Чи є українці найбільшими патріотами, що рухає людьми, які встановлюють рекорди, які якості є властивими для тих, хто рухається до вершин, у чому унікальність України у вимірі Національного реєстру рекордів України? Про все це у традиційній рубриці PRоГОн із експертами реєстру Ланою Вєтровою та Віталієм Зоріним.

ГУРТ: Розкажіть, як утворився Національний реєстр рекордів України?

- Цей проект розпочався ще за часів Радянського Союзу. Перший рекорд був вручений нашим яхтсменам СРСР, які здійснили подорож довкола земної кулі у 1989 році. Саме це призвело до формування структури, яка називається Національний реєстр рекордів України. Президентом як тоді, так і зараз залишається Валентин Щербачов. У наглядову раду входять Олег Блохін, Сергій Бубка і Віталій Кличко. У структурі є експерти та координатори. Вся система нашої роботи повністю побудована на міжнародних стандартах. Ми працюємо так само, як і у Книзі рекордів Гіннеса. Більше того, ми пройшли міжнародний аудит, чим дуже пишаємося. Всі наші процедури сертифіковані брюссельською компанією. Це означає, що ми одержали ІСО – підтвердження якості нашої роботи.

_{Фото: Корреспондент. На світлині  Валентин Щербачов} 

ГУРТ: А як саме відбувається процедура встановлення рекорду?

- Все починається від моменту, коли в людині виникає ідея, що вона може щось більше, щось краще. Це - найважливіший етап. Кожен рекорд розширює наші уявлення про можливості людини, природи, технологічних процесів. Далі - подається заявка на сайті. За три дні вона опрацьовується. Робиться експертиза – заявка перевіряється на рекордопридатність, моніторяться практично всі наші бази в Україні і світі. Якщо вона підтверджується, починається процедура підготовки до реєстрації рекорду, яка також прописана. Далі визначається координатор цього рекорду, який веде переписку із заявником для збору додаткових матеріалів: відео, фото, свідчень. Якщо доказової бази достатньо, відбувається реєстрація рекорду. Вона здійснюється публічно. Це також одна з основних умов – жодного рекорду ми реєструємо кулуарно, усе робиться в присутності великої кількості громадськості і журналістів. Після цього він заноситься до Національного реєстру рекордів, кожен під своїм реєстраційним номером, і залишається там назавжди. Будь-який журналіст, приватна особа, чи потенційний рекордсмен можуть зробити нам запит на те, як в якомусь році відбувалася фіксація того чи іншого рекорду. Це важливо, адже якщо рекорд хтось хоче побити, то потрібно встановити, при яких особливих, специфічних умовах він був встановлений. У архівах є повністю вся доказова база. Після того, як рекорд зареєстровано при свідках, інформація про нього з’являється у нас на сайті, а потім входить у друковану книгу, яку ми видаємо щороку. Нині ми готуємо вже третє видання, де зібрані всі рекорди Національного реєстру для того, щоб популяризувати їх далі.

_{Найбільший коровай}

ГУРТ: Ви говорили про рекордопридатність. За якими показниками її можна визначити?

- По-перше, рекордом може вважатися унікальна подія, тобто така, яка трапляється в житті рідко. По-друге, рекорд має бути важкодоступним. Це означає, що його складно повторити без спеціальної підготовки, просто так. По-третє, він повинен мати чіткі числові параметри, показники, які можна виміряти. Не може бути номінації «Найгарніша дівчина» чи «Найсміливіший хлопець».

ГУРТ: Ви реєструєте не лише українські рекорди?

- У нас є розділ «міжнародні рекорди». Дуже часто до нас звертаються з інших країн для реєстрації, так само, як іноді наші рекордсмени реєструються в інших країнах. Нині у нас йде інтенсивна переписка з представником з Індії, який подає на реєстрацію цікаву роботу «Сто портретів Боллівуду».

ГУРТ: Чи є рекорди, які Ви реєструєте разом із Книгою рекордів Гіннеса?

- Так, звісно. Мабуть, пам’ятаєте випадок – найдовший пісенний марафон, який тривав три доби без перерви. 1807 пісень було виконано в прямому ефірі, 110 годин. Ми тоді побили рекорд Італії! Власне, це не є рідкістю, що українці реєструють рекорди Гіннеса. У нас люди креативні і талановиті. Вистачає у них і сили, і енергії.

ГУРТ: Ви постійно спілкуєтеся з людьми, які прагнуть встановити рекорди. Як Ви вважаєте, якими якостями вони володіють? Що їм допомагає?

- Власне, чому люди прагнуть встановлювати рекорди? Це бажання довести собі та іншим, що ти можеш більше, можеш краще. Це бажання рухатися вперед, самоствердитися в чомусь, не просто «я можу це», а «я можу це краще від інших, і хай спробує хтось зробити так само». Рух вперед – це найсильніша мотивація, яка може бути в світі. Це бажання і задовольнити власні здорові амбіції, і проявити таланти в будь-якій сфері. Якщо охочий не знає, для чого встановлює рекорд, я говорю в таких випадках: «тоді не встановлюй». Для того, щоб встановити рекорд, людина повинна розуміти, для чого це їй потрібно. І тільки в тому разі він приносить задоволення. Але, переважно,  всі люди, які встановлюють рекорди, чітко знають, навіщо це їм потрібно. Як правило, це знайти своє місце під сонцем і довести щось собі.

_{Фото Національного реєстру рекордів. Львів'янин Олег Скавиш зубами протягнув 20-тонний трамвай на відстань 6,38 м}

ГУРТ: Чи отримують ці люди якусь грошову винагороду?

- Хіба амбіції можуть виражатися в сумах? Це взаємоцікава співпраця. Ми даємо шанс людям стати відомими і цікавими для всіх, вони дають шанс цій книзі стати бестселером. Її дійсно важко десь знайти, придбати...

ГУРТ: Ви не розповсюджуєте книгу?

- Книга надсилається всім рекордсменам, у всі органи державної влади – обласні, районні, міські. Ми передаємо її у регіони, тому що ведемо статистику, яка свідчить про те, які претензії на рекорди є у містах. Київська область має найбільше. Я вам хочу сказати, що всі ретельно за цим стежать. Тривалий час Кіровоградська область конкурувала з Тернопільською – хто більше…

ГУРТ: Чи буває, що після спілкування з таким людьми хочеться встановити якийсь рекорд?

- Наш експерт Віталій Зорін є рекордсменом у надзвичайно цікавій номінації: у нього найбільша колекція закритих ємкостей «Пепсі» - 1173 пляшки. Весь будинок завалений пляшками з усього світу, і жодна не повторюється. У нього є і блакитні, і з екзотичними фруктами. Він збирав цю колекцію багато років і вона гідна того, щоб увійти в Національний реєстр рекордів України.

ГУРТ: А хто є наймолодшим учасником реєстру?

- Можливо, це Андрій Косташ, 7 років. Він просто підірвав увесь інформаційний простір своїм рекордом: хлопець відтискався від підлоги 4 тисячі разів за 2 години 30 хвилин, без перерви. Це йде в окремій категорії «діти», але я навіть не знаю, хто з дорослих може на таке претендувати.

ГУРТ: Який рекорд Вам найбільше запам’ятався?

- Хочу сказати, що кожен, без винятку, є цікавим. Чому в нас на реєстрації рекордів завжди багато журналістів? Тому що журналіст чекає на ексклюзив – те, що ми йому даємо… Мабуть, найціннішими є рекорди, які демонструють силу волі. Якщо одній людині вдалося проявити наполегливість і витривалість, то є шанс і в когось іншого. Особливо це стосується тих людей, які мають інвалідність. У нас є унікальний рекорд: Дмитро Васильцов, пройшов велику кількість марафонів на інвалідному візку. Він брав участь у них разом зі звичайними спортсменами. Мені дуже приємно, що цього року він реєструє новий рекорд, вже б’є свій власний, адже пройшов ще більшу кількість марафонів, ніж у нас зазначено. Я бачу тут тільки силу волі. Він переміг не тільки себе, свою хворобу, а й довів усім, що є кращим. А оскільки в нього вийшло, то долучаться інші, які також захочуть заявити про себе.

ГУРТ: Мотивувати і надихати інших – чи у цьому мета реєстру?

- Популяризація незвичного, несподіваного, унікального, всього неймовірного, на що здатні люди… Є такий відомий вислів: «Якщо всі вважають, що це неможливо, то хтось обов’язково доведе, що це реально». І ще нашим гаслом є: «Багато речей вважалися неможливими, аж поки не були зроблені».

ГУРТ: Чи реєструєте масові рекорди?

- У нас є категорія «масові заходи», яка досить активна. Те, що зараз називається флешмобами… Пам’ятаю, була наймасовіша руханка – близько 12 тис. осіб. Її проводив Денис Силантьєв. Вся Оболонська набережна вийшла на руханку – люди не полінувалися, прокинулися, щоб разом встановити рекорд. Були наймасовіші відтискання, а також наймасовіше жонглювання м’ячем у Дніпропетровську – у такий спосіб тут відзначили 30-річчя перемоги улюбленої футбольної команди. Ще рекорд – наймасовіша фотографія. Ігор Гайдай, відомий в Україні фотограф, зібрав на одній фотографії 1,5 тисячі людей. Унікальність її в тому, що кожне обличчя, якщо фотографію збільшити, можна впізнати.

_{Найбільше композиція із пазлів}

ГУРТ: Говорять, що українці - найбільші у світі патріоти. Чи можна так вважати, на Вашу думку?

- Українці є здоровою нацією, яка готова рухатися вперед, і це дуже важливо. Вони мають потребу виражати своє вміння, знання, силу якимось незвичним, креативним способом. Тут українцям немає рівних. Ми кожного дня реєструємо по 5-7 заявок. Звичайно, не всі вони отримують підтвердження на рекордопридатність. Українці люблять встановлювати рекорди у вишиванках, а також змагаючись у своїх національних кулінарних здібностях. Конкурують навіть один з одним: найбільші борщі, куліші, голубці – все, що завгодно. Люблять свій національний прапор – є рекорд «Найбільший прапор України».  

_{Фото Національного реєстру рекордів. Стиліст Юлія Агафонова  зробила зачіску, у якій сплела волосся п'яти дівчат}  

ГУРТ: Які поради Ви можете дати тим, хто прагне встановити рекорд?

- Найбільша цінність людини – це енергія. Саме вона наповнює наш Національний реєстр рекордів. Тут зібрано просто енергетичне поле… У нас є окремий розділ - «люди похилого віку». Вони проявляють надзвичайну силу волі, щоб поставити рекорд, і можуть бути прикладом для інших. Таким чудесам, які витівають люди похилого віку, молодим треба ще повчитися! Це я і вважаю найціннішим у людині - ніколи не заспокоюватись, завжди прагнути, не сидіти на кухні, обговорюючи, хто куди пішов і скільки сьогодні держава видала субсидій. Жити цікаво, насичено, креативно, і тоді все вийде! У нас є надзвичайно цікавий рекорд: 71-річний Володимир Трохимець із Криму заявив про рекорд із силового гімнастичного висіння  - це входить до обов’язкової програми олімпійців (інтерв’ю було записане на початку березня 2014 – прим. ред.). Це коли людина на кільцях висить рівно, як струна. Вся спортивна зала була переповнена від журналістів. Після того, як він виконав вправу, ми сказали аудиторії: «спробуйте»! І жоден не те, щоб утримати – а навіть вийти на таке положення не зміг. А чоловіку 71 рік! Я вважаю, що наш проект надзвичайно життєдайний – це те, що дає можливість повірити в себе і рухатися вперед.
 

Спілкувалася: Вікторія Хренова

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.