Всеукраїнський рух «Твоя країна» знайомить учасників із новими місцями в Україні, а організаторів візитів змушує подивитися на рідне місто новими очима. Також проект будує мости між учасниками із різних областей, аби вони ставали міцнішими у своїх намірах жити в українському суспільстві, любити і розвивати його, допомагати один одному. Читайте інтерв'ю із засновником руху Євгеном Демченком, в якому йдеться про мандри, руйнування стереотипів, брендування міст та багато іншого.

- Євгене, розкажи про себе. Скількох професій ти людина?

- Я все своє свідоме життя прожив у Харкові. Важлива частина моєї біографії – це робота в молодіжній громадській організації «Фундація Регіональних ініціатив», або скорочено – ФРІ. Зараз я працюю веб-розробником. Але мені постійно хочеться займатися громадськими й соціальними проектами. Я без цього не можу жити.

- З чого почалися твої подорожі?

- Важко сказати. Мабуть, із самого народження. Народився я на Київщині. Жив у Харкові, але завжди дуже любив подорожувати різними куточками України. Коли я був головою всеукраїнської молодіжної організації, то поїздки входили до кола моїх обов'язків. Я навіть організовував такі собі турне: десять міст за десять днів. Зараз місію нашого проекту ми намагаємося перетворити на місію кожного українця: кожен повинен побувати в усіх обласних центрах до 25 років.

- Яка тобі екскурсія найбільше запам'яталася?

- Напевне, найбільше мені згадується святкування Нового року в Севастополі, коли ми на новорічну ніч ходили й шукали ходи у севастопольські підземелля. Було +12, тобто дуже нестандартна погода як для харків'янина чи киянина на Новий рік.

- А у вас був лектор, сталкер, людина, яка очолювала групу?

- Був мій друг, який там жив, і ми разом робили дослідження різних печер, ходів. Тобто це був не сталкер чи професійний екскурсовод, а просто місцевий мешканець. Насправді ми нікуди не потрапили. Але принаймні декілька ходів бачили і заглянули всередину.

- Як відбувалося обговорення стратегічних цілей проекту «Твоя країна» у вашій команді?

- В моїй голові тривалий час крутилася ідея, яка формулювалася наступним чином: як зробити так, щоб якомога більше українців побачили якомога більше України. Я думав над якимись бізнес-проектами. Наприклад, створити мережу хостелів у різних непопулярних, невеличких містах, які можуть бути цікавими з туристичної точки зору. Згодом моя ідея викристалізувалася у формат «Твоєї країни». Фактично я лише описав ідею, до якої почали долучатися інші. Рух – це коли людям подобається ідея і вони готові цю ідею перетворити на дії. Наш проект ніколи не буде комерційним. Це внесок у розвиток суспільства. «Твоя країна» розвиває довіру в суспільстві. Це проект, який не має ані керівника, ані власника. Це рух, який робиться тими людьми, котрі вкладають у нього свій час, ресурси та зусилля.

- Наскільки важливим для вас є руйнування стереотипів?

- Руйнування стереотипів – одне із наших завдань, але ми не робимо на цьому наголос із позицій учасника. Тобто ми не говоримо: «Гей, хлопче чи дівчино, поїдь туди, щоб зруйнувати стереотипи». Люди подорожують, щоб познайомитися з новими людьми, новими місцями, змінити обстановку, отримати задоволення від подорожі. Але це найкращі умови для того, щоб стереотипи руйнувалися. Смисл проекту не в руйнуванні, а в створенні. В розумінні різноманітності України. Коли ти маєш друзів з усіх куточків України, коли ти бачиш, наскільки ці частини відрізняються і наскільки це велике багатство, то ти перестаєш думати нав'язаними стереотипами. Можливо, у тебе створюється інший стереотип про те, що ми різні, і це дуже класно! Я вважаю, що в Україні бракує людей із всеукраїнською ідентичністю. Є галичани, слобожани, таврійці, які люблять свій край. Але є дуже мало людей, котрі розуміють, що в жителів Донбасу свої переваги, а в жителів Закарпаття – свої.

- Ви планували якось фіксувати враження або доробки свого просвітницького проекту? Наприклад, видати книгу чи скомпонувати відео.

- Ми не позиціонуємо свій проект як туристичний. Це проект краєзнавчий, тобто ми знайомимо людей із Україною. Неважливо, чи це «розкручене» туристичне місто, чи якийсь закуток недорозваленого індастріалу. Щодо відгуків, то зараз всі вони концентруються у нашій групі в соціальній мережі, де є 10 тисяч учасників. Наша первинна ідея була в тому, щоб створити сайт, де всі відгуки можна було б сортувати за певним принципом. Наприклад, щоб можна було переглянути відгуки тернополян про Харків, або донеччан про Львів. Також ми хочемо запустити кампанію публікації коротких фраз про ті чи інші міста. Одна дівчинка написала текст на 4 сторінки А4 про візит до Тернополя. Такі відгуки читати складно. Масово це робити ніхто не буде. Але вихоплювати фрази про найяскравіші враження варто!

Учасники й організатори вже створили декілька десятків і відеоанонсів, і відеозвітів, де люди діляться своїми враженнями про візити. Хочеться цей напрямок також розвивати, щоб це було дві хвилини, але дуже якісного, чіткого, красивого відео.

Зараз у нас є завдання щодо розвитку соцмереж, сайту, випуску сувенірної брендованої продукції для проекту і подальшої його популяризації. Цей рух може жити тільки тоді, коли постійно будуть долучатися нові організатори.

- Як ви взаємодієте із фестивалями?

- Проект заснований і відбувається завдяки ФРІ. Вони організовують літературні вечори, акції, кінопокази. Всі візити «Твоєї країни» за 2014 рік були здійснені осередками цієї організації. Завдяки цьому з'явилася критична маса учасників, після чого почали додаватися інші організації, неформалізовані групи. Зокрема, у місті Тростянець Сумської області ми співпрацюватимемо із фестивалем «Схід-Рок». Місцеві організатори роблять проект «Твоя рокова країна», де хочуть зібрати велику кількість учасників, поєднавши візит «Твоєї країни» і рок-фестиваль. Взагалі місцеві організатори мають повну свободу, і я припускаю, що вони взаємодіють із культурними подіями, про які мені не завжди відомо. В організації нашого проекту задіяні близько 200 людей. Це 30 міст, по 5-7 організаторів в тому чи іншому місті.

- Скільки днів триває зустріч із новим містом чи місцем?

-Візит відбувається 3-4 дні. Місцеві організатори готують насичену програму, яка дозволяє на власній шкурі випробувати дух, особливості того регіону, куди учасники приїжджають. Група формується за принципами різноманітності – регіон, професійна ознака, вік, гендерна рівність. Чомусь 70% – це дівчата. Звичайно є екскурсійна програма або квест містом. Є зустрічі із цікавими людьми, знаменитостями, що мешкають в цьому місті, наприклад, лідерами музичних гуртів, письменниками. Іноді візит «Твоєї країни» поєднується із тренінгами-навчаннями. Це часто відвідування органів місцевої влади для того, щоб побачити, як все відбувається в інших містах. Наприклад, для харків'янина дивно, коли ти можеш зайти в міську раду до мера вільно і поспілкуватися з ним, а не повинен говорити півгодини на турнікеті із міліціонером, який ніяк не хоче тебе пропускати.

- Які місця в Україні можна було б обрати для пішого паломництва?

- Перше, що спадає на думку, – Канів, піти на прощу до Тараса. Там є феноменальної краси та енергетики місця. Можна вирушити в подорож місцями Скіфської епохи. В Дніпропетровській та Запорізькій областях є пам'ятки цієї доби, зокрема, Скіфська могила. Можна зійти на ту ж саму Говерлу. Декілька років тому я відкрив для себе Холодний Яр. Теж дуже потужне місце.

- Як тобі бренди українських міст? Що ти думаєш про бренд Києва?

- Бренд – це квінтенсенція тих людей, які живуть в тому чи іншому місті. Важливо, щоб бренд створювався і підтримувався жителями міста. Влада може зініціювати створення фірмового знаку, але це зовсім не значить, що він буде відображати те, як люди сприймають це місто.

Хороший приклад Івано-Франківськ, де громадськість розробила бренд. Є різні думки щодо його графічної якості. Але коли ви приїдете до Івано-Франківська, то побачите десятки людей у брендованих футболках міста. Спочатку, може, цей знак і не був сприйнятий людьми, але саме завдяки активності громади цей бренд став уособленням міста.

Київ – це сукупність різнорідних тусівок. Символ «Все починається в Києві», наприклад, у мене не викликає особливих асоціацій. Можливо, ті символи, які були пов'язані із каштановою темою, щільніше сидять у свідомості. В столиці дуже багато некиян, і це теж створює розмиття міської спільноти.

- Які українські міста найкращі для творчої резиденції?

- В Україні таких міст багато. Першу роль грає самоусвідомлення жителів цього міста. Якщо вони усвідомлюють своє місто як творчу мекку, то саме таким це місто стає для людей зовні. Львів'яни досягли тут найбільшого успіху. Міста на Сході, Півдні або навіть в центрі для творчості цікавіші. Ми під час проекту спостерігаємо моменти, коли організатори по-новому починають усвідомлювати своє власне місто. Коли люди, організовуючи візит до свого міста, задумуються, що ж у ньому є цікавого. Зараз Івано-Франківськ активно працює над внутрішнім іміджем, який має поширитися назовні.

- У тебе є екзотичні хобі, які сприяють розвитку нових навичок чи професійній реалізації.

- О, ні, я дуже нудний. Я люблю подорожувати. Не в плані переміститися із точки А в точку Б, а в плані насолоджуватися процесом цього переміщення. Коли мої друзі скаржаться на те, що в нас погана якість залізничного сервісу, я їх не розумію, бо для мене це певний момент усамітнення із власними думками. Я думаю, що подорожувати за допомогою залізниці дуже важливо, тому що є можливість спілкуватися з людьми, спостерігати динамічну картинку за вікном. Я люблю співати, люблю їздити на велосипеді, намагаюся читати.

- Ти читаєш в метро?

- Я читаю в будь-який вільний момент. Намагаюся вчитися чомусь новому через онлайн-курси. Але важко це назвати хобі. Не до кінця знаєш, що є важливішим – робота чи ці твої справи, і що є більшою частиною тебе. Мабуть, варто подумати над тим, щоб завести якесь екзотичне хобі.

- Поділишся із читачами своїми улюбленими книгами про подорожі?

- Я дуже люблю залізниці, тому мені подобається книга Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Мрію покататися на залізниці в Америці.

- А чому в Америці?

- В Америці інші вагони, але великі простори. Уяви собі: ти їдеш тривалий час, за вікном нові краєвиди, які ти не бачив в Україні. Можливо, я б ще хотів поїхати потягом до Владивостока, а також в Китай.

- Наскільки вирішальною в автостопних подорожах є мотивація просто наблизитися до когось?

- Я люблю автостоп. Це завжди зустріч із кимось, кого в твоєму середовищі немає. Поїздки автостопом – це спосіб дуже радикально вийти за межі кола свого спілкування. Тобі може зустрітися фермер на «вбитому» жигулі або далекобійник, який їде з Італії до Казахстану, або «мажор» на крутій машині. Це завжди неочікуване і цікаве спілкування.

- Що найдивніше сталося з тобою за всі автостопні поїздки?

- Якось нам зупинився байкер із Кривого Рогу. За професією – оцінювач коштовного каміння, який об'їздив увесь світ. В нього на руці було величезне татуювання українського тризуба. Або інший досвід: нас підібрав водій із Туреччини, який не знав ні англійської, ні російської, ні української. Ми співали йому українських пісень, він розказував нам вірші турецькою.

- Чи є «дорожня» музика, тобто музика саме для дороги?

- Для мене музика часто буває або робочим фоном, або чимось таким, що я сам хочу створювати. Для мене музика як футбол – її краще створювати. Не треба дивитися футбол – в нього краще грати. Я запрошую всіх читачів порталу ГУРТ долучатися до руху «Твоя країна». І, можливо, через певний час це допоможе вирішити багато суспільних проблем і сформувати довіру, яка розвиватиме наше суспільство й допоможе розвиватися кожному з нас.

Спілкувалася Леся Дяк