Михайло Мінаков - доктор філософських наук, викладач кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія», Президент Фонду якісної політики.

ГУРТ поспілкувався з паном Михайлом про роль і вплив громадського сектору на політичні процеси України, про українську політику і протилежну їй - якісну політику, а також дізнався, що робити ОГС України з «багажем» Євромайдану.

ГУРТ: Де починається і закінчується межа між політичними та громадськими організаціями?

Політика має безліч визначень, однак усі вони розміщуються на теоретичній палітрі між максималістською та мінімалістською дефініцією.

Максималістичний підхід репрезентував Аристотель, говорячи про політику як про «спілкування заради спільного блага». Тут важливо пам'ятати, що це «спілкування» є актом не просто обміну інформації, а активністю зі створення, відтворення та наповнення сенсом певної групи як політично визначеної. І спільне благо - це мета, яку постійно визначають та перевизначають сторони у боротьбі-спілкуванні в межах політичного цілого.

Мінімалістичний підхід говорить, що політика - це засіб колективного виживання. Якщо група достатньо велика чи мала та достатньо зорганізована для підтримання своєї окремішності, самостійності, самоуправності, то вона існує достатньо довгий час, аби про неї можна було говорити як про політичний феномен в історії. Тут політично визначена група має свою ідентичність і життєздатність завдяки самоорганізації; жодної мети, окрім самовиживання, вона не має. Конкуруючі сторони в політичному цілому мають бути достатньо сильні, аби забезпечувати перемоги тих, хто здатен ухвалювати рішення та реалізовувати їх, зберігаючи життєздатність групи. Якщо групи надто сильні чи занадто слабі, політична група або розпадається на кілька, або поглинається іншими.

Ось тут проявляється особливість усіх визначень політики: простір конкуренції сторін (підгруп) за владу, від перемоги яких залежить існування цілої групи. Політична влада відрізняється від інших типів влади (родинної, групової неполітичної, біологічної тощо) тим, що вона стосується лише великих надродових суспільних утворень і зосереджується навколо центрів регулювання доступу до адміністративних, фінансово-індустріальних та силових ресурсів.

Громадська логіка з'являється дуже пізно в історії людства і спільним досягненням філософів (зі вченням і про політику, і про права, і про саме розуміння людини), правників і політичних лідерів. Громадська логіка замінила логіку підданства як покори центрам влади, що встановлені на ірраціональних основах (традиції). Громадянство - це стан, в який вступає людина, що бере участь у політиці через свого представника чи прямо, встановлюючи закони, і яка вільно підкоряється цим законам. Тут покора має раціональний характер дотримання правил встановлених самими громадянами.

Громадянське суспільство виникає як механізм артикулювання інтересів і потреб різних підгруп великої політичної групи. ГС - це те, що показує представникам публічної влади: на це треба звернути увагу, відреагувати. Розвинене ГС запропонує кілька рішень. І політична спільнота ухвалить одне з них.

Отже, у сучасному, посттрадиційному стані, вся політика є публічною, відділеною від приватної сфери; між публічною і приватною сферою перебуває ГС як механізм артикулювання і взаємодії з політичною спільнотою. За цією логікою, ГС перебуває за межами логіки представництва і має легітимність саме як те, що помічає проблеми суспільства і змушує політиків на них реагувати. Якщо ОГС починає пропонувати спосіб розв'язання, виникає момент ризику перетворення на політичну організацію. Політична організація є тою, що здобуває публічну владу публічними методами і реалізує політику через ухвалення рішення про благо (та чи інша проблема має бути розв'язана для блага загального) і виділення певного адміністративного, фінансового чи силового ресурсів.

Коли політики йдуть в сферу відповідальності ГС, чи коли ГС переходить межу і стає конкурентом політичних організацій, відбувається конфлікт, який веде до авторитаризму як політичної моделі, що відмовляється від комунікації з ГС і втрати контролю за проблемами суспільства. Якщо не стається відновлення межі між ГС та ПО, загальне політичне ціле опиняється на межі зникнення. Авторитаризм руйнує навіть мінімалістичне визначення політики. Однак і участь ГС в конкуренції за центри контролю над ресурсами веде до анархії і загрози виживання політичного цілого. Якраз політична культура і політичні інститути відповідають за встановлення межі між ГС та ПО, та відновлення її після конфліктів.

Є ще одна загроза, перетворення ГС чи політичних організацій на речників приватних інтересів. Це є корупцією, тобто руйнуванням модерної політичної системи, заснованої на проведенні публічних та приватних інтересів і інструментів.

ГС та ПО можуть бути близькі тільки як ідеологічно споріднені (ліві, праві, центристські). Тільки справа близькості стає ресурсною (грошовою, приміром), відбувається порушення принципу розділення сфер відповідальності та ризику для політичного цілого.

Реалії української політики

ГУРТ: Як Ви оцінюєте політику в Україні сьогодні?

Як неякісну. Політична сфера України існує в формально нелегітимний спосіб з моменту «повернення» Конституції 1996 року, а також сутнісно нелегітимний спосіб з моменту винесення вироку Юлії Тимошенко. В цей момент публічна політика України припинилася. А отже, жодних підстав погоджуватись із цією владою і такою політикою немає.

В ідеальному світі це означало б, що всі особи, які обіймають з, скажімо, 1 січня 2012 року ключові посади І і ІІ категорії мають бути звільнені без права посісти ці посади будь-коли.

Аби гарантувати, що дії нових призначенців не мали той самий стиль, потрібно зайнятися інституціональним облаштуванням і трьох гілок влади, і перенесенням відповідальності влади на місця, і знищення посту президента, і розвитком умов функціонування політичних партій, незалежних від спонсорів тощо.

ГУРТ: Якісна політика. Яка вона?

Якісна політика - це український термін, який перекладає англійський концепт «Good Politics». Good Politics як і Good Governance, Good Society та Good Economy є поняттям, яке приписує певній сфері відповідальність за спільне благо. У випадку з політикою, якісна політика означає підтримку таких практик, які б дозволили людям, що населяють Україну, жити вільніше та багатше; ненародженим - можливість мати не менше ресурсів, ніж їх маємо ми сьогодні; померлим - право на пам'ять попри те, що наказує пам'ятати офіційна історія. Якісна політика - це політика, що практикує відповідальність перед живими, мертвими і ненародженими.

ГУРТ: Яка на Вашу думку, сутність і специфіка політичної культури в сучасній Україні?

Українська політична культура - досить новий агломерат практик, вірувань та ціннісних установок населення, що довгий час живе разом у межах УРСР та пострадянської України. Це населення дуже строкате; його культурне розмаїття приховується та вважається за загрозу політичній єдності, що веде до вірування надцентралізовані способи правління, що в свою чергу дає політичним елітам дуже великі важелі для втручання в усі справи усіх груп на теренах країни. Тож боротьба за владу завжди має підтекст повновладності.

Українська політична культура побудована на зневірі у місцеве самоврядування, зневірі у власні сили. Лише надзловживання змушують громадян реагувати у солідарний спосіб (Майдан 2004, Євромайдан 2013).

Ми є суспільством «конфліктних індивідуалістів» (термін соціологів Левада-центру). Ми погано знаходимо приводи для солідарності. Але у росіян і білорусів із цим ще гірше. 

Поки що наші солідарні дії уможливлюються ірраціональними цінностями «ґрунту і крові». Ще 9 років тому це не було так. Вимога прав і свобод була досить значною; в 2013 році значущість «етно-націоналістичних» цінностей для мобілізації значно виросла. Що говорить про віддалення від «європейських цінностей і практик».

Але ми також досить волелюбні, аби тримати межу пострадянської «дієти соціальної захищеності» - недоторканість житла, малого бізнесу і перспективи дітей. Якщо цю дієту порушують, починаються громадські повстання.

У наших умовах ПК - ще досить змінна. Ми можемо впливати на тенденції її розвитку через спільні дії в межах ОГС.

Вплив громадського сектрору на політичні процеси в Україні

ГУРТ: Як організації громадянського суспільства України можуть та мають впливати на політичне життя України?

ОГС України можуть впливати на політичне життя через визначення проблем та обстоювання публічних інтересів. Основні канали:

• комунікація з громадянами через ЗМІ;
• комунікація з групами інтересів через різні зустрічі та розробки спільних полісі-документів (прояснення інтересу та проблеми);
• комунікація з політичними організаціями (людьми, які ухвалюють та реалізують рішення) через набір публічних інструментів (від публічних слухань, до застосування інструментів політичної відповідальності щодо виборних політиків).

ОГС мають впливати, бо це - їхній єдиний сенс існування.

ГУРТ: Який цей вплив сьогодні? В чому він полягає?

Сьогодні ми маємо ситуацію авторитарного правління, яка характеризується руйнуванням комунікації між групами суспільства, ОГС та політичними організаціями. Натомість посилюються протисистемні зв'язки політичних та приватних організацій. Публічний інтерес українського суспільства не має можливості бути артикульований для тих, хто мав би ухвалювати рішення для нього. Ситуація дійшла до критичної межі. Євромайдан - реакція української політичної культури на цю глухоту тих, хто контролює владу.

Я вірив і вірю в необхідність розвитку каналів зв'язку між урядом і суспільством. Однак Президент і політично-фінансові групи навколо нього обрали шлях ігнорування легітимних вимог громадян. Це - безвідповідальність еліт, чиї дії безпосередньо ведуть до знищення політичного цілого України. Таке знищення може відбуватися і як втрата незалежності, і як доведення політичної конкуренції до рівня громадянської війни.
ОГС - остання надія на інший сценарій розвитку подій в нашій країні.

Євромайдан, трансформації та трішки позитиву

ГУРТ: Як гадаєте, як вплинув/впливає на українську політику Євромайдан?

Я вважаю, що Євромайдан є проявом фрустрації громадян, чию дієту соціальної безпеки порушили зажрані та неадекватні еліти. Протести поширювалися та зростали увесь період з 2009 року. Відповідно зростала чисельність силових відомств. Було лише питанням часу, коли протести виллються в зіткнення.

Як на мене, Євромайдан - і не стільки через власні проблеми - показав свою неефективність. ОГС, неорагнізовані громадські групи та політичні організації мають шукати нові способи тиску на відірвані еліти і відстоювання своїх інтересів.

ГУРТ: Як у такій ситуації має діяти громадський сектор? Як використовувати «багаж» Євромайдану?

На мою думку, ми маємо ситуацію, коли авторитарні еліти підтримують одне одного в пострадянському регіоні. Тож "їхньому інтернаціоналу" необхідно протиставити взаємодію громадських організацій, здатних до крос-національних солідарних дій. «Багаж» Євромайдану може стати в пригоді для відновлення громадських рухів і в Росії (після придушення в 2010-11 рр), і в Грузії (після придушення в 2006-7 роках, а також у 2008-9 рр.).

У середині країни слід посилювати співпрацю із місцевими громадами та відстоювати децентралізацію як націєтворчу та дежавнобудівничу ідеї. Якщо ОГС та місцеві громади стануть свідомими союзниками, опір елітам імовірно досягне рівня, що матиме позитивні наслідки для розвитку країни.

ГУРТ: Чи готова Україна до політичної трансформації та чи можлива вона?

Доки ми маємо розум, ми здатні на модернізаційну трансформацію суспільства. Часу для облаштування України знадобиться більше, ніж, скажімо, було треба 1991 року. Але якщо одне покоління знайде в собі сили взяти на себе сили відмовитися від ситого і забезпеченого життя та ще більше сил бути політично вільними при цьому, то наступні покоління українців здобудуть шанс на життя в суспільстві, де раціональність визначає політику, відповідальність встановлює її межі, а самореалізація індивіда є її змістом.

ГУРТ: Які позитивні тендеції прослідковуються в сучасному політичному житті України?

Країна досі утрималася від громадянскої війни та зберігла суверенітет. Фінансово-економічної кризи не сталося. Це та база, з якої можна починати сильні загально-національні проривні політичні рухи.

Фото з особистого архіву Михайла Мінакова