Іраклій Вахтангішвілі, віце-президент Всеукраїнського об’єднання любителів фантастики “ВОЛЬФ”, народився та виріс у Грузії. З 1985 року працює на видавничій ниві редактором, з 1990 року живе у Києві. Займається адміністративною роботою та популяризацією фантастики. Про те, чим живуть українські фантасти та про яке майбутнє для суспільства вони мріють, ГУРТ дізнався у форматі PRоГОну.

ГУРТ: Пане Іраклію, як все починалося?

У Радянському Союзі було важко з фантастичною літературою. Її друкували дуже мало, перекладали теж мало (щоправда, перекладалися якісні речі). У регіонах було важко надрукувати щось з фантастичної тематики – фантастика була такою літературою, з якою редактори не хотіли зв’язуватися – раптом, там якісь антирадянські натяки. Відомий випадок фантаста Івана Єфремова: тираж однієї з його останніх книг вже майже весь було розповсюджено, коли прийшла вказівка від ЦК партії вилучити книги з продажу. 

У любителів фантастики є особливість - вони люблять збиратися, тусуватися, спілкуватися. Природно, що вони організовували клуби. Я вперше потрапив до клубу зовсім молодою людиною – у 1976 році, а десь з 1980 року очолював Тбіліський клуб любителів фантастики “Геліос” аж до переїзду в Україну. Фантасти не тільки займалися в клубах, але й налагоджували спілкування між собою у різних регіонах, з 1982 року проводили перші конвенти та конференції у Ростові-на-Дону, Пермі, Ленінграді. Часто нас забороняли, закривали, але ми, тим не менш, все одно зустрічалися. Ця особливість любителів фантастики збереглася й донині, не дивлячись на всі перебудови та зміни. Це характерно й для міжнародного “фендому” (спільноти). Такі зустрічі проводилися в Америці ще з 50-х років, а в Англії – з 60-70-х. Пізніше почали проводитися так звані Єврокони та Ворлдкони - тобто всесвітні та європейські конференції.

ГУРТ: Чи всяка література так організовує свого читача, як фантастика?

Жодна інша література не викликає такої соціальної активності у своїх читачів. Фантастика якимось чином організовує своїх прихильників та викликає бажання спілкуватися. Починаючи з 2003 року і аж до кризи 2008 року ми випускали журнал “Реальність фантастики”. А клуб "Портал", який ми організували у 2004 році, і нині існує та активно працює. Українські любителі фантастики, не лише збираються в КПІ щомісяця – ми проводимо численні фестивалі: “Зоряний міст” у Харкові, “Дні фантастики”, письменницькі семінари в Криму тощо. Єврокон-2013, який нещодавно відбувся у Києві, показав, що "фантастична" культура України – на високому рівні. Ми отримали п'ять премій з дванадцяти можливих. Кращим автором став харківський письменник-фантаст Андрій Валентинов, кращим художником – Микола Редька з Севастополя, найкращим видавництвом – "Шико" в Луганську, кращою театралізованою постановкою – "Ваш вихід" театру "Радіо", а кращим фензіном (аматорський журнал) - "Фанданго" у Сімферополі. – І це при тому, що претендували на премії представники понад 20 країн! Це все свідчить про те, що і «ВОЛЬФ» на правильному шляху!

ГУРТ : як ви, зрештою, дійшли до потреби формалізованого об’єднання?

У 2011 році в мене виникла ідея створити Всеукраїнське об’єднання любителів фантастики, аби ми могли спільно координувати свої дії – планувати конвенти, зустрічатися, щось спільно видавати. Нині ми легітимно існуємо, нещодавно розпочали включати в організацію колективних членів. Наприклад, до нашої системи входять видавництва, через яких ми реалізуємо наші проекти, видаємо книжки.

ГУРТ: Чи хтось фінансує ваше об’єднання?

Поки що ми шукаємо мецената. Окремі люди можуть теж допомагати, наприклад, надавати призовий фонд для наших заходів. Я можу порівняти нашу організаційну структуру з “масонським ложем” в хорошому сенсі цього слова. Звісно, в нас немає секретів чи ритуалів, але є механізм взаємодопомоги. Ми не хочемо отримувати допомогу від політичних партій, хоча у приватному порядку член партії може нам допомогти – як громадянин чи меценат. Маємо надію, що виникне можливість звернутися і до міжнародних фондів під конкретні проекти – будемо вдячні, якщо нам допоможуть і підкажуть куди звертатись і як це робити.

ГУРТ: Як би Ви окреслили місію Всеукраїнського об’єднання любителів фантастики?

Сприяти соціальному прогресу через формування свідомості людей за допомогою наукової фантастики. Якщо говорити простіше, ми хочемо, щоб наші читачі не просто сиділи вдома, читали книжки а, закривши їх, – забували. А щоб фантастика соціальна, фантастична, лірична, історична надихала людину на хороші вчинки та виховувала в неї добрі якості. Якщо людина це отримує з дитинства, то вона ніколи на стане, наприклад, вживати наркотиків, тобто вже матиме ті життєві цінності, на які буде орієнтуватися і знати, що є добре, а що погано. Хоча, звичайно, це завдання будь-якої літератури, не тільки фантастики. Я вважаю, що будь-яка література є фантастичною, навіть Лев Толстой, коли писав “Війну і мир”, був фантастом. Людина – не фотокамера і не диктофон. Коли вона пише, то пропускає сприйняття світу через свій мозок та душу, і тоді її твори - вже не є звичайним документальним відображенням світу. Це світ, який вигадала саме ця людина.

ГУРТ: На яких книжках Ви особисто виховувалися?

Мама мені багато різних книжок читала, навіть “Тисячу і одну ніч” я пам’ятаю майже дослівно. “Туманність Андромеди” прочитав сам вже у 6 класі. У Радянському Союзі була гарна політика перекладів, незважаючи на тодішню цензуру, звісно. Рей Бредбері – в нього гарний цикл марсіанських оповідань. Роберт Шеклі – не дивлячись на весь цинізм, теж дуже добрий. Він показує негативні риси суспільства. Іван Єфремов – утопіст, який спробував зобразити суспільство майбутнього, що існуватиме через дві, три, п’ять тисяч років. Це дуже складно. І ось ця література сформувала мене і вплинула на те, які я вчинки зараз роблю.

ГУРТ: Чи можна назвати прихильників фантастики соціально активними?

Є різні категорії любителів фантастичної літератури. Іноді фантастика стає наркотиком, щоправда, в хорошому сенсі цього слова. Вона створює такі багаті й різнопланові світи, що велика кількість людей йде туди «жити». Їм там комфортно і добре. Наприклад, любителі фентезі. Частіше за все, вони читають виключно фентезі й живуть у тому світі. Про соціальну активність важко говорити в такому випадку. Тому я закликаю не зациклюватися виключно на одному жанрі, хороше можна знайти всюди. Зважаючи на це, складно було розворушити фантастів. Адже організація передбачає якусь системну роботу, формалізовані стосунки.

ГУРТ: Чому, на Вашу думку, сфера культури є занедбаною в нашій державі?

Як не дивно, причини – економічні. Як би ми не розбивалися об лід, якщо в людини немає роботи, достойного життя, якщо їй доводиться «пахати» і отримувати копійки, їй не до культури. І навіть якщо вона змусить себе читати, то думки будуть спрямовані на те, як прогодувати сім’ю. Без цього не обійтися. Я можу довго розповідати, яка література корисна і як вона гарно виховує... Все це маячня, якщо немає основи економічної. Тому я закликаю тих, хто читає фантастику думати над покращанням життя суспільства. Якщо таких людей буде багато, вони постараються змінити життя. Я, звичайно, революцію не зроблю, але хоч маленьку цеглинку додам.

ГУРТ: Суспільство мрії – змалюйте його кількома словами.

Раніше часто говорив своїм друзям з Тбілісі, що я створюю суспільство, в якому не зможу жити сам. Не те, що це буде нудно. Просто мені не будуть зрозумілі ті взаємозв’язки, стосунки. Так, вони будуть жити краще, чистіше... Але в цьому суспільстві мені ніколи не буде місця. Але я все ж хочу такого світу. Тому що, або такий варіант, або самознищення, деградація. Мій ідеал - це коли основні внутрішні соціальні протиріччя людей будуть розв’язані. Деякі західні філософи говорять, що це не можливо. Бо якщо не буде протиріч, то не буде стимулів до розвитку. Маячня. Тому що між людиною і зовнішнім середовищем завжди залишаться протиріччя. Стимулом буде вже не внутрішня гризота, війни, конфлікти, а бажання відкривати світ. Тобто мій ідеал – це світ, в якому люди навчаться разом жити і працювати.

ГУРТ: Щоб Ви побажали читачам порталу?

Бажаю читачам порталу ГУРТ читати не тільки фантастику, а взагалі хорошу літературу. Бо саме вона формує наш світогляд. Звичайно, життя грає велику роль. Але я свого часу повірив у мрію і нині всім раджу це зробити. І не тільки повірити, але й робити щось для її втілення. Бо без мрії, як на мене, людина не є людиною. Більш того, ця мрія має стосуватися не тільки себе та сім’ї, але й всіх людей.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Спілкувалася : Любов Єремічева
Редагування Анжеліка Клайзнер