Про неї жартують - якщо Оксану відправити в Антарктиду, то завтра і морські тюлені почнуть організовувати епатажні акції, що популяризуватимуть українську. Пані Левкова ось уже вісім років очолює Всеукраїнську громадську організацію «Не будь байдужим!», відому своїми нестандартними підходами до відродження української мови, культури та історії. «НББ!» - це чи не єдина ініціатива творчих людей, яка послідовно виступає проти совковості і шароварності одночасно. Рок-дійства, літературні вечірки, конкурси на підтримку мови, комікси з історії України, брошури, написані молодіжним жаргоном, реп-перфоменси про Шевченка, значки «Міняю ЧАСЫ на ГОДИННИК» – це неповний арсенал «зброї», якою небайдужики борються за присутність українського в Україні. Про це та інше - у новому випуску PRоГОну.

ГУРТ: Оксано, Ви не зовсім відповідаєте образу агресивних патріотів, який панує в умах багатьох людей. У Вашій організації всі такі мирні?

- Так, абсолютно всі ось такі врівноважені, спокійні і водночас креативні і пасіонарні. З тих пір, як існує Рух «Не будь байдужим!», тобто з 2005-го. Це художники, музиканти, письменники, дизайнери одягу, які тримають спинку рівно і при цьому є поза політикою і поза будь-яким радикалізмом. Маю на увазі Фагота з гурту «Танок на Майдані Конго», Ірену Карпу, Вадима Красноокого, Фому з «Мандрів», Юрка Журавля… Це однодумці, які розуміють, що ми – постколоніальна країна, а це означає, що потрібно якнайшвидше позбутися обрАз на імперію і відродити своє у нормальних форматах. Гадаю, Ви погодитеся, що домодерні заклики на зразок «Любіть мову», «Любіть Україну» є дуже примітивними і вони себе віджили. І ще: я багато років мешкала в Росії і ще більше – у винятково російськомовному середовищі. Я дуже добре знаю, як боляче, коли тобі щось нав’язують. Тому наші методи роботи в південних та східних областях України – тонкі й делікатні. Люди, виховані на негативних стереотипах щодо «націоналістів», просто «прозрівають»…

ГУРТ: А чому саме Ви заповнюєте цю нішу? Чому працювати з молоддю не прагнуть політики, які претендують на звання авторитетних гуманітаріїв?

- Причини дві. Це і лінощі, і невдячність-безславність української справи. Політики люблять бути спектакулярними, а на темі щоденної роботи зі школами вони популярності собі не здобудуть. Ну, який центральний телеканал буде знімати сюжет про те, як депутат «N» проводить нараду з учителями-методистами області «M»? Правильно, жоден. Краще покричати на сценах Майдану (і при цьому нічого свіжого не сказати). Тут погоджуся з громадським активістом Славком Пономарьовим, який нещодавно висловився так: «Вишиванка будь-кому впору, а от людиною лишатися важче»… А загалом, я тепер бачу, що і громадські активісти, які мріють стати політиками (звісно ж, це не про нас), не надто високо оцінюють роль культури й освіти. У нас досі домінує радянська концепція, що економіка й політика - це основа, базис, а культура – надбудова, додаток, незрозумілий апендикс.  А хіба ні?

Таким, як ми, давно вже зрозуміло, що якби наша організація та інші подібні не проводили певну агітаційну україноорієнтовану роботу, то на Майдан би ніхто не вийшов, бо не було б еволюції гідності. Хочу наголосити: революція – це завжди наслідок внутрішньої еволюції, часто дуже тривалої. Можна по-різному ставитися до «Правого сектору», але його очільник Дмитро Ярош – філолог, високосвічена людина, яка читала правильні книжки. Гадаю, він добре знає, що і чому він робить на Майдані. Тут мені доведеться згадати Оксану Забужко, яка нещодавно на одному публічному виступі зацитувала Шопенгауера: «Нація складається не з живих обивателів, а з мертвих героїв». Оксана Стефанівна наголосила, що саме духовні величини тримають і задають ту планку, з якою нам легше жити і дихати, яка дає нам простір..». Справді, наші ті, хто «на поличках» дають нам почуття спільнотної гордості і потреби триматися в їхній невидимій присутності. Нещодавно у соцмережах побачила таке: «Велика Британія відмовилася від нафти, газу, вугілля та атомної енергії. Всю енергію у країні виробляє Конан Дойл, який перевертається у труні». Погодьтеся: знана завдяки своїм геніям країна почуваються у міжнародному товаристві достойніше, ніж нікому не відома або яка є шматочком якоїсь держави-метрополії.

ГУРТ: А хіба Вам ніколи не доводилося просити фінансової допомоги в політиків?

- Ні. Ми вже 8 років плекаємо ось такий вид цноти. Ми існуємо на пожертви різних громадян-неполітиків: ними можуть бути як запорізькі аспіранти, які хочуть профінансувати тиражування дисків для чернігівських школярів, так і харківські підприємці, які допомагають коштами на публікування методичок для донецьких університетів. І так далі.

ГУРТ: Із тих двохсот з хвостиком акцій-кампаній-заходів які саме є Вашими улюбленими?

- Усі. Всі вони давалися нелегко, але наші з колегами бурхливі дискусії щодо пошуку оптимального формату, а також тривалі пошуки коштів на реалізацію і власне здійснення задуманого того вартують! Наприклад, була в нас акція «Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!». Ми розробили порадничок для тих, хто соромиться, але хоче говорити українською мовою. Рок-музиканти написали у співавторстві з активістом Денисом Самигіним і з соціолінгвістом Ларисою Масенко про свій досвід переходу на українську мову. Тут наголошується на тому, якщо людина обирає українську мову, то вона обирає європейський шлях розвитку і європейські цінності, адже Європа – це об'єднання самодостатніх націй. Цю книгу розповсюджували впродовж кількох років, зокрема на рок-концертах гуртів «Гайдамаки», «Ot Vinta!», «Мандри», «FlyzZza», «Мотор’ролла». Також ми у концертних залах розповсюджували значки «Міняю ЧАСЫ на ГОДИННИК». Перед «Євро-2012» наші волонтери міняли у бутіках і перукарнях таблички із «Открыто/Закрыто» на «Відчинено/Зачинено».

Проект «Мазепа. Made in Ukraine» - книжечка про гетьмана, написана молодіжним сленгом, відповідний конкурс і рок-дійство в Палаці спорту. Ще один наш проект – вручення «Гнилого кабака». Є кафе і ресторани, у яких навіть меню немає українською мовою. Наші волонтери відстежують такі заклади, пишуть у книгу скарг, і, якщо немає ніякої реакції, – ми «даруємо» адміністрації такого закладу «гнилий кабак», тобто тухлий овоч, перев’язаний святковою стрічкою на красивій таці, вручає його відома особа – чи то Ірена Карпа, чи то Вадим Красноокий. Звісно, такий «сюрприз» сприймається по-різному, адміністрація пручається. За минулі роки такі «призи» було вручено кафе «Шоколадниця» та «Кофеїн». У нас також був великий проект «Ремікс 482». 482 – це початкові цифри міжнародного коду українських товарів. Це коли діджеї гуртів «Тартак», «ТНМК» і «Бумбокса», а також Вова зі Львова їздили по нічних клубах Донецька, Одеси, Києва і Харкова. Вони робили дискотеки, на яких лунали ремікси винятково на україномовні пісні. Пригадую одеську молодь: хвилин 15-20 приглядалися, так би мовити, зважували на око, що то за такі хлопці прибули з Києва, а потім так розтанцювалися, що закінчення дійства навіть затягнулося. Одесити до того навіть не знали, що бувають дискотеки українською мовою сучасні і при цьому неетнічні. Найновіший наш продукт? Ми видали відеоурок «Конотопська битва» для учнів 8-х класів шкіл Півдня та Сходу (ця тема є у шкільній програмі з історії). Начитаний Фаготом з гурту «Танок на майдані Конго». І ще ми доробляємо фільм-короткометражку для університетів і шкіл «Холодний Яр» - це екранізація однойменної книги Юрія Горліс-Горського.

_{Ремікс 482. Харків}

ГУРТ: Ви щойно повернулися із Криму. Розпочинаєте нову кампанію?

- Рік тому ми запустили простий проект. Називається «С.Е.К.С». Не лякайтеся непристойного слова: це абревіатура, яка розшифровується як Сучасне Епатажне Креативне Слово. Суть така: дівчата-філологи з Києво-Могилянської академії або з інших вишів ходять у школи і читають лекції про сучасну українську літературу. Навіщо? Тому що в Україні досі не люблять українську літературу, вважають, що вона відстала, що описує лише село. Ми хотіли би підняти красне письменство на вищий рівень, щоб молодь розуміла: українською можна говорити абсолютно про все і, зокрема, про близькі молоді речі. І про секс, і про рок-н-рол. Сергій Гридін, Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Таня Малярчук, Сашко Ушкалов пишуть сучасні українські книжки, а у школах їх немає. Наші волонтери вже обійшли з лекціями 30 шкіл міста Києва, 9 шкіл у Вінниці, 10 у Харкові. До Криму я їздила готувати ґрунт до цієї справи, шукала волонтерів, партнерів, які закуплять книжки для шкіл. І знайшла! На півострові прекрасні люди, і в них дійсно голод на все українське.

ГУРТ: Чому не вживаєте стосовно себе поняття «патріотизм»?

- З тієї самої причини, що й «націоналізм» - винятково через те, що ці слова викликають негативні реакції у тисяч підлітків, з якими ми працюємо. Ми ж намагаємось працювати так, щоб сприйняття нашої діяльності було нормальним і завжди піклуємося про якість feedback 'а (зворотній зв’язок). Це, до речі, відрізняє нас від деяких інших громадських організацій, які прагнуть відпрацювати грантові кошти або висловити свої емоції гучними праворадикальними гаслами, зовсім не хвилюючись, які це має наслідки на східних та південних теренах… Дизайнер Ілля Стронґовський недавно в одній репліці на «Фейсбуці» написав так: «... без трешу, кітчу, патріотизму і люрексу». Бачите, що є синонімом патріотизму?

ГУРТ: Яким чином Ви здійснюєте моніторинг, отримуєте зворотній зв’язок?

- Особисто я зверталася до авторитетної служби в Україні, щоб вона здійснила моніторинг ставлення до української мови в конкретних регіонах, проте мені назвали немалу суму, яку коштує ця послуга. Безкоштовно такі речі не проводяться. Тому ми робимо точкові заміри зусиллями волонтерів. Є анкети, ми навіть свого часу нагороджували за мовну послідовність школи, результати анкет чиїх нам сподобалися. А так ми постійно спілкуємо на «Фейсбуці», «В Контактє», часто їдемо на заклик людей з областей.

ГУРТ: Які формати роботи є однозначно не Вашими?

- Круглі столи. Бо на круглих столах або переконані переконують переконаних, що, звісно, є даремним витрачанням часу, або опоненти (якщо такі є) залишаються при своїй думці. Ви, наприклад, багато бачили круглих столів, де хтось когось у чомусь переконав? Я теж ні. І ще. Я би взагалі закликала всі круглі столи проводити не в Києві, а в областях (треба спуститися по мапі вниз і праворуч); при чому розпочинати їх словами: «Наша ГО зробила за останніх півроку те-то і те-то», а не теоретизувати годинами.

_{Зроби Україні подарунок. Переходь на українську!}

ГУРТ: Яке Ваше ставлення до російської мови?

- Прекрасне. Зацитую Вам рядки з нашого буклета «Засади громадського руху «Не будь байдужим!»: «Сьогодні не можна вважати мову людини ознакою більшої чи меншої українськості. Якщо хтось виріс у регіоні, де українська мова збереглася в побуті, то це не означає, що він кращий українець, ніж той, хто виріс у зрусифікованому регіоні. І сам факт володіння чи не володіння мовою не є ані заслугою, ані провиною того чи іншого українця. Має значення тільки дія, зусилля кожної окремої людини. Тому російськомовний луганчанин, який навчає дітей української мови, є справжнім патріотом України, а україномовний українець, який у Києві автоматично переходить на російську, є закомплексованим малоросом, що ганьбить націю та державу». Я схиляю голову перед тими, що в останні місяці поклав життя за Україну – незалежно від того, якою мовою ці люди спілкувалися.

Згадаю також слова відомого соціолога Ірини Бекешкіної, яка абсолютно має рацію, коли дивується з «прогресивної» поради одного націонал-демократа Сходу України. Коли у 2005-му вона запитала його, яку би національну ідею він запропонував тому регіону, він відповів: «Нехай вчать мову». Звісно, це дуже куцо. Це не може бути національною ідеєю, на мою думку.

Моє студентство минуло у Львові. Мене дуже дратувало, що тисячі львів'ян не знають жодного російського поета чи прозаїка і водночас про всяк випадок ненавидять Росію. За принципом «не читав, але засуджую». Або дурний стереотип: «Усі росіяни не мають садочків, вони не господарники. А в українців усіх по садку». Але більш аграрної і впорядкованої бабусі, ніж моя бабуся Настя з російського Нижнього Новгорода, я не знаю...

ГУРТ: НББ та Майдан – точки перетину?

- Всі наші волонтери, всі мої учні і студенти (я викладаю журналістикознавчі дисципліни у Вінниці) – на Майдані. Ми виконуємо будь-яку роботу – починаючи від миття підлоги у КМДА і виступаючи на сцені «Різдвяного майданування». Мабуть, Ви чули, як ми на Майдані обіграли вислів Юрія Андруховича «Якби Шевченко жив у наші дні, він був би репером». Ми довго шукали репера з Канева і таки його знайшли. Ним виявився студент Макс Пилипенко. Зробили виступ. Я була MC Ksyukha Neproukha. Сценка була в нашому стилі – із гумором і з епатажем… Я впевнена, що такі заходи зміцнюють дух бійців.

ГУРТ: Волонтери у Вашій організації. Які функції виконують, що їх мотивує, як залучаєте?

- Волонтери роблять усе: працюють мізками, обдумуючи проекти, збирають гроші на їх реалізацію, доправляють продукцію до шкіл – або ногами, або автівками. Мотивація у всіх єдина – захоплення ідеєю. У нас є кістяк у Києві – 10-20 людей, на яких я можу покластися, і сотні людей в областях. І до речі, дуже добре, що існують соцмережі. Якщо, наприклад, мені терміново потрібна людина, якій я повинна доручити важливу справу в будь-якій області України, я знаю, що за 24 години я її знайду.

_{Акція "Гарбузи для КСУ"}

ГУРТ: Можливо, якісь побажання для наших читачів наостанок.

- Не культивувати атмосферу паніки. Паніка досягла такого рівня, що, скануючи френдстрічки, слово «каремати» люди читають як «крематорії», а «самоуправство» - як «самовбивство», «поки мер» - як «помер». Це ж ненормально. Узагалі треба збалансуватися. Бажаю всім відновлення сил. Пасіонарність не повинна заважати внутрішній збалансованості. Тоді нас на довше вистачить.

І ще. Не забувайте, що мирна реальність після майдану існуватиме, і вона буде потребувати не менше сил і альтруїзму, ніж воєнна обстановка. У повсякденному житті теж необхідно допомагати хворим дітям, довкіллю, культурі – фізично, фінансово, морально. Живи по-людськи і допомагай ближньому – і тоді все буде добре.

Спілкувалась: Вікторія Хренова
Інфографіка: Ярина Почтаренко

Читайте, коментуйте та створюйте матеріали у рамках місяця патріотизму на ГУРТі!