чернігова, там виникнуть подібні труднощі. Наше головне завдання – допомогти. Я думаю, що у нас вийде співпрацювати із селами і маленькими містами. Ми можемо просто зробити там маленький магазин без прийому речей, де за невеликі гроші людина зможе одягнутися й провести свій час, – такий собі суспільний центр. Цей формат буде доречнішим.

Я знаю багато людей без великих грошей, які прагнуть допомогти. І є тисячі прикладів, коли люди зі своїм великим достатком взагалі нічого не роблять. Все залежить від внутрішнього бажання допомагати. Треба розуміти, що всі ми разом і всі ми якось пов’язані.

- Розкажи про свою додаткову освіту саме в галузі соціального підприємництва. Чи бувала ти на резиденціях, тренінгах?

- У мене є досвід роботи в бізнесі, але він стосувався виробництва одягу. В українському Податковому кодексі немає статті «Соціальне підприємництво». Ми взагалі працюємо як ФОП. Ми – соціальний бізнес, який передає гроші на благодійність та громадську діяльність, але ніде не вчилися цьому. Тільки останнім часом з’явилися заходи, куди запрошують нас і тих, хто займається бізнесом у цій галузі, наприклад: «Urban Space 100», «Горіховий дім» тощо. Я щойно повернулася після круглого столу «Green Mind» (Міжнародний форум для сталого розвитку бізнесу, – авт.), де ми обговорювали проблеми екології, економіки, соціального підприємництва, малого і середнього бізнесу. Суть цих заходів мені зрозуміла, але кожного разу здається, що ми просто поговорили і розійшлися. Хоча ми уже чотири роки працюємо.

- Склади, будь-ласка, ціннісну піраміду магазину «Ласка».

- Ми працюємо заради заробітку, але у нас є важливіші цінності. Ми називаємо свій магазин компанією. Наші першочергові пріоритети – це люди, які тут працюють. Потім – покупці, які до нас приходять. Третє – благодійність.

- Як буде розвиватися ваш магазин?

- Зараз ми створюємо внутрішню документацію, де прописані всі аспекти роботи кожної людини в проекті. Це буде хороший старт для відкриття багатьох магазинів, аби всі працювали за шаблоном задля збереження напрацьованих схем функціонування магазину. Суспільство змінюється, виникають нові фонди і нові потреби. Відповідно до цього ми теж будемо змінюватися.

- Як ти бачиш «Ласку» через рік?

- Невдовзі ми відкриємо другий магазин. Хочемо ідеально відшліфувати схему роботи. Щоб на всі запитання були відповіді. Зрозуміло, що ми будемо вивчати ринок благодійності в тому числі. У нас є ідеї і бажання допомагати, але на цьому етапі недостатньо сил. Всі сили йдуть на один магазин. Поки що треба поставити його на ноги, а потім перейти до наступного етапу розвитку. Ми сподіваємося, що соціальних підприємств в Україні ставитиме ще більше. У цьому немає конкуренції. Ми всі одна команда. Завдяки таким маленьким місцям наше місто стане кращим, і це класно.