bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Галина Постолюк: «Наші зусилля спрямовані на закриття інтернатів по всьому світу»
20.11.2013

Сьогодні Всесвітній день дитини, в Україні він відзначається як День спільних дій в інтересах дітей. ГУРТ у форматі PRоГОну поспілкувався із представниками Представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні - директором Галиною Постолюк та заступником директора з комунікацій та фандрейзингу Дмитром Чуприною, які розповіли про діяльність організації та про актуальність захисту прав дітей в Україні.

ГУРТ: Розкажіть, будь ласка, про організацію: коли вона була заснована, ким, її основна мета?

- Організація була заснована в 1994 році полковником Марком Куком та його дружиною. В той час полковник Марк Кук був командувачем Британських миротворчих сил ООН у сербсько-хорватському конфлікті і там, будучи зі своєю військовою місією, він пообіцяв дітям розбомбленого інтернату, що повернеться і відбудує інтернат, оскільки діти залишилися без даху над головою і жили в підвалах.

Проект вимагав дуже багато коштів, тому полковник залишив кар’єру військового і разом зі своєю дружиною заснував благодійну організацію «Hope and homes for children»
. Він відбудував цей інтернат, що коштувало близько мільйона доларів, на кошти благодійних внесків громадян Великобританії.

Але доля розвернула все парадоксально – після першого проекту, який започаткував організацію, всі наші зусилля спрямовані на закриття інтернатів по всьому світу. Де б не був наш засновник, який і зараз є Президентом організації, де б він не бачив нужденних дітей, кожна дитина на питання чого б вона хотіла відповідала – любов і сім’я, в якій вона хотіла б жити і насолоджуватись своїм дитинством.

В Україні організація працює з 1998 року. В той час ми не вірили, що якась міжнародна організація може вкладати гроші в нові моделі захисту дітей, підтримки сім’ї, навчання фахівців, а не лише в конференції і семінари.

ГУРТ: Яка була Ваша перша програма?

- Нашу діяльність в Україні ми розпочали з реалізації проекту з розвитку дитячих будинків сімейного типу. Ми показали альтернативу інтернатним закладам, коли держава, делегуючи свої обов’язки по вихованню дітей-сиріт, надає фінансову підтримку батькам-вихователям. Дитячий будинок сімейного типу – це сім'я, яка бере на виховання та спільне проживання від 5 до 10 дітей, позбавлених рідної сім'ї.
Знайшлись чиновники, які повірили в нас, і висловили готовність. Тоді ми почали шукати сім’ї, які готові брати на виховання дітей, мотивувати владу в районах, містах, з тим, щоб прийшло розуміння на скільки важливо для дитини бути і зростати в сім’ї.

Були і труднощі, адже в нашій системі занадто багато бюрократії. Хоча наша організація знайшла сім’ю, яка готова виховувати дітей, купила будинок, облаштувала – все-одно на кожному етапі треба було воювати за кожну сім’ю.

За 10 років діяльності ми створили та підтримали 65 родин, в яких виховується понад 750 дітей у 13 регіонах України. Напрацьований нами досвід створення, розвитку та підтримки дитячих будинків сімейного типу був переданий на державний рівень. Для цього ми багато працювали над змінами до законодавства, збільшенням виплат родинам, запровадженням державних програм підготовки таких батьків.

Як наслідок, починаючи з 2006 року, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) як форма виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, набула всебічної підтримки з боку держави, все більше посиротілих дітей мають можливість виховуватись у сім’ї.

ГУРТ: Яким чином Вам вдалося переконати владу у ефективності такої діяльності?

- Ми показали економічні переваги для конкретної громади і для всього суспільства сімейних форм виховання та комплексу послуг з підтримки сімей, в порівнянні з інтернатним закладом. На сьогодні проблема полягає у механізмі використання коштів, який не передбачає фінансування інших форм виховання, окрім інтернату. Зараз цим питанням переймається Уповноважений Президента з прав дитини, Міністр соціальної політики, оскільки вони бачили діючу модель та її ефективність. Сподіваюсь, що до кінця року вийде положення про центри підтримки дітей і сімей, а також будуть ухвалені зміни до бюджетного кодексу, які зроблять можливим фінансування цих послуг з державного бюджету.

ГУРТ: Які були перешкоди?

– Коли ти запроваджуєш щось нове, маєш бути готовим, що воно найбільше потрібно тим, для кого ти працюєш і тобі самому. Не треба очікувати, що влада одразу все прийме, незважаючи на всі переваги, які ти показуєш, на можливість поліпшити становище дітей. На жаль, в кабінетах повноважних осіб усе проходить дуже важко, сприймається так, ніби ми не вирішуємо проблему, а додаємо клопоту.

Модель, яку ми запроваджуємо, вимагає нових підходів, нових технологій. Всі звикли, що є гроші, фінансування, працівники, – а дитину ніхто не бачить. Коли заходиш в інтернатний заклад, запитуєш працівника: яка історія цієї дитини? Ніхто не може сказати! Відразу чуєш: це треба дивитися справу, це я знаю від бабусі, це знає соціальний педагог. А людина, яка день у  день біля дитини, її абсолютно не знає! Гроші даються, незалежно від того, добре ти працюєш чи погано, скільки дітей повернулося до сім’ї, як вони там живуть, які в них успіхи, чи пішли зміни на користь дитині. Всі ці речі вимагають певної зміни ставлення і безпосередньої професійної роботи. Є багато стереотипів. Є проблема у тому, де знайти тих людей, які готові і зможуть працювати.

ГУРТ: Скажіть, будь ласка, чи є у вас проекти, які спрямовані саме на збереження дитини в сім'ї?

– З 2002 року ми розпочали програму, спрямовану на попередження відмови матерів від новонароджених дітей в пологових будинках. Ми були першою організацією, яка досліджувала в Україні цю проблему. Працювати почали у Херсоні, на базі дитячої лікарні і пологових будинків. І там з'ясували, що більше ніж 50 відсотків випадків, коли жінка заявляє про відмову від дитини, можна попередити, якщо вчасно надати кваліфіковану допомогу. Якщо там буде не лише лікар, а ще й психолог або соціальний працівник, який зможе з'ясувати всі мотиви такого рішення, допомогти усвідомити його наслідки, надати інформацію про наявну допомогу, якщо жінка вирішить залишити собі дитину.

Для жінок та молодих дівчат, які потребують більш тривалої підтримки, допомоги, які самі були вихованками інтернатного закладу, яким складно адаптуватися в житті, вже не кажучи про те, що вони не бачили і не мають уяви як ростити дитину, як доглядати за нею – ми створили модель центрів матері і дитини. Ми створили перший такий центр у Херсоні і Київський обласний центр матері і дитини в місті Фастові.

Потім ми працювали над законодавством, регуляторною базою, положеннями, змістом послуг в таких центрах, над підготовкою фахівців – і зараз це вже програма, яка реалізується на державному рівні, вже створено 17 таких центрів в різних областях Україні.



ГУРТ: Розкажіть про те, як залучаєте ресурси?

- Основне фінансування нашого головного офісу у Лондоні та представництв у 12 країнах – це благодійні пожертви громадян та компаній Великобританії. Ми маємо чітко визначену мету діяльності, розроблену організаційну стратегію, окрему фандрейзінгову стратегію та чітку систему звітності. Завдяки цьому, нам вдалось залучити кількох великих інституційних донорів, які вірять в нашу справу та підтримують нашу організацію фінансово на регулярній основі.

На рівні країни ми також постійно здійснюємо пошук фінансування для наших проектів: залучаємо кошти грантів та технічної допомоги міжнародних організацій, таких як наприклад ЮНІСЕФ, збираємо благодійні внески бізнес-компаній, співпрацюємо та розвиваємо програми корпоративної соціальної відповідальності. Ми намагаємось переконати український бізнес перенаправити свої зусилля з благодійних акцій для дітей на проекти з розбудови якісних соціальних послуг для дітей та сімей, і нам це вдається.

ГУРТ: 20 листопада стартує Ваш новий проект. Яка його мета?

- 20 листопада в Україні стартує адвокаційна компанія з деінституціалізації «Відкриваємо двері дітям». Кампанія впроваджується у 12 країнах Європи, включаючи Україну та закликає Європейський Союз і уряди європейських країн здійснити перехід від інституційної системи догляду за дітьми до системи, яка заснована на вихованні дітей в сім’ї.

Сотні тисяч дітей у Європі зростають в державних виховних установах. Наслідки цього є руйнівними для дітей, сімей та суспільства у цілому. Ми віримо, що відмова від інституційного догляду в європейських країнах є можливою, якщо в основу системи захисту дітей будуть покладені їх інтереси.

В Україні координацію кампанії здійснює наша організація – ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні. Загальна мета кампанії – консолідація зусиль громадянського суспільства заради впровадження системних змін в соціальній політиці, що призведуть до відмови від інституційного догляду дітей. Кампанія має три складові компоненти:

Перший – підвищити поінформованість суспільства про шкоду і неприйнятність зростання дітей в інтернатах та про існуючі альтернативи. Питання актуальне, адже 50 % населення у віці від 21 до 60 років, думають, що інтернати – це добре, не усвідомлюють тієї шкоди, яку несуть інтернати дітям, громадам та суспільству, та не знають про наявні альтернативи.

Другий – досягти прогресу в прийнятті політичних рішень і законодавства щодо здійснення переходу від інституційного догляду до системи, яка забезпечує виховання дітей в сімейному середовищі та стимулює розвиток послуг з підтримки дітей і сімей в громадах. Для виконання цього завдання ми плануємо провести аудит існуючої системи соціального захисту дітей, адже розроблення стратегії деінституціалізації вимагає повного і чіткого розуміння ситуації в сфері захисту дітей, яке на сьогодні відсутнє.

Третій – розвинути спроможність фахівців соціальної сфери та неурядових організацій щодо впровадження деінституціалізації. У рамках цього компоненту ми плануємо створити мережу регіональних організацій – агентів змін, які пропагуватимуть ДІ та надаватимуть підтримку з її впровадження.

У рамках кампанії вже об’єдналось 15 організацій і благодійних фондів, які працюють в інтересах дітей та розділяють спільні принципи, щоб підтримувати високу пріоритетність питання деінституціалізації, переконувати уряд діяти та підтримувати процес змін з активним залученням громадянського суспільства. Ми надаємо можливість й іншим організаціям долучитися до нас – активні громадяни, представники бізнесу, журналісти , люди із  різних сфер діяльності можуть приєднатися і знайти свою роль.

ГУРТ: Чи є у Вас волонтери?

- Так. Є люди, які приїжджають, проводять заняття з дітьми. У нас є ті, хто організовує заходи, майстер-класи, екскурсії для дітей. Це просто люди, організації. Є одна сім’я, яка влаштовує пікніки. Є студенти-волонтери. Наша мета – консолідувати зусилля і механізми роботи. Кожен може робити зміни власними зусиллями, допомогти проекту, вирішити проблеми, тому на сайті, який ми запустимо до старту кампанії, ви побачите, що кожна людина зможе знайти себе. І якщо є інформаційна компанія, то журналіст може залишити координати і розповсюдити інформацію. На новому сайті будуть профілі людей, якщо ти, наприклад, держслужбовець, можеш допомогти, поставити пріоритет. Якщо ти працівник організації в регіоні, то пошир цей меседж. Саме така волонтерська робота. Навіть якщо ти зірка телебачення, розкажи про це на концерті. Це вже має шалений успіх і результат. Такі механізми ми хочемо спробувати в кампанії, знайти цю нотку волонтера, яка є в кожному.

ГУРТ: 31 листопада зазначено закінчення Вашого проекту "ДОБРЕ ВДОМА". Можете розповісти про перебіг проекту та його результати.

- Зазначений проект, що впроваджується в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, буде продовжуватись і надалі. Проект має на меті реформувати систему захисту дітей на районному рівні, він фінансується Фондом Рената Ахметова, який запросив нас до роботи в цей регіон. По суті – це поширення тієї моделі, яку ми напрацювали в Макарівському районі Київської області.

Проект включає в себе реформування районного дитячого будинку «Сім’я» та створення на його базі центру соціальної підтримки дітей та сімей, в якому надаватимуться якісні і доступні соціальні послуги, покликані допомогти вразливим сім’ям зберегти свої родини. Для дітей з дитячого будинку, які впродовж реалізації проекту не були повернуті або влаштовані в сім’ю, було створено Малий груповий будиночок з умовами проживання, максимально наближеними до сімейних. Таких дітей наразі є 12, усі вони проживатимуть у Малому груповому будиночку у домашній атмосфері, братимуть участь в побуті та самообслуговуванні.

Слід наголосити, що роботу зі створення послуг ми почали із з’ясування становища дітей та сімей в районі, вивчення потреб сімей і дітей в соціальних послугах. Для цього провели опитування 400 сімей та більше 10 фокус-груп з різними категоріями сімей. Це були сім’ї, які виховують дітей-інвалідів, сім’ї з маленькими дітьми, багатодітні, багато інших сімей – ми з’ясували, чого їм не вистачає, які мають бути запропоновані послуги, щоб максимально задовольнити їхні потреби та попередити кризові явища у сім’ях.

Паралельно ми допомагали розробити нормативну базу, методичні матеріали, проводили навчання щодо нових технологій соціальної роботи для працівників служб та відділів Дніпропетровської райдержадміністрації, міських, селищних та сільських рад району.

ГУРТ: Які ще права дітей найчастіше порушуються в Україні?

- Простіше, мабуть, сказати, які не порушуються. Таврування, навішування ярликів, право на свободу, на вибір, на інформацію, втрата індивідуальності, доступ до знань. Батьки, які мають дітей з особливими потребами, говорять, що школа і дитсадок роблять все, щоб відмовити їхній дитині. За законом така дитина має повне право бути з іншими дітьми, але створюються перепони – штучні і фізичні, щоб відмовити.
Всюди порушується право дитини на висловлення своєї думки, починаючи з батьків, служб, які приймають відповідні рішення. У нас це в менталітеті, що є сприйняття лише думки дорослих. А те, що дитина переживає, що для неї важливо, що вона хоче, що вона знає – не має значення, бо вона мала. І це велика проблема, особливо у прийнятті рішень, наприклад з ким бути дитині: з бабусею, чи зовсім з іншою сім’єю.

Поділюся історією одного з наших проектів. У серпні в однієї дівчинки померла мати і вона опинилась в інтернатному закладі. Її відвідувала одна сім’я, яка створила дитячий будинок сімейного типу. Вони брали дівчинку на канікули, все йшло до того, що ця сім’я візьме її до себе. І тут на днях йде розмова, що служба у справах дітей того району відмовляє у влаштування цієї дитини, аргументуючи, що та дитина з іншого району, що немає умов, щоб поставити ліжко для дитини. А ця дівчинка сидить і чекає, коли її візьмуть. Тобто рішення приймається так, ніби це не доля, а просто предмет, який можна перемістити з місця на місце.

ГУРТ: Розкажіть про Вашу команду, як ви підбираєте людей?

- Колись я була одна, представництво організації в Україні почалось з мене. А потім уже ми росли. Так сталось, що єдиний наш привілей, що нам ніхто ніколи з головного офісу нічого не диктував. Є загальний фокус, сформована на міжнародному рівні місія – ми маємо стати каталізатором викорінення інституційного догляду. Усі наші програми в різних країнах, і зокрема в Україні, починають з практичної роботи, і потім ми бачимо, у який спосіб розвиватись далі. Спочатку невеличкі моделі, потім зміни в державній політиці, потім комплексні програми.

Якщо говорити про трансформацію команди, то на початку це були просто люди в полі. Я спочатку об’їздила всю Україну, в потягах по 12-20 годин на добу, особисто шукала будинки, обстежувала. Потім були вже інші проекти, до команди приєднався психолог, коли треба було вивчати, наскільки атмосфера і умови відповідні для дітей. Наталя, наш психолог, говорила з дітьми, спостерігала, як поводяться  батьки, як почувають себе діти, чи є достатня допомога з боку соціального працівника. Тобто ми розширюємо команду цього вимагають потреби.

Для мене колись сама думка про те, щоб хтось займався комунікаціями і фандрайзингом в нашій організації, була розкішшю. Зараз у нас з’явився Дмитро. А тепер ми виходимо на інший рівень – з одного боку, в нас зберігається проектна діяльність і є люди, які за це відповідають, і, разом з тим, ми хочемо досягти більшого впливу наших проектів. Тому з’являються нові посади – нещодавно до нас приєдналась ще один фахівець, це вже більше з розвитку політики тренінгових програм, це аналітика, розробка змін. Проте ми залишаємось маленькою командою – 9 людей, включаючи водія і бухгалтера.

 

Над матеріалом працювали: Вікторія Хренова та Інна Турчик
Фото: http://www.hopeandhomes.org.ua/

Читайте та слухайте також із останніх інтерв'ю ГУРТа: 

Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталуГУРТРеєстрація займає менше однієї хвилини. 

 

Контакти

  • http://www.hopeandhomes.org.ua/

Коментарі

Яна Лучицька   3783 дні тому   #  

Ви молодці,що намагаєтесь допомогти дітям нужденним,вони потребують допомоги, чим більше людей буде задіяно, тим більше можна користі їм принести!Яна

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.