Формування позитивного іміджу України у світі наразі є актуальним. ГУРТ у форматі PRоГОну поспілкувався з ініціатором Всеукраїнського громадського проекту «Відкрий Україну через позитив» Жанною Кобилінською про те, де шукати корисні, цікаві і добрі новини про Україну, які стереотипи панують щодо «всього українського» та що таке здоровий патріотизм.

ГУРТ: Жанно, будь ласка, окресліть в кількох словах, чим цікавий проект «Відкрий Україну через позитив»?

- Всеукраїнський громадський проект «Відкрий Україну через позитив» було створено у 2012 році. Основна його мета – відродження та підтримка любові та поваги українців до своєї країни, а також сприяння формуванню позитивного іміджу країни у світі шляхом свідомого пошуку, підготовки та поширення позитивних новин про Україну та її громадян. І оскільки для досягнення мети проекту, окрім соцмереж, було важливо мати відповідний медіа-ресурс, у лютому цього року запрацював Інформаційний портал «Добрі новини з України» (ukrainegoodnews.com), який виключно публікує та поширює корисні, цікаві та добрі новини про Україну та українців у багатьох сферах життєдіяльності.

ГУРТ: Чому Ви обрали фокус на позитиві та «українських новинах»?

- У 2010-2012 р.р., працюючи на Сайті з розвитку туризму України, пошук позитивних новин (спочатку у галузі туризму, потім культури, освіти, тощо) було для мене скоріше хобі та простою зацікавленістю, адже з усіх джерел інформації (ЗМІ, розмови в громадському транспорті, думки знайомих) потоком лилися негативні новини про «занедбання мистецтва», «низькосортну освіту», «недолугих спортсменів» в Україні, тощо. Тому всередині сформувався своєрідний виклик – принаймні моїм знайомим та друзям довести, що в Україні є й позитивні досягнення та зрушення.

Жодним чином моєю метою не було замилити очі на проблеми, труднощі, які існували та, до речі, існують сьогодні в країні. Ні. Я намагалася лише показати, що, попри всі ж ці проблеми, країна таки рухається вперед. Нехай невеликими й невпевненими кроками, але рухається. Навіть, незважаючи на курс більшості вітчизняних ЗМІ миттєво публікувати, поширювати, «смакувати» пожежі, смерті, природні лиха, трагедії тощо. Навіть всупереч бажанню самих же українців повірити й прийняти реальність, в якій є корисні, цікаві та добрі новини про їх Батьківщину та співвітчизників.

Парадоксом, а, можливо, й закономірністю виявилося те, що мої зусилля обвінчалися успіхом лише через півроку після народження проекту (тобто, знадобилося близько двох років для того, щоб у головах людей відбулися якісь зрушення).

 ГУРТ: Ви надалі працюєте за обраним напрямком… Які стереотипи щодо «українського» панують сьогодні?

- Якщо декілька років тому, позитивні новини про Україну були для мене хобі, зараз – це фокус моєї громадської діяльності. Що стосується обраного курсу України, можу дещо перефразувати В.Сухомлинського «Хто на знає своєї Батьківщини та свого місця в ній, той не вартий місця деінде)». Йдеться не про тих українців, хто через якісь обставини опинився за кордоном (навчання, робота, родина, тощо). Мова йде про вперте бажання помічати, вихваляти, милуватися й популяризувати щось заморське, аніж вивчати своє, рідне – те, що знаходиться під носом. Дуже багато українців розповідають про романтичний Париж, старовинні піраміди Єгипту, велич замків Угорщини, Чехії, бухти Хорватії, тощо. Однак, мало, хто знає, що не гірша романтика, античність та велич є й в Україні. Черговий парадокс, з яким особисто зіткнулася – іноземці більше цінують та шанують українське. Ми ж залишаємося сліпими, глухими та байдужими до свого (хвиля патріотичного духу, яка спостерігається в Україні протягом останніх півроку, не рахується).

ГУРТ: Як, на Вашу думку, можна підтримати українського виробника, надавача послуг у різних сферах та галузях?

- За логікою, фокус на підтримку українського виробника (туризм, економіка, культура, тощо) має формуватися всередині кожного українця з його розуміння «від того, в кого і що я інвестую, залежить добробут моєї країни». Наприклад, купляючи соки вітчизняного консервного заводу, я поповнюю бюджет своєї країни та плачу заробітну плату українцям. Якщо ж я купляю продукцію інших країн, то автоматично поповнюю бюджет іншої держави. Не думаю, що українці настільки багаті та задоволені соціально-економічним станом України, щоб збільшувати ВНП інших країн.

Формування такого ставлення безпосередньо залежить від комплексу заходів на рівні: держави (всіляка допомога та підтримка малого, середнього бізнесу на законодавчому рівні; модернізація технічного обладнання на підприємствах, сприяння підвищенню рівня кваліфікації спеціалістів, викорінення корупції як в ланках органів влади, так і бізнесу; заохочення до здорової конкуренції, фокус на збагачення національного багатства, а не власного чи окремої групи людей, тощо); медіа та реклами (інформування, дослідження, промоція); бізнесу (здорова конкуренція, прагнення до досконалості, чесність перед споживачем, тощо).

Від того, наскільки якісно та всебічно ведеться робота на всіх цих рівнях, залежить наш з вами, споживача, вибір. Одразу хочу тут зауважити (розумію, що логіка моїх суджень може здатися по-сліпому патріотичною). Мова не йде про свідому відмову купляти іноземні товари та купляти українське. Йдеться про свідоме бажання українців вкладати в те, щоб вітчизняна продукція була конкурентоздатною (деякі товари та продукти харчування вже зарекомендували себе на міжнародному ринку). В Україні для цього все є – талановиті, розумні та працьовиті люди; багата та родюча земля, природний потенціал. Це її унікальні ресурси. Питання тут – лише у створенні сприятливих умов.

 ГУРТ: Чому, на Вашу думку, «українське» менш популярне ніж, наприклад, «європейське» серед наших співвітчизників?

- Тут є декілька причин. По-перше – відсутність або недостатній обсяг інформації про українських виробників (окрім відомих брендів). Хоча в Україні час від часу проводяться профільні виставки, не всі українці туди ходять. Про всі новинки дізнаються від знайомих, соц.мереж, промоакцій в магазинах або спеціальних ЗМІ (щодо останнього джерела інформацій, мало, хто з пересічних українців їх читає). Тут знову ж таки чималу роль у промоції (інформуванні) мають відігравати провідні (національні та/або регіональні) ЗМІ.

Щорічний загальнонаціональний конкурс на найкращий товар та виробник певною мірою інформує споживачів про успішні ТМ та якісні товари, але, знову ж, таки інформація доходить не завжди і не до всіх.

По-друге, ціна на певну продукцію (серед причин - значне скорочення виробництва за останні 10 років, закриття як великих, так і дрібних підприємств, відсутність конкуренції, монополізація, високі затрати на виробництво). Наприклад, набір ялинкових іграшок з Китаю вартістю у 20 грн. українець швидше купить, аніж за ту ж саму ціну одну кулю, але українську (хоч остання якісніша). Те саме стосується виробів легкої промисловості, екологічної продукції, тощо.

По-третє, якість товарів (до причин можна віднести застаріле устаткування, відсутність кваліфікованих працівників, інформаційна прогалина щодо євростандартів, складна та фінансово затратна процедура сертифікації, тощо).

По-четверте, віра в те, що, купуючи іноземне, людина якось підвищує себе в очах свого оточення, здобуває авторитет та повагу (хоч це і не так). Брендові речі (а, по своїй суті, людина сплачує не стільки за матеріал та час, витрачені на товар, скільки за сам бренд) - ніби лакмусовий папірець, який визначає фінансове положення покупця та й власне його цінності в житті.

І все протилежно навпаки відбувається, коли людина купляє вітчизняну продукцію.

ГУРТ: На Вашу думку, яка роль сьогодні української PR-індустрії у підтримці вітчизняного виробника, «всього українського», створення позитивного іміджу України у світі? 

- Роль піар-індустрії у популяризації українського та створенні позитивного іміджу України в світі майже мізерна. Що таке піар-індустрія? Сукупність агентств, які надають піар-послуги, або окремі піар-спеціалісти, які працюють самі по собі. Пріоритетом більшості піар-компаній є або власний піар (перепрошую за тавтологію), або грошова винагорода на надані послуги. Крім того, PR-компанії, як правило, наймаються на період промо-кампанії для просування окремого продукту або послуг. Із закінченням строку кампанії, сторони прощаються.

Тому найкращий піар-спеціаліст у даному контексті - звичайний українець (яких, до речі, більше, ніж піар-спеціалістів), який знає про українське (або прагне дізнатися), цінує його (навіть, якщо над ним ще треба працювати) та поширює про нього інформацію.

Власне з таких міркувань і народився Всеукраїнський громадський проект «Відкрий Україну через позитив».

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Спілкувалась Тетяна Гончарук