bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Владислав Троїцький: “В нашій країні катастрофічна неповага до професіоналізму”
02.10.2013

Останнім часом в лексиконі українців, які цікавляться розвитком культурної сфери в нашій країні, все частіше почав зустрічатися новий англіцизм – кластер. ГУРТ у рамках PRоГОну вирішив дізнатися про визначення і значення цього слова для української дійсності у Владислава Троїцького – ініціатора створення першого українського культурного кластера та про те, як пов’язана побудова громадянського суспільства з розвитком мистецтва в Україні.

За визначенням Вікіпедії, кластер (cluster) — це декілька незалежних машин, що використовуються спільно і працюють як одна система для вирішення тих чи інших задач, наприклад, для підвищення продуктивності, забезпечення надійності, спрощення адміністрування тощо. Кластер потрібен для збільшення швидкості діяльності за допомогою проведення паралельних операцій. Саме у цьому вбачає майбутнє української культури відомий діяч сучасної культури України, головний режисер театру «ДАХ», ініціатор «Гоголь-фесту» Владислав Троїцький.


ГУРТ:  Поняття Арт-кластеру зародилося на Заході. Чим відрізняється від європейського кластер в українському контексті?

Я багато їздив Європою. І знаєте, що я зрозумів, чим ми відрізняємось? У них все прилизано. Там навіть найшаленіший рок-фестиваль – це контрольована подія. У нас ніхто ніколи не знає чим закінчиться навіть найпримітивніша виставка в маленькому селі – бійкою? Міжнародним скандалом? У нас цілковитий хаос. І це ні в якому разі не погано. Я бачу в цьому здоровенний потенціал, ресурс. Нам є куди рухатись, у нас все живе, не статичне. Хаос – це рух, космос, порядок – це кінцева точка, все, після нього може бути тільки розпад. Я люблю молодь, що приходить на Гоголь за цю нестримність. Тоді я розумію, що я ще живий, що МИ ще живі і що нам є куди рухатись. Головне знайти правильний вектор.

ГУРТ: Гоголь-фест цього року змінив свій формат і став платним. З чим це пов’язано?

Я втомився випрошувати гроші. Коли ми просилити гроші проспонсувати цьогорічний Гоголь-фест, це було приблизно так "Дайте грошей", у відповідь "Добре, я ж так люблю й шаную культуру. Залюбки. Назву моєї торгової марки на всій друкованій продукції"  - " Але ж ви виробляєте горілку! Ми не можемо рекламувати горілку на молодіжному свідомому заході! Давайте ми напишемо ваше прізвище. – Та ні, так якось шкода стільки грошей на культуру». Тому ми вирішили обмежитися власними силами.

ГУРТ: Пром-зона працюватиме в безперервному режимі? АРТ-кластер Видубичі вже функціонує?

Так, кластер вже працює. Гоголь-фест є частиною кластеру. Але це має бути безперервний рух, а не двотижневе дійство. Я не можу сказати точно коли він запрацює на постійній основі. В ідеалі це виглядатиме як, до прикладу, «Флакон» в Москві – з просторами для творчості, шоу-румами, кафетеріями, галереями, навчальними аудиторіями, зонами ко-воркінгу й таке інше. Коли будь-хто може прийти, коли йому заманеться і скористатися послугами, що надає кластер, у зручній для нього формі. Або людина мистецтва чи соціальна інституція, чи навчальна може прийти і провести свій ворк-шоп чи щось подібне на нашій території.

ГУРТ: Що потрібно для того, щоб стати частиною кластеру? Якими ресурсами має бути забезпечений активіст, що, до прикладу, хоче провести журналістський гурток на території пром-зони Видубичі?

Головний посил сьогодні це «Дай брат денег». Все є, а грошей нема. От якраз грошами ми допомогти не можемо. Ми готові приймати будь-які проекти, в яких є логіка і перспектива. І, звісно ж, ваше фінансування. Основним інвестором на этапі запуску є власник приміщень Анатолій Юркевич (прим. - власник одного з найбільших молокопереробних заводів України "Мілкіленд"). Він надає приміщення безкоштовно. Мені здається, це вже немало. Виграйте грант і чимдуж до нас. Ми проти нечесності й грантожерства. Ми готові працювати з перспективною молоддю і допомагати своїм досвідом. Я відкритий. Я готовий підтримати будь-які ідеї, якщо в них є здоровий глузд та ентузіазм. Скажу більше, я навіть дуже радий підтримати цікаві ідеї. Але грошей у кластера немає. Все, що у нас є – це територія заводу і безліч приміщень на його території в жахливому стані. Це наш ресурс, що ми можемо запропонувати іншим. Звісно, імідж також.

ГУРТ: Яка якість продукту, що буде «вироблятися» на території Арт-кластеру Видубичі? Керівниками напрямків будуть професіонали чи новачки-любителі?

В нашій країні катастрофічна неповага до професіоналізму. З одного боку, всі кричать, що професіоналів просто немає, з іншого боку, професіонали своєї справи у нас в країні вважаються лузерами, адже вони не крадуть. І такий професіонал рідко стає героєм медіа, він формально не потрібен, але без нього нічого не працює. А тепер подивимось в перспективу – звідки в дітей сьогодні з’явиться мотивація до навчання? Нащо навчатися, якщо немає критерію «крутості» в професії? Тому одне із завдань кластеру - актуалізувати і соціалізувати професіоналів своєї справи. Не лише митців, слава Богу, тут працюють і нормальні люди, а всіх – вчителів, інженерів, менеджерів, журналістів. Ми хочемо зробити із них героїв, які змінять світ, якби пафосно це не звучало. Кластер – це каталізатор руху, що прагне залучити людей, які не лише знають свою справу, а й горять нею. Сподіваюсь, ми всі разом зможемо це зробити. Хоча новим людям ми теж раді. Головне, щоб людина розуміла чого вона хоче і як це зробити.

ГУРТ: Говорячи про професіоналізм, мимоволі згадуєш про інтелігенцію. Яку роль гратиме ця  група в контексті кластеру?

Інтелігенція сьогодні, точніше до недавнього часу, це такі собі забиті карлики, вони не гравці. Тут, на фестивалі я починаю бачити не забитих карликів і не сумних лузерів, які постійно жаліються на відсутність всього (що я, доречі, вважаю не стільки слабкістю, скільки провінціалізмом), а людей, що говорять від свого імені. Може, поки не дуже гучно, та все ж. Ситуація з інтелігенцією має виглядати як у Франції чи Угорщині, коли головна людина в місті після мера не голова податкової і ще 100 таких самих, а директор театру. Всі подібні до Гоголь-фесту події у Європі проходять на рівні перших осіб. Коли прийшов час запрошувати гостей на Гоголь-фест, ми звісно ж запросили всіх високопосадовців. Як бачите, їх тут немає. Або вони ховаються десь. Це мені видається дивним. Якби начальник поліції чи якийсь інший чиновник не прийшов на прем’єру місцевого спектаклю, це був би не те щоб скандал, але викликало б масу питань. Точніше, таку ситуацію у них уявити загалом важко. Якщо ти не прийдеш на прем’єру – ти якесь, вибачте, чмо.

ГУРТ:  Як відомо з численних публікацій у ЗМІ, ви закрили свій театр «ДАХ» через фінансові складнощі. Як людина, яка безпосередньо є частиною театрального дискурсу, скажіть, які проблеми, окрім браку коштів, має сучасний не академічний театр?

Театр - це річ неймовірно специфічна. Театр у нас в країні - це сфера діяльності нещасних людей. Уявити собі поважного режисера театру важко. Це якась дивна професія – ні тобі слави, ні тобі грошей. Ми не є гравцями в соціо-культурному просторі країни. Ми маргінали. Немає міфу про театр. В Москві всі знають хто такий Сєрєбрініков – жоден не бачив його спектаклів, але всі знають про нього. У нас і спектаклі не знають, і режисерів не знають. На всю країну 3 каліки режисерів і того менше акторів. Сьогодні театр не має своєї соціальної мови. Ось головна проблема. Не дивлячись на всю його універсальність і ліберальність. В країні не знають про сучасний український театр майже нічого. Мені вдається актуалізувати його на два тижні Гоголь-фесту – далі сучасний театр ховається під плінтус. Я бачу в театрі запоруку існування нової культури: він поєднує візуальність, музичність, дивність, справжність врешті-решт. Без цієї ланки, що пов’язує все, неможливо говорити про культуру, про кластери. Власне, кластер - це метафора театру і навпаки.

ГУРТ: Як буде надалі розвиватися Арт-кластер на Видубичах?

Замовлення є і у господаря, чию територію ми займаємо і яку він нам дає – але йому потрібен проект того, як далі буде розвиватися кластер. Він надає цю територію безкоштовно, але у нього є свої прагматичні цілі. Він хоче, як і я, щоб кластер перейшов у європейський формат і на мистецтві стало можливо заробляти. В той же час він розуміє, що відразу це отримати не можливо. Тому й чекає на розумні пропозиції, оригінальні ідеї. В ідеалі це має бути формат “Винзаводу”, “Флакону”, ARTPLAY.

Я сподіваюсь, що ця зараза, цей вірус громадянської та культурної активності передається. І це буде найуспішніша в історії людства пандемія. Я бачу як вірус цей розповсюджується – просто тут, на Гоголь-фесті – повітряно-крапельним шляхом. Щороку сюди приходять все більше людей, щороку ці люди стають відкритішими й наполегливішими. Щороку я бачу все більше й більше вмотивованих людей – прийти не для того, щоб тебе порозважали, а щоб чогось навчитися, стати краще, знайти однодумців. Думаю, це великий потенціал.

ГУРТ: Найактуальніша та наймусованіша тема в ЗМІ наразі це євроінтеграція. Які перспективи у нової української культури в європейському контексті?

Знаєте, що говорять закордоном про нас? «Ми не знаємо з ким у вас домовлятися. Ні з приводу культури, ні з приводу бізнесу». Вони не знають хто, так би мовити, «отвечает за слова» - людині дали гроші і ця ж людина надає їм продукт на взаємних умовах. Зараз Україна – це чарівна личинка. Це не метелик. Як там було в курсі біології – необхідне певне середовище, щоб метелик вилупився. Наразі треба, щоб цей процес розкуколювання відбувся якомога швидше, бо від нас очікують забагато, мені здається, у Європі. Нам потрібно вже летіти, а крил ще поки немає. Ще трохи, і на Україну посипляться пропозиції. На будь-що, на кожного з нас – творчих пропозицій, освітніх. Але чи зможемо ми задовольнити ці прохання – я поки що, як діяч культури, не знаю.

ГУРТ:  По суті, кластер – це прототип громадянського суспільства в мініатюрі. На вашу думку, в чому головна проблема розвитку громади та поняття взаємодопомоги?

Всі стали жахливо замкнутими на своїх потребах. Всі концентруються на собі і все навколишнє нагортають в себе. Людина, коли відчуває свободу, не стане присвоювати. Якщо це справжня свобода. Особливо, якщо пам’ятати про те, як в Україні та Росії розуміють слово «присвоїти»: присвоїти значить вкрасти. Я колись бачив таку картину – в селі була поштова дорога, з бруківки. І місцеві жителі взяли… і розібрали! Потягли собі додому по пару камінців. Купка бруківки, звичайно, тепер у них вдома є, але ж дороги немає! Все село тепер місить болото. Так само і тут. Якщо ти щось присвоїв (стягнув) – ти можеш ним покористуватися декілька днів, ну а далі що? Коли ми зрозумієм одну таку штуку:  твоє - це наше, а наше - це твоє і захищати наше як своє, тоді ти будеш радіти щодня. Це потребує дорослої свідомості.

Ми живемо не у джунглях, ми все ж однієї крові. Головне, щоб ніхто ліктями не штовхався, а лікоть чи плече підставляв. Тоді все у нас вийде. Простір у Всесвіті безкінченний, ми всі помістимось – тож про яку конкуренцію може йти мова? Меж, що могли б загальмувати суспільний розвиток, не існує. Конкуренція може бути лише у компанії ідіотів, я ж вірю, що сьогодні Україна потроху відходить від ідіотизму.

 

Спілкувалася Аліна Кобенко
Фото Аліни Кобенко, gogolfest.org.ua, life.pravda.com.ua, teatre.com.ua

Читайте також інтерв'ю із відомими людьми на порталу ГУРТ

Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталу ГУРТРеєстрація займає менше однієї хвилини. 

Контакти

  • http://gogolfest.org/

Коментарі

Сергій Чумак   4065 днів тому   #  

Автору слід більш обережно говорити про "калік" режисерів. Він же в Європу цілиться, а там знають, що творчі люди в цьому середовищі більш яскраві. Інваліди в Україні проводять багато більше фестивалів, ніж здорові люди й ніде не піарять про це

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.