До Дня Незалежності України ми поспілкувалися з Надією Самуляк, почесною голова Суспільної Служби України, екс-членом правління Ресурсного центру ГУРТ, громадською діячкою та радіожурналісткою, яка поділилася своїми спогадами щодо здобуття Незалежності та проаналізувала сучасний стан громадянського суспільства України.
- Пані Надіє, як би Ви охарактеризували українську державу сьогодні?
- Я би не сказала, що вона ще радянська, але дуже пострадянська. Маю на увазі навіть не владу, а людей, особливо середнього та старшого віку. Вони звикли отримувати все від держави, а не працювати над своїм добробутом власноруч.
- Пригадайте, будь ласка, що Ви відчували протягом 1989-1991 рр., про що Ви думали, які емоції Вас переповнювали.
- У 1991 році під час виникнення Державного комітету з надзвичайного стану я була на зібранні Союзу українок в Чернівцях. Звичайно ми слухали засідання ДКНС, але особливою подію тоді стало голосування 24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР, коли прийняли Акт проголошення незалежності України. Тоді ми, 120 жінок-учасниць з’їзду Союзу українок, у вишиванках вийшли на вулицю – Чернівці стояли на вухах, людям потрібно було говорити. Цікаво, що багато містян не слухало радіо й не знало ні про ДКНС, ні про проголошення Незалежності, але вони раділи разом із нами (посміхається, – авт.). Аж потім ця інформація стала загальновідомою. Від Чернівецького університету ми пройшли до центру міста, з собою мали лише три або чотири українські прапорці, натомість були чисті емоції й шалена підтримка.
- Чим для Вас особисто стала Незалежність?
- Я завжди вірила, що колись Україна все ж таки здобуде незалежність. Однак у моїй родині про це говорили як про щось таке, до чого ні я, ні мої діти не доживуть. Не вірилося, що Україна стане такою, якою вона є сьогодні, так швидко. Якби моя мама, якої вже давно немає, почула зранку по радіо Гімн України, це було б для неї щось унікальне, щось найвище. Для мене ж Незалежність стала можливістю працювали далі.
- Які суспільні зміни Ви помітили в громадянському суспільстві України останнім часом?
- Основна зміна – це масова втрата страху, причому вона йде і в плюс, і в мінус. Добре, коли людина чесна й нікого не боїться, може вільно висловлюватися й діяти. Але для багатьох втрата страху означає, що можна все, особливо це стосується можновладців. На мою думку, це пов’язано з тим, що ті моральні правила, які в українцях знищили разом із вірою, поки не відновилися. Те ж саме стосується культури, історії, мистецтва.
- Які галузі розвитку українського суспільства Ви б назвали зараз найпріоритетнішими?
- Як на мене, перш за все треба відновлювати село. Там все дуже запущено. Добре, що створюються громади. Але значно важливіше, щоб люди усвідомлювати свою відповідальність та можливість впливати на суспільні процеси.
- Напередодні Кримської весни розвитку 2013 Ви говорили про те, що громадяни України мають брати участь не тільки у разових акціях, але й включатися в постійний процес громадської активності. Як Ви вважаєте, сьогодні українське суспільство дійшло до того рівня, про який Ви говорили тоді?
- Думаю, ні. Те, що після Майдану, емоції в багатьох загасли, замість того, щоб перетворитися на дії, – це наша вина, вихована багатьма роками радянського, а потім пострадянського суспільства. Подібні спалахи потрібно підтримувати, але цим мусить займатися не держава, а народ. Те ж саме стосується наших лідерів. Не варто при найменшій помилці збирати черговий Майдан, краще запитайте себе, що Ви зробили для країни й своєї громади.
Коментарі
Перше питання - і одразу в 10-ку! Згодна про пострадянську країну. Та особливо підтримую думку про те, що люди звикли чекати чогось від держави і ночого не робити самотужки!