З Ольгою Скрипник, координаторкою Кримської польової місії в Україні та керівником Центру громадянської просвіти «Альменда» ми розмовляли про ставлення російських правозахисників до подій в Криму, про безліч випадків порушення прав людини, про діяльність громадських організацій на півострові та потрібну їм і українцям, які залишились там, підтримку, а також про необхідність співпраці громадських організацій з урядовим органом з питань Криму. 

ГУРТ: Розкажіть для початку про історію виникнення ініціативи. Над чим працює Кримська польова місія?

- Кримська польова місія є міжнародною групою правозахисників, яка сформовалась в листопаді 2013 року і була пов’язана з Майданом. У групу входили правозахисники не тільки з України, а й з інших держав, задля спостереження за порушеннями прав людини, фіксацією цих випадків і поданням звернень до міжнародних органів для їх безпосереднього реагування. Після завершення Майдану відбулась окупація Криму, яка переросла в анексію, і це потягнуло за собою ще більше порушень громадянських свобод. Тому місія продовжила працювати далі і спостерігати та фіксувати порушення прав людини, але вже в Криму. 

Із моменту заснування і до сьогодні в склад Кримської польової місії входять декілька українських правозахисних організацій і кілька російських. Власне українських – десять. Це і регіональні організації Криму, які виїхали на материкову Україну, і всеукраїнські. Також до нас долучились російські правозахисники, які працюють за нормами міжнародного права. Вони не базуються на політичних оцінках, їх цікавлять насамперед права людини. Якщо їх порушує Росія – вони теж згодні про це говорити.

Сьогодні Кримська польова місія займається моніторингом прав людини. Здебільшого ми працюємо в аналітичному напрямку: не тільки збираємо і фіксуємо порушення прав людини, а й аналізуємо їх та кожного місяця публікуємо звіти щодо ситуації у Криму. Ці звіти базуються на принципах і нормах Європейської конвенції з прав людини, адже і Україна, і Росія – це країни, де діє юрисдикція цієї конвенції. Держави повинні виконувати її та захищати права людини відповідно до неї.

Деякі порушення, які ми фіксуємо, оформлюються в конкретні кейси і направляються у Європейський суд з прав людини. Багато справ вже подано, ще чимало готуємо. Збір фактів – це взагалі дуже довга робота, але наразі найбільша проблема в тому, що правозахисники України не можуть потрапити на територію Криму. Їх просто туди не впускають. Тому для нас велике значення має допомога з боку російських правозахисників, яких пропускають у Крим, і вони можуть там спокійно працювати.

Звіти ми надсилаємо до всіх міжнародних організацій – ООН, Ради Європи, моніторингових місій, ОБСЄ. Адже вони теж не можуть потрапити до Криму:  російські прикордонники вимагають від міжнародних організацій мандат на їхню діяльність від Росії. А ці організації працюють саме за українським мандатом, бо для них Крим – це територія України. Тому виходить парадокс: якщо вони зможуть потрапити у Крим, це означатиме, що вони визнали Крим російським.

Для нас важливо працювати не тільки з українським інформаційним полем, але й з міжнародним і європейським насамперед, бо все ж таки ми наближаємось до європейських цінностей, в основі яких – права людини. Необхідно доносити факти порушень громадянських свобод європейській спільноті і тим органам, які приймають рішення, що можуть вплинути на ситуацію в Україні.

ГУРТ: Цікаво, Ви говорили, що до вас долучились російські правозахисники.  Як налагодилась ця співпраця? Ви їх самі залучили чи це їхня ініціатива?

- Ця співпраця вже давно налагоджена. У нас, правозахисників, головна цінність – це права людини. І ця цінність нас завжди буде об’єднувати. Коли були складні події – такі як чеченська кампанія, правопорушення у Білорусії, події в Південній Осетії, Абхазії – ми завжди гуртувались і працювали пліч-о-пліч. Завдання правозахисників різних країн – захищати права людини і для них, по суті, немає значення, де це відбувається.

Майдан був своєрідним випробуванням для всіх правозахисників. Можна було побачити, хто дійсно працює у цьому напрямку, а хто - ні. Ми мали на меті зберегти права людей, і до цієї компанії долучились багато правозахисників, які зрозуміли, що означає боротьба за свободу.

Ми залучаємо організації завдяки нашій активній публічній діяльності, регулярним звітам, зверненням. На сайті Кримської польової місії розміщено звернення до всіх  правозахисних організацій, які готові долучитись до нашої місії і хочуть співпрацювати на засадах міжнародного права, а не на політичних амбіціях чи ідеях.

ГУРТ: На які основні проблеми необхідно звернути увагу в Криму сьогодні?

- Події у Криму - це порушення міжнародних норм,  і не тільки тих, які були між Україною і Російською Федерацією, але загальних та стандартних прав людини. Все ж таки, це військова інтервенція. Так, вона відбувалась без крові і мала велику підтримку з боку мешканців Криму, однак це не значить, що усі дії були законні.

Є декілька блоків проблем. Перший – це проблеми, пов’язані з громадянством. Адже все відбулось, як за часів кріпацтва – разом з землею віддали мешканців Криму і автоматично назвали їх російськими громадянами, фактично, навіть не спитавши, чи хочуть вони цього. Лише до 18 квітня необхідно було подати заяву про збереження громадянства України.

Також є проблеми, пов’язані з міграційними процесами. Люди проходять два кордони – український і російський, і там багато труднощів. Наприклад, людина має український паспорт, але не встигла вклеїти фотографії у 25- або 45-річному віці, а у Криму вона не може це зробити, тому що там немає органів української влади, немає підрозділів міграційної служби, вона може зробити це тільки на материковій частині. Але як їй виїхати? Адже прикордонники Росії її не випускають, тому що паспорт не дійсний. Чи інша проблема: діти за російськими законами отримують паспорт у 14 років, а в Україні – у 16. Фактично дітей примушують отримати перше громадянство - російське.

Кричущим залишається питання свободи слова. З 9 травня чинною стала зміна до Кримінального кодексу щодо публічних закликів до порушення територіальної цілісності. Ми це називаємо «сепаратизм». Передбачається кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі до 5 років, особливо якщо це відбувається за допомогою Інтернету або ЗМІ. Це суттєво вплинуло на свободу слова та совісті і висловлення своїх поглядів. Якщо я вважаю, що Крим – це Україна, – і для мене це так і є, і закон України про тимчасову окуповану територію теж це підтверджує, – то якщо я у себе на сторінці у фейсбуці напишу – «Крим - це Україна», це буде сепаратизм? Є багато людей, які залишаються громадянами України і хочуть про це говорити публічно. Вони не згодні з тим, що відбулось і не визнають анексії. Якщо вони вивісять український прапор, що вже є небезпечно, то до них можна застосувати цю норму щодо сепаратизму. Якщо згадати справу режисера Сенцова, активіста Кольченка – це взагалі звинувачення у тероризмі. Ймовірно, ці справи – це залякування людей, щоб усі нелояльні до Росії громадяни або залишили Крим, або сиділи мовчки.

На жаль, це такий репресивний апарат, і Росія йшла до цього багато років. Сьогодні у Криму спостерігається те, що відбувається у Росії вже впродовж останніх 10 років – процес згортання всіх громадянських свобод. Тільки у Криму він проходить у швидкому темпі. Пройшло півроку, а майже всі громадянські свободи вже обмежені. Свободи слова взагалі немає. Є питання щодо обмеження свободи релігії. Перш за все, це стосується кримських татар: наприклад, були обшуки у Медресе, під особливим контролем знаходяться зараз мечеті. Є проблема з прихожанами Української православної церкви Київського патріархату. На церкви відбуваються незрозумілі напади,  а коли ми звертаємось до прокуратури Криму і намагаємось отримати хоч якусь відповідь щодо цієї ситуації, вони відповідають, що не бачать ніяких причин, щоб завести кримінальну справу.

Згідно з нашим дослідженням, до багатьох правопорушень причетна «кримська самооборона», як вони самі себе називають. Хоча це взагалі не зовсім зрозуміле формування, яке виникло у лютому і воно було таким собі напівбандитським угрупуванням, що брало участь і в розгоні проукраїнських мітингів, і у штурмах українських військових частин. Зараз ці люди виконують не зовсім зрозумілі функції. Вони контролюють міста, ходять зі зброєю і незрозуміло, кому вони підпорядковуються. Та найголовніше, кримська влада спробувала їх легалізувати і підтримала закон про таких званих ополченців - дружинників. Фактично це нелегальні кримінальні формування, які отримують легальний статус і можуть продовжувати робити свої злочини законно. Перш за все, вони скоюють злочини щодо журналістів, не дають можливості нормально працювати незалежним ЗМІ.

ГУРТ: Чи є у вас інформація про громадські організації Криму? Як вони зараз там працюють і чи взагалі працюють?

- Є три шляхи подальшого існування громадських організацій у Криму.

Перший: публічні або правозахисні громадські організації, які відкрито займались захистом прав людини, виїжджають із Криму. Так вчинила і наша організація. Ми працювали у Ялті, відкрито брали участь у русі Євромайдан.Крим, у проукраїнських мітингах, і з часом нам стало просто небезпечно надалі залишатись у рідному місті, адже почались погрози. Майже всі інші правозахисники вже також поїхали з Криму.

У тих організацій, які вирішили залишитись, є два шляхи: або стати підпільною організацією і не визнавати російських законів і діяти як громадська ініціатива, але не реєструватись. Або зареєструватись згідно з вимогами російського законодавства.

Звісно, буде і четверта група – російські  громадські організації, які не будуть у конфлікті з режимом. Вони можуть спеціально створюватись кримською владою, щоб показати «от у нас є громадянське суспільство, працюють організації і ніяких порушень немає».

Хоча зрозуміло, що в Криму  практично немає зараз справжнього українського громадянського суспільства. Як і на Сході України. І це найбільша проблема цих територій. Ймовірно, через це там така недобра ситуація.

ГУРТ: А Росія вимагає від громадських організацій перереєструватись?

- Росія каже: «Ви частина Росії, тому хочете ви чи ні, але ви повинні зареєструватись за російськими законами, які діють в Криму». Фактично, іншого варіанту немає. Якщо громадська організація відмовляється перереєструватись – тоді це трактується владою як порушення закону і йде мова про санкції.

ГУРТ: Як «підсилити» проукраїнські громадські організації, які залишились в Криму?

- Перш за все треба підтримувати зв’язок з цими організаціями. Вони можуть бути неформальними, це можуть бути окремі лідери, українці, які хочуть щось зробити. Іноді вони збираються, щоб просто поговорити українською мовою, щоб обговорити політичні питання. Те, що відбувається в Україні, їх цікавить, їм це важливо. При цьому вони не можуть відкрито обговорювати це на роботі або десь у кафе чи на вулиці. Навколо дуже напружене середовище. Якщо хтось чує українську мову на вулиці, то невідомо, якою буде реакція.

Потрібна інформаційна підтримка, бо в Криму майже немає можливостей отримувати українські новини. Материкова Україна повинна не забувати за тих людей, які там живуть. Випадково недавно побачила: був прогноз погоди в Україні, але прогноз озвучили без Криму. Не можна забувати, що в Криму є багато людей, які асоціюють себе з Україною, залишаються українцями і їм важливо знати, що вони потрібні Україні.

Необхідна правозахисна підтримка, і моральна, і юридична щодо питань паспортів. Треба змінювати деякі законодавчі норми. І не треба звинувачувати кримчан. Багато хто з них протистояв тому, що там відбувалось, але проти військової техніки важко встояти. 

ГУРТ: Нещодавно був створений спеціальний урядовий орган, уповноважений на вирішення питань окупованих територій. Громадськість України заявила, що він обов’язково має працювати спільно з громадськими організаціями та урядовими групами. Як Ви гадаєте, у якому форматі має відбуватись ця співпраця та чи буде вона ефективною?

- Є багато форм співпраці влади з громадськими організаціями. Наше громадянське суспільство відрізняється від російського, і я думаю, що в Україні є всі можливості, щоб громадськість мала вплив на владу – це я знаю з власного досвіду і з досвіду нашої організації. Ми працювали в робочій групі з доопрацювання закону про тимчасову окупацію і домоглися того, щоб було вилучено норми, які порушували права людини. Наприклад, норма про колабораціонізм була дуже небезпечна. Зараз ми також долучились до процесів, пов’язаних з вимушеним переселенням осіб, а саме доопрацювання закону про переселенців. Закон, який Рада прийняла 19 червня без обговорення з громадськістю, порушує права людини і міжнародні норми, звужуючи права людей, які вимушені були переїхати з Криму або зі Сходу. Зараз президент ветував цей закон. Надіємось, можна буде вже приймати новий альтернативний закон, який вже є підготовлений. До його розробки  долучались правозахисники, громадські організації, які опікуються проблемами переселенців.

Взагалі було б чудово, якби було створене спеціальне міністерство на чолі з міністром, котрий би входив до складу уряду і міг впливати на державну політику з питань Криму.

Багато питань потребують негайного вирішення і важливо, щоб громадські організації між собою теж мали чітку професійну позицію,  щоб їх дії були скоординовані.

Взагалі громадське суспільство України стало іншим. Події на Майдані спонукали до консолідації. Постали питання окупації, військової інтервенції, збройного конфлікту, і це було неабияким випробовуванням для громадянського суспільства. Практично останніх два-три місяці все, що повинна була б робити держава, робило громадянське суспільство. Попри наші всі біди, це – великий позитив для України. Громадянське суспільство України стає сильним і відповідальним. І це головний плюс, який нам дає можливість не бути такими, як Росія. Головне – не втратити це, залишатись такими ж консолідованими і надалі, адже ми об’єднались над однією цінністю – людська гідність.

Я сподіваюсь, що наша держава зміниться нарешті і на владних рівнях, і зможе об’єднатись з громадянським суспільством та почати діяти разом. Ми повинні стати однією командою, бо раніше, до всіх цих подій, на жаль, такого не було.

ГУРТ: Ви так натхненно розповідаєте! Що Вас особисто спонукає працювати у цій сфері?

- Мотивація лише одна – це небайдужість. Якщо ти не можеш бути байдужим до того, що відбувається навколо тебе, то так чи інакше станеш правозахисником у різних сенсах. Я думаю, саме у цьому і криється проблема російського громадянського суспільства. Був такий період, коли росіяни вирішили, що вони не будуть відповідальними за те, що відбувається. «Нехай прийде президент, сильна рука, яка вирішить наші проблеми», – говорили вони. Це був дуже небезпечний крок, який призвів до того, що відбувається зараз у Росії. Але я радію, бо бачу, що в Україні не так. Ми відповідальні, ми можемо змінювати і діяти, а тому можемо створити нову державу, подолавши із мужністю всі негаразди.

 Спілкувалась Ярина Почтаренко
Редагувала Анастасія Сімашова