Ірен Роздобудько - відома в Україні та за її межами письменниця, поетеса та журналістка, лауреат багатьох літературних премій та відзнак. У інтерв'ю для ГУРТа вона розповідає про те, що відчуває зараз, коли дивиться новини зі Сходу, як зародився її патріотизм, чому вона ніколи не була і не буде членом громадських організацій, а також, які книжки варто читати та яке міністерство необхідно створити.

ГУРТ: Ірен, Ви – автор не одного десятка художніх книг. Письменництво – це Ваша основна діяльність?

- Я є головним редактором журналу «Караван історій. Україна», викладаю кінодраматургію в театральному університеті імені Карпенка-Карого, пишу сценарії. Так що іноді не вистачає часу, аби писати книжки. Але – пишу.

 ГУРТ: Чи займаєтесь Ви громадською діяльністю?

- Так би мовити, офіційно – ні. Я не депутат, не член ніякої партії чи організації. Моя громадська діяльність полягає в тому, що я часто (можливо, навіть частіше за деяких депутатів) спілкуюся з великими аудиторіями людей в різних містах України – від сходу до заходу. І говорю їм те, що думаю, відповідаю на запитання, які їх хвилюють. Ну, і, звісно, пишу книжки для них.

 ГУРТ: Чи вважаєте Ви себе патріоткою? Якщо так, то що це для Вас означає?

- Зараз це поняття набуває все більшого значення навіть для тих, хто ніколи над цим не замислювався. Але я стала свідомим патріотом ще в Донецьку, де народилася і прожила половину свого життя. А почався мій особистий патріотизм з питання: чому, живучи в Україні, я так мало чую української мови? І так, поволі, від цього питання я перейшла до більш глобальних речей, ще згодом – до вивчення нашої історії, яку так перекручували в часи моєї юності. Патріотизм для мене – це любов до тієї землі, на якій ти народився і де поховані твої пращури. Без цієї любові людина перетворюється на біомасу.

 ГУРТ: Як Ви вважаєте, наскільки дієвими є письменницькі громадські організації?

- Не знаю. Я не є членом Спілки письменників. Але гадаю, що важливим було б створити таку спілку – чи, як колись мріяли ми з колегами, «Міністерство книги», – котра б давала можливість брати активну участь в «інформаційній війні». Адже останні події в країні чітко показали, що людям не вистачає освіти, культури, правдивої інформації. Це все намагалися доносити до людей саме письменники – своїми поїздками у різні куточки країни. Але займалися цим завдяки видавництвам і ентузіастам. Без жодної підтримки на державному рівні.

 ГУРТ: Що для Вас означає активний громадянин? Чи відносите Ви себе до таких людей?

- Це – небайдужий громадянин, навіть якщо він і не бере участь у масових акціях, але має свою чітку громадянську позицію, яку доносить до інших. Щодо мене… Попри те, що я люблю самотність і боюся публічності, я завжди беру участь у тому, в що вірю. Думаю, що роблю це досить активно, але не люблю про це говорити і брати участь в масових акціях.

 ГУРТ: Яку громадську діяльність Ви вважаєте найкориснішою?

- Для письменника – це освіта і просвіта. Розмова з людьми. І писання гарних, чесних творів.

 ГУРТ: Чи пов’язана література з громадською діяльністю?

- Хотілось би, щоб це було не так! Але письменник, відірваний від життя і свого читача, стає нецікавим. Хоча я б ніколи і нізащо не займалася б громадською діяльністю офіційно!

 ГУРТ: Яким чином впливає сучасна література на свідомість людей?

- Дивлячись яка і на яких людей. Якщо людина розуміє, що читання – то шлях до розуму, то, звісно, улюблені автори і книжки мають неабиякий вплив. На мене, принаймні, література вплинула досить сильно, перевернула життя, змусила бути такою, яка я є. Адже  література – то не просто книжки, а спілкування зі світом. А часом і суперечки, набуття власного досвіду і вміння нічого не боятися, мати свою власну думку тощо. Це велика царина, значимість якої є недооціненою.

 ГУРТ: Чи впливають сьогоднішні події на Вашу творчість?

- Я не підлягаю ніяким впливам. Дуже боюся «погнати кон’юнктуру» - а її буде багато… Проте, звісно, дуже хочу осмислити все те, що ми пережили. Але осмислити не публіцистично, а «літературно» -- крізь призму поглядів різних людей. Тому в романі, який пишу зараз, будуть події, які пережила сама і думки, які турбували мене протягом всього цього часу. Але це не буде текст, присвячений Майдану, – це буде літературний твір, який буде просто цікаво читати.

ГУРТ: Ви народилися в Донецьку. Що відчуваєте, переглядаючи нині новини про цей край?

- Спочатку відчувала шалений сором: ніби це я викрикую назву країни-загарбника і палю свої ж прапори. Потім – такий же шалений страх за справжніх патріотів, котрих там били і вбивали. Потім – злобу на колишніх друзів, котрі підхоплювали російські байки про «фашистів-бендерівців-хунту». Тепер же я просто молюся за патріотів Донеччини і сміюся над звичайними обивателями, котрі продовжують розповсюджувати дурні чутки. І чекаю на перемогу здорового глузду над невіглаством і манкуртством.

ГУРТ: Якими письменниками Ви захоплюєтесь і що радите почитати людям у зв’язку з нинішньою ситуацією в країні?

- Я читала Біблію і знайшла купу паралелей з подіями в нашій країні. А ще перечитала Стругацьких «Важко бути богом» і Оруела «1984». Саме ці книги могли б просвітити тих невігласів, котрі нині живуть у темряві зради і марних сподівань, що зрада – це не гріх.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Спілкувалася Вікторія Хренова 
Редагувала Анастасія Сімашова