Цією статтею Мукачівський правозахисний центр розпочинає цикл інтерв’ю з ромськими старостами Закарпаття. До нас вже були спроби поспілкуватися з тим чи іншим бароном та висвітлити проблеми із життя ромської громади. Але ми будемо робити порівняльний аналіз життя в різних ромських таборах на території нашої області. Ми робимо це з єдиною метою, скоротити соціальну дистанцію між міськими жителями і жителями табору по суті між людьми яки живуть на одній території одного міста. Ми також хочемо показати вам життя ромів з їх точки зору, тому що, щоб зрозуміти іншу людину потрібно встати на його місце. Ми розпочинаємо нашу рубрику з інтерв’ю з Олександром Балогом – старостою ромського поселення в місті Мукачево.

В нашому місті розташоване одне з найбільших ромських поселень в Україні. Завдяки віковічній толерантності міста, відносини з мешканцями Мукачева у ромів доволі нейтральні. Траплялися у взаємовідносинах, звичайно, різні ситуації, одного разу ромам довелося навіть ховатися за барикадами під час «розборок» з кримінальними структурами, які свого часу «поклали» око на територію табору.

Отже, більше про своє життя та життя мукачівських ромів розповість їх староста – Олександр Балог.

– Олександре, як складалася Ваша доля до того, як Ви стали старостою?

– Я корінний мукачівець, народився тут у 1950 році, закінчив середню школу. У 16 років пішов працювати на верстатобудівний завод імені Кірова учнем слюсаря. Грав за завод у футбольній команді. Через три роки я вже мав третій розряд слюсаря, а далі – строкова служба в армії. Після курсантської школи у Вінницькій області потрапив у авіацію аж у Бурятську АРСР. Повернувшись додому пройшов великий трудовий шлях на підприємствах міста аж до обрання мене старостою в таборі у 2000 році. Одружений, з дружиною живемо вже разом 40 років, виховали трьох дітей, маємо 10 внуків та 6 правнуків.

– Як Ви стали старостою?

– У 2000 році ромська громада попросила мене стати старостою нашого поселення. Знаючи, що це дуже непроста, хоч і почесна ноша, я попросив місяць на роздуми. Роми – дуже складний і свободолюбний народ, ними не так просто керувати. Треба мати підхід, завжди знайти порозуміння, а основне – мати авторитет, щоб тебе поважали, тільки тоді роми будуть прислухатись. Отже після місячного роздуму я наважився, і протягом десяти років вирішував усі насущні проблеми табору.

Потім почало трохи підводити здоров’я, і я у 2010 році мусив поїхати до Києва на операцію на серці. За той час у таборі зробили «переворот» і призначили іншого барона. Гашпар Горват, який очолив табір, став заручником ситуації. Він дуже віруюча та добра людина, але щоб бути бароном треба боротися за права ромів. Через три роки, коли роми зрозуміли, що відбувається не те, що вони очікували, почали жалітися старійшинам. Голова старійшин підійшов до мене, і попросив знову балотуватися на старосту. Я не хотів після операції нервуватись, знову проходити через це все, але, з іншого боку, не міг миритися з тим безладом, що творився. Через нові вибори навіть посварився з дружиною, вона зі мною місяць не розмовляла (посміхається).

Хоча на дострокових виборах довелося все-таки перехвилюватися. Ми ніколи раніше не залучали міську владу до нашого самоврядування. Влада нас не чіпала, ми не чіпали владу і всі якось жили в одному місті але в паралельних мірах. Проте зараз вирішили запросити спостерігати за виборами і представників міської влади, і міліцію, щоб потім ніхто не сумнівався у їх легітимності. Але міська рада за запитом ромського депутата подала позов до адміністративного суду з вимогою заборони проведення мірного зібрання (вибрів). Суд ми виграли і отримали право проводити мірні зібрання, тобто роми у перше отримали офіційний дозвіл на проведення відкритих та демократичних виборів. Міськрада згодом пожалкувала що вплуталася в брудну політичну гру яку влаштував ромський депутат, так як суд підтвердив ще раз, що права людини вище за будь які закулісні ігри.

– Очевидно, що на виборах Ви перемогли. Скажіть Олександре, коли виникають правопорушення у таборі, Ви стаєте на сторону Закону, чи традиційно на сторону ромів?

– Звичайно, як обраний ромами староста, я зобов’язаний завжди бути на їх стороні та відстоювати їх права. Можу впевнено сказати, що 90% спорів, які виникають у ромів у ході роботи з державними органами, мені вдається вирішити на їх користь. Це не означає, що ми виправдовуємо правопорушників. На моїй пам’яті – три неприємних випадки, коли роми справді скоїли важкі злочини, і я особисто забезпечував їх затримання, доставку до міліції та охорону.

Роми дуже бояться побоїв у правоохоронних органах. Тому, навіть скоївши злочин, переховуються від міліції. Я в таких ситуаціях виступаю гарантом безпеки. У першому випадку сталося у таборі вбивство. Усіх ромів без розбору хапали і вели у відділок. Я в той час лежав у госпіталі, але як тільки дізнався, поїхав у табір, знайшов винуватого і відвіз у відділок. Тоді вже всіх відпустили, а з убивцею дозволили бути присутнім свідкам при допиті, щоб його не побили. Наступний випадок – зґвалтування. Від двох юнаків постраждала молода дівчина. Хлопці сховалися у районі вулиці Менделєєва, і «Омон» вже готовий був іти на штурм табору. Хоч я на той момент не був бароном, міліція звернулася до мене. Я так само зустрівся з мамою одного з юнаків, переговорив та заспокоїв її, що їх не вб’ють. Тільки тоді вони вже вийшли зі схованки, і я на своєму авто відвіз їх до відділку. А могло статися багато біди під час штурму та пошуку порушників.

Третій інцидент – теж було вбивство на одному з автопідприємств міста. Наскільки я зрозумів, двоє ромів пішли з возом по металолом. Очевидно, вирішили домовитися з охоронцем, навіть разом з ним розпивали спиртне. Не знаю, що у них сталося під час «обмивання» справи, але роми почали його бити, і охоронець помер від побоїв.

На ранок була величезна облава, усіх ромів з міста та району, у кого є вози, викликали у міліцію. Вийшла черга на півкілометра. Допити, пояснюючі, волокіта. Ми почали виясняти самі, одного затримали з опер групою, інший сховався. Я узнав, хто це був – молодий хлопець з трьома чи чотирма дітьми. Знайшов його, переговорив та він здався з повинною. Мені дуже соромно за ромів у таких випадках, але закон є закон.

– Що, на Вашу думку, заважає інтеграції у суспільство ромів Мукачева?

– Я не сказав би, що інтеграція взагалі відсутня. Багато ромських дітей ходять разом з міськими дітьми в угорськомовну школу, яка знаходиться в майже в центрі міста. Разом вчаться, і між ними немає ніякої ворожнечі, чи расової дискримінації. Ходять разом у дитячі садочки – і виховательки ставляться до наших дітей так само, як і до всіх інших. У ромській же школі вчаться всі інші діти, біля 800 дітей – от там вже вони важче інтегруються, бо все навчання їде угорською мовою. Звичайно діти вивчають українську мову, але це декілька годин  на тиждень, а потім вони повертаються відразу до табору. В місто вони не ходять, з іншими дітьми не спілкуються і іншого життя не бачать. Школа знаходиться майже на території  ромського табору і я б сказав, що в нас гарна школа: теплі класи, гаряча вода, є комп’ютера, книжки, чудові розумні вчителі.

Про директора ромської школи — Малярчик Тетяну Борисівну я можу говорити тільки теплі і добрі слова. Їй просто пам’ятник потрібно поставити за її терпіння і розуміння, за її доброту і чуйність, та навіть просто за її важку роботу. З ромським дітьми не легко працювати, вони ж вільні люди з першого дня (сміється), вони не живуть в рамках заборон, ромським дітям з дитинства дозволено все. Спробуйте таку вільну дитину навчити правилам і поставити його в навчальні рамки, але вона як то справляється.

У нас багато змішаних сімей – з українцями, росіянами, угорцями, євреями. Це вже, можна сказати, інтегровані роми, бо вже мають родичів серед інших народностей, і намагаються до них підтягуватися, соціалізуватися.

Якщо мислити глобально, то причини низького рівня інтеграції до банальності прості і природні. Більшість ромів виросли і живуть у бідності. Що сьогодні знайшов, здав і заробив – те відразу і з’їв. А коли людина голодна – вона більше ні про що не думає. Їй все одно, як виглядає, що вона копирсається у смітнику – вона хоче їсти зараз. І завтра ранком нічого не зміниться – треба буде вставати ранком і шукати хліб – собі та дітям. Про яку інтеграцію тут може йти мова?

– Ну а чому роми не можуть знайти роботи?

– На мою думку, якщо є бажання, роботу знайти можна. Недавно з новим начальником комунального господарства влаштували на роботу 12 людей. Через півтора місяця прибігають до мене – зарплату не платять. Розібралися – казначейство не віддає міські кошти. Пішли мітингувати під казначейство, приїхало телебачення, відразу зарплату виплатили. Але ж кожен раз під казначейством стояти не будеш, і це дуже важко пояснити, чому не платять гроші. Якщо ром вийшов раз на роботу, але зарплатню не отримав, він не буде розбиратися чи подавати на роботодавця до суду, він просто більше не піде на ту роботу. Наші люди роботящі, добре вміють прибирати вулиці, роблять за будь-яких погодних умов.

Десь біля 150-200 людей із табору торгують, мають патенти, їздять з товаром у Іршаву, Хуст, Сільце, раз на тиждень торгують у нас у таборі. Відпочинку практично не мають, бо їздять по товар до Хмельницького або в Угорщину. Сплачують податки у міський бюджет.

– Якої віри мукачівські роми?

У мукачівському таборі є дуже багато релігій: православні, греко-католики, реформатори, баптисти, п’ятидесятники, тощо. Є навіть декілька церков – Церква живого Бога, «Дорога життя».

– Як Ви вважаєте, освіта є необхідною для ромів?

– Безперечно, хоча б базову середню освіту мусить мати кожен. Раніше ЗОШ №14 процвітала, усі ромські діти – початківці уміли читати, писати та рахувати, нами займалися вчителі. Зараз через бідніть багато дітей взагалі не відвідують школу.

– Чим відрізняються мукачівські роми від інших в нашій області?

– У нас роми розмовляють тільки на угорській, у Перечині та Сваляві – і на українській і на угорській, ужгородські знають ромську мову, але наші їх не розуміють (посміхається).

– Якщо порівнювати з періодом Радянського Союзу, багато чого змінилося?

– Звичайно, я з жінкою працював при Союзі, набагато краще було. Можна було взяти у розстрочку телевізор, меблі. Навіть відкладали гроші на книжку. Тоді не було нероб – за це судили. Люди підмітали, працювали на заводах – токарі, фрезерувальники, шліфувальники, інструментальники – на лижній, мебельній, трикотажній фабриках, в депо. Старалися працювати від душі. Зарплата завжди була вчасно. Зараз свобода та демократія, хочу йду на роботу, хочу не йду — тебе ніхто за це не накаже, хіба що власне життя. Такий порядок для волелюбного рома – смерть.

– Чи збереглися ромські традиції у мукачівському таборі?

– Повага до старійшин залишилася. Якщо голова старійшин сказав, що треба поміняти барона, то колишній його буде слухати. Звичайно, шикарним є справжнє ромське весілля. Я буквальне нещодавно побував на такому – це просто неможливо передати словами!

– Як Ви називаєте себе у таборі – роми чи цигани?

– Хто як – можна і роми, і цигани. Чого ображатися, коли у венах тече циганська кров? Я, наприклад, – напівєврей, напівциган, і я не ображаюся, коли мене називають так чи інакше, я не соромлюся своєї нації.

– Чи бувало таке, що ромів виганяли з табору?

–  Ми стараємось мирним шляхом усе вирішувати, виганяти – це не наш підхід. У кожного же ж є сім’я, діти, нажите добро. Якщо таке питання постає, збираємо актив, шукаємо вихід з ситуації.

– На Вашу думку, чи страждають роми від дискримінації?

– Я думаю, що на 50% ми перебороли дискримінацію. От раніше бувало різне. Була майже війна з криміналітетом. Це було приблизно у 1993 році. Ми виходили з сокирами і вилами, відстоювали свою територію, яку хотіли відібрати. Зводили барикади. Тоді нас підтримала міська влада, прокуратура та правоохоронні органи.

– Олександре, чому на Вашу думку, місцеві не люблять ромів? Адже живуть усі разом вже не перше століття.

– Бо нас ніхто не знає. Хто з мешканців міста був у таборі хоча б раз у житті? Ні хто й ніколи. Кого люди бачать у місті, лише тих, хто риється в смітниках, але ж це одиниці. За 500 метрів проживає ще 10 000 ромів, які ходять до школи та працюють. Їх не бачить ні хто, бо вони не риються в смітниках, а після роботи повертаються до своєї родини і живуть своїм життям.   

– Може вони бояться прийти до табору, бояться, що їх поб’ють або навіть вб’ють?

– От ви скільки вже до нашого табору ходите, два роки? І зауважте досі живі та з рум’янцем на щоках (посміхається). Ми відкриті та прості люди, ми не голодні звірі, які мають накинутися на першого хто зайде у табір. Можемо ми на трьох ногах ходимо, або по дві голови маємо? Чим ми відрізняємось від вас, або всіх інших національностей на Україні, або у цілому світі? Ми завжди ради всім хто до нас прийде, бо ми всіх сприймаємо як родину, для нас немає чужинців! Приходьте, ми будемо ради мати нових друзів.

– А, наприклад, у дитячій лікарні не приділяють лікарі менше уваги вашим дітям?

– Якщо ромки ведуть себе добре, то до них відносяться нормально. Не приховую, що мати під час перебування у лікарні, переживаючи за дитину, може і накричати, повести себе некультурно – такий вже у нас характер. Я особисто у таких випадках провожу з ними виховні бесіди. От хочу похвалити лікарів за їх роботу під час епідемії гепатиту «А». Навіть коли не вистачало ліжок для хворих, вони переводили дітей навіть у дорослі лікарні, переживали за них як за рідних.

– Олександре, як Ви особисто відноситесь до ранніх шлюбів у ромів?

– Мушу сказати відверто, що тут все залежить, в першу чергу, від виховання і від батьків. Вчителі у школах намагаються про це розповідати, але до того віку вже мало хто ходить до школи (посміхається). Одне я можу сказати точно – ніхто нікого не примушує одружуватися і це не якась там традиція. Ось моя внучка прийшла додому у 15 років, і каже, що хоче вийти заміж, бо кохає до нестями. Хлопцю, правда, дев’ятнадцять і теж поклявся, що любить її. Що я можу зробити? Бачу, що хлопець серйозний, доводиться йти назустріч. Розумієте, у ромів кохання – це святе. Якщо моя дитина когось покохала, то як я можу заборонити їй не кохати? У ромів інше відношення до кохання ніж у інших. От Ви кажете, що якщо ваша дитина прийде до вас у 15 чи навіть у 17 років та скаже що закохалася та хоче вийти заміж, ви відразу забороните це, бо треба закінчити школу, піти до університету, потім знайти роботу, встати на ноги і десь к 30 (посміхається) ви дозволите їй одружитися. Ми ні кому і не чого не дозволяємо та не забороняємо, бо це їх життя і вони роблять свій власний вибір. Ми лише приймаємо це і радіємо, бо кохання навіть якщо воно у 16 років це велике щастя.

– Як виглядає середня ромська сім’я у Мукачеві?

– Від трьох до десяти дітей, часто живуть у одній-двох кімнатах, живуть бідно, у некомфортних умовах.

– Яку з проблем табору Ви назвали би найбільш кричущою?

– Зараз це однозначно – вода. Нещодавно поселенням пройшла епідемія гепатиту «А», і довелося відключити водопостачання через загрозу потрапляння бактерій у міський водогін. Хочу подякувати міській владі, лікарям, комунальникам та вам – Мукачівському правозахисному центру, які не залишилися осторонь наших проблем. Була скликана надзвичайна комісія, проблеми вирішувалися дуже швидко. Усі вогнища захворювання були погашені, усе оброблено хлоркою. Було прийнято рішення вивезти все сміття з табору. Долучились і роми до цього, я особисто обійшов усі двори та контролював, щоб усі поприбирали свої подвір’я. Загалом з табору було вивезено біля 300 кубів сміття – це, напевне, одна з найбільших подібних акцій по вивозу сміття у житті ромів. Потім рішили міняти старий та зношений водогін на новий. Міськрада виділила на це майже мільйон гривень. Воду відключили у листопаді та почались роботи. Всі раділи, що вперше у нас буде центральне водопостачання, не треба буде ходити з бідонами до колонок. Але щастя було не довге – тиждень, може два, потім казначейство заблокувало гроші виділені на новий водопровід і все зупинилось. На початку грудня ми навіть писали звернення до Уповноважено з прав людини. Вони дуже оперативно втрутилися в ситуацію, направили до казначейства листа з вимогою пояснити ситуацію та розблокувати гроші, але наше казначейство вище всіх, воно навіть ігнорує Уповноваженого. На сьогоднішній день вони так і не відповіли нікому та гроші за новий водогін не перечислили. На вулиці зима, а ми вже три місяці без води. Найстрашніше те, що на це ніхто не може вплинути. Така же вже в нас влада в країні. Наша міськрада готова нам допомогти і допомагає, але є вища влада, а це вже ромам у таборі не можливо пояснити. Бо вони живуть у своєму світі – у світі табору.

Наступною проблемою нашого табору є перенаселення. Табір росте, але територія не збільшується. На даний момент нам немає де туалет поставити. Ми вже разом з міською владою шукаємо шляхи виходу на майбутнє. Вже сьогодні щонайменше 50 сімей потребують місця для будівництва.

Добре хоча б проблему з теплом на зимовий період вирішили, і теж завдяки співпраці з місцевою владою. Половина табору вже забезпечені газопостачанням, а для решти ми завезли дрова. Якось виживаємо, але звичайно не живемо.

Наступне інтерв’ю вийде з Матвієм Балінтом, зі старостою ромського поселення в місті Свалява, який вже більше 23 років керує своїм табором.

За матеріалами Благодійного фонду «Розвиток».

PS: Центри правової інформації та консультацій, які надають безоплатну правову допомогу ромському населенню працюють при підтримці програми “Рома України”, Міжнародного Фонду “Відродження”. Детальніше про діяльність мережі центрів, основи та принципи роботи читайте на сайті www.legalspace.org в розділі “Посилення правових можливостей ромських громад”.

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження», інших громадських, релігійних, політичних організацій та приватних осіб.