В Україні та в усьому світі 1 грудня відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Ця хвороба стала справжнім викликом для людства, починаючи з другої половини ХХ століття. На жаль, в Україні це питання стоїть дуже гостро. Ми вирішили взяти інтерв’ю у людини, котра кожного дня намагається допомагати тим, кому встановили такий страшний діагноз. Це Олександр Витвіцький, який представляє Запорізький обласний благодійний фонд «Гендер Зед», що  займається профілактикою ВІЛ, гепатитів та інфекцій, які передаються статевим шляхом серед. Благодійний фонд «Гендер Зед» постійно проводить освітні заходи для молоді щодо прав людини, ґендеру, дискримінації різних груп людей та інших дотичних тем.

- Олександре, чому, на вашу думку, в Україні такий високий рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД? Які для цього існують передумови?

- Є деякі групи людей, які більш схильні до зараження ВІЛ. Це, в першу чергу, споживачі ін’єкційних наркотиків, працівниці секс-бізнесу та чоловіки, які практикують секс із чоловіками. Втім, умовні кордони цієї групи ризику вже давно стерлися, адже інфікуватися ВІЛ можна під час гетеросексуального контакту або з неуважності медичного персоналу в лікарні, при використанні нестерильного інструментарію, а також під час вагітності чи годування груддю. Не дивлячись на ефективність діяльності урядових та неурядових організацій із групами підвищеного ризику, роботи, що зараз проводиться, зовсім недостатньо для суттєвого подолання розвитку епідемії. І це пов’язано не стільки з якістю надання послуг, скільки з наявністю у суспільстві упереджень та стереотипів щодо окремих груп людей.

По-друге, більшість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в Україні – це молоді люди до 35 років, а серед молоді, на жаль, в Україні не проводиться належним чином первинна профілактика ВІЛ, тобто ефективне інформування про ВІЛ-інфекцію, її небезпеку і шляхи запобігання зараженню. Широкомасштабні профілактичні програми, спрямовані на формування серед молоді та груп ризику моделей безпечної поведінки, повинні стати пріоритетним напрямком розвитку цільових програм і бути підкріпленими відповідним фінансуванням із бюджетних джерел. Досягнення вагомих результатів у значній мірі залежить від підтримки з боку місцевих органів влади, активної співпраці державних та громадських організацій, поступового залучення бізнес-сектора та координації  зусиль усіх сторін.

- Як зараз суспільство реагує на ВІЛ-позитивних? Щось змінилося на краще останнім часом?

- Якщо говорити про рівень толерантності в українському суспільстві, то вичерпно відповісти на це запитання ми зможемо лише через 10-20 років. Поки не можна казати навіть про середній рівень толерантності, бо суспільство у своїй більшості практично не знає навіть про шляхи передачі ВІЛ. Багато українців досі вважають, що вірусом можна інфікуватися через рукостискання або укус комахи. Ця непоінформованість ставить під сумнів порозуміння з боку суспільства.

Зараз дуже актуально донести до спільноти важливість толерантності до ВІЛ-позитивних людей, адже чимало з нас вважають, що такі люди обов’язково вживають наркотики, ведуть аморальний спосіб життя, надають секс-послуги або є гомосексуалами. А це далеко не так.

- Як держава може підвищити рівень толерантності до цієї категорії населення та подолати епідемію?

- Насамперед важливим фактором є соціальна реклама, яка повинна бути широкою і «для кожного». Ролики мусять інформувати про проблему ВІЛ/СНІДу, кожну окрему групу людей і тестуватися на фокус-групах. Якщо це пізнавальна інформація для школярів, вона повинна опрацьовуватися на дітях такого віку. Якщо це реклама для студентів, не слід забувати про ноту гумору та позитиву – саме так реклама запам’ятається та, власне, виконає свою місію.

Окрім цього, важливим є проведення освітніх заходів для школярів та студентів, де вони б могли отримати достовірну інформацію щодо ВІЛ та про те, що ВІЛ-позитивні люди не є небезпечними для оточуючих.

- Коли, на Ваш погляд, люди віднайдуть ліки від цієї хвороби?

- З часів відкриття ВІЛ пройшло не так багато часу, а прогрес, якого досягли вчені, достатньо великий. На сьогодні існує антиретровірусна терапія, яка допомагає боротися з хворобою, а життя ВІЛ-позитивних людей нічим не відрізняється від інших, за винятком щоденного прийняття ліків. Наголошую, що вже багато років за умови вчасної діагностики та початку прийому ліків від ВІЛ-інфекції не помирають. Існують також засоби, які можуть звести до мінімуму можливе інфікування. Прогрес є неспинним. Гадаю, в найближчому майбутньому ліки все ж знайдуть.

- Здається, що ті, хто живе з ВІЛ/СНІДом, дуже сильні духом. Розкажіть трохи про них. Як подібний діагноз змінює ставлення до життя?

- Із досвіду спілкування з ВІЛ-позитивними людьми можу сказати, що досить часто вони починають цінувати своє життя трохи більше, ніж інші. Але це, скоріше, індивідуально.

- Можливо, нас зараз читають люди, які віч-на-віч зустрілися з такою проблемою. Що  порадите робити в першу чергу?

- Насамперед не тримати цю проблему у собі, а знайти ту людину, а краще людей, із якими можна поділитися. Це можуть бути родичі чи друзі, близькі знайомі. Також раджу звернутися до спеціалізованих організацій, де буде можливість поспілкуватися з такими ж самими люди, які вже змогли прийняти своє захворювання та допоможуть порадою з власного досвіду.

Нагадаємо, серед людей, які захворіли на СНІД свого часу були такі популярні особистості, як Фредді Меркьюрі (соліст гурту Queen), Айзек Азімов (відомий письменник-фантаст), Джиа Каранджи (відома в усьому світі супермодель, образ якої в однойменному фільмі зіграла голлівудська акторка Анджеліна Джолі),  Рудольф Нурієв (відомий танцюрист) та багато інших. Страшний діагноз не зламав їхнього життя, навпаки, своїм прикладом вони показали, що «Життя (шоу) має продовжуватись!», не зважаючи ні на що.

Матеріал підготував Дмитро Бритов