Віктор Бронюк, лідер гурту «ТІК», харизматичний, успішний та небайдужий до суспільних перетворень. З власною точкою зору та оригінальним поглядом на світ. Для нього важливо залишатись людиною в будь-якій ситуації, незалежно від того, чи він виступає на сцені, чи керує якоюсь організацією, чи є батьком, сином, чи або ж просто громадянином країни… Сім’я, двоє дітей та музичний колектив – це те, чим лідер «ТІКу» пишається найбільше в своєму житті. ГУРТ поспілкувався з Віктором Бронюком у форматі PRоГОну та дізнався більше про його громадську діяльність.

ГУРТ: Вікторе, як Ви стали головою правління Благодійного фонду «Подільська громада»?
Коли виникла ідея створення благодійного фонду, я працював у міській раді. Ми розуміли, що в громаді є люди, які, для прикладу,  займаються бізнесом, готові брати участь у житті громади, але часу на це не мають. Є влада, яка виконує свої прямі обов’язки, але її має хтось організовувати, контролювати. Власне, виникла ідея створити фонд «Подільська громада», який би став місточком між бізнесом, владою, активними громадянами та громадськими організаціями. Його гасло: «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Важко було починати, але ці 5 років з моменту створення фонду показали, що ми все зробили правильно. А минулого року «Подільська громада» була визнана найкращим фондом громад України.

ГУРТ: У чому секрет успіху?
Ми робимо справді потрібні речі. У нас все виходить. Ми ведемо зараз ряд цікавих проектів, таких, як школа інклюзивної освіти, тобто організація школи для дітей з особливими потребами. У Вінниці є 200-300 таких дітей, вони могли б повноцінно навчатись у школі, але не мають такої можливості, бо звичайні школи для цього не обладнані. Не все вдається легко, але до кінця року, сподіваємося, школа почне працювати. Вже обладнали центральні бібліотеки, театри... Мені здається, що це потрібно людям не тільки з обмеженими можливостями. Пам'ятаю себе, коли я вперше побачив людину на візку… Як себе поводити? Жаліти? Насправді, це проблема нашого суспільства. Спочатку нав’язуємо їм від народження ярлик «інваліда». А потім формуємо в них споживацький спосіб життя.

А поміж тим скажу, що в нас у Вінниці є громадська організація «Паростки гармонії». Чи не найсильніша організація не тільки у Вінниці, але й в Україні. Вони виконують таку роботу, якою не кожна громадська організація може похвалитись. Для прикладу, центри реабілітації. Дітки з обмеженими можливостями, які навчаються у школах, демонструють такі результати, яких не демонструють здорові. Дівчинка на інвалідному візочку навчається на відмінно, також вона – чемпіон у школі з армреслінгу. А подивишся – звичайна тендітна дівчинка. Такі моменти оздоровлюють суспільство.

…Зараз наш фонд збирає кошти на монументальний комплекс Тарасу Шевченку. Плануємо робити великий комплекс, який був би ще однією туристичною візиткою.

ГУРТ: Будете конкурувати з Каневом?
Ми не ставимо такої цілі. Головна мета – щоб Шевченко був схожий на Шевченка. Часом дивишся на Шевченка, і виникає питання: хто це такий? У Черкасах, наприклад, пам’ятник з головою Шевченка, а тулубом Леніна. Я сам був свідком (у мене перша освіта художня), коли з Леніна зробили Шевченка: збили бороду, з гіпсу зліпили вуса – і вже Шевченко. Жарти жартами, але якщо робити, то або якісно, або не робити взагалі.

ГУРТ: Коли і чому було створено корпоративний фонд гурту «ТІК»?
Фонд ми започаткували нещодавно, хоча ідея його створення виникла давно. Ми визначилися, що будемо опікуватися питаннями мистецтва та культури. Бюджет формується з продажів дисків, віртуальних коштів, які надходять на наш рахунок. Ми їх зразу направляємо в наш Корпоративний фонд і там формується невеличкий, так би мовити, ендаумент, який і використовується.

Наш приклад привернув увагу багатьох підприємств. Є підприємці, які допомагають людям, але це – спонтанні прояви благодійності. Ми хочемо перевести це на якісно новий рівень, щоб кожен підтримував той чи інший напрям.

Для прикладу, в нас є ювелірна фірма, яка підтримує спорт. ГУРТ«ТІК» підтримує мистецтво. Корпоративні фонди оголошують конкурси грантів, а Благодійний фонд «Подільська громада» адмініструє ці процеси. Після закінчення конкурсу фірми отримують повний звіт. Користуючись послугами благодійного фонду, підприємці не витрачають свій час. Та й навіщо, якщо є люди, які цим займаються і якісно виконують свою роботу? Я думаю, що майбутнє за фондами громад. А ще ми плануємо створювати родинні фонди.

ГУРТ: Фонд оголосив конкурс грантів на суму 2000-3000 грн. Чи не гадаєте, що це замала сума, щоб претендувати на вирішення місцевих проблем громади?
Знаєте, в нас є такий тематичний фонд «Копійка». Як думаєте, копійка це мало чи багато? А мільйон – це мало чи багато?.. А без однієї копійки? Забереш у мільйона копійку і все. Це вже крах, межа бідності! Нема мільйона в тебе! Мільйон це начебто багато, а забираєш копійку і вже 999 999,99. 

Щодо фонду «Копійка». У нас стоять скриньки по місту, десь у 20 торгових центрах. І за місяць збирається досить непогана сума, яка потім йде на підтримку дитячих будинків. Деколи дві тисячі гривень можуть суттєво допомогти при реалізації певної ідеї. Наприклад, для сільського будинку культури це гарна допомога. Зрозуміло, що з районного бюджету не виділять додаткових коштів. А для нашого Фонду це не така вже й велика сума, і цим ми можемо допомогти. Так, деяким організаціям ми надаємо грант на 3 тисячі гривень, плюс вони докладають власні кошти чи інші ресурси. В результаті – втілюються в життя цікаві та гарні ідеї.

Інколи говорять: дайте гроші, і я все зроблю.  А головне ж не гроші. Треба мати бажання працювати. Будете працювати – і у вас з’являться гроші. Чомусь всі звикли, що повинен прийти добрий дядько і зробити вас щасливими. Треба в головах людей змінювати таку ментальність. До нас звертається багато молодих колективів і говорять: «Вам, звичайно, пощастило, у вас хороший продюсер». Але мало, хто з них знає, що коли ми починали, у нас навіть не було грошей на трамвай, щоб приїхати на репетицію. Нічого, пішки ходили.

ГУРТ: А який перший гонорар був?
Один з перших гонорарів – 200 доларів. Потім 500 доларів було. Але питання в іншому. Спочатку зробіть продукт, а вже потім запитуйте про гонорар. Все в житті має свою точку відліку. Не варто просто мріяти. Так, можна літати десь у хмарах і думати про те, що щастя саме звалиться на голову. А можна мати мрію і докладати зусиль, щоб її здійснити.

Багато хто розповідає, чому ми погано живемо і чому ми такі. Пригадую, під час свого навчання в інституті ми дискутували на тему: що треба зробити, щоб жити в державі людям стало краще? Ми всі грамотні, почали розповідати, що треба змінити державний устрій, з парламентсько-президентської країни зробити президентсько-парламентську і таке інше. В кінці дискусії наш викладач сказала, що насправді, якщо кожен на своєму рівні буде якісно виконувати свої обов’язки, всі почнуть жити краще. Якщо ти двірник, ти маєш якісно прибирати. Якщо ти шофер, ти маєш обережно возити людей. Якщо ти президент держави, ти маєш виконувати свої обов’язки. Тоді в комплексі буде спільний результат. До того моменту, поки в головах людей не зміниться картинка світосприйняття, нічого не зміниться і в реальному житті. Знаєте, можна проводити по 20 виборів на рік. А все залишатиметься так, як є.

ГУРТ: А що врятує Україну?
Звернімося до всесвітньої історії. Будь-яка революція буде успішною тільки тоді, коли люди чітко розумітимуть продовження – що буде після революції. Візьмемо навіть ті гасла, що виголошував колись Ленін, пам’ятники якому сьогодні одні будують, а інші – зносять. З його гасел було зрозуміло, що буде після революції: «Власть – советам, заводы – рабочим, землю – крестьянам!» А сьогодні чуємо: «Повстання в Україні!». Чого повстання? Яке повстання? Проти кого повстання? Нічого не зрозуміло. А що далі? Має бути продовження. Жодна з політичних сил сьогодні, як це не парадоксально, не має чіткої програми дій. Я б сьогодні підтримав ту політичну силу, яка чітко бачить, що робити завтра. Серед нас мало людей, які аналізують, критично мислять. Взагалі в Україні зараз велика проблема – немає інституту аналітики й прогнозу. В нас ніхто не аналізує, ніхто не прогнозує. Все відбувається якось само собою: відбувається – добре, не відбувається – ну не відбулось. Спершу ніж замислюватись над тим, як змінити державу, треба зібрати гарну команду. Тоді щось може вийти.

ГУРТ: Можливо, Ви знаєте рецепт активізації громади?
Не можна тягнути за вуха того, хто не тягнеться. Краще дати чарівного підсрачника, ніж все життя тягнути людину, яка того не хоче. Треба вчасно позбавлятися баласту. Як не парадоксально, але суспільство – це 10% суспільно активних і 90% тих, кого постійно тягнуть за вуха. Якщо є хтось, кого потрібно тягнути за вуха, краще потиснути йому руку, подякувати і йти далі.

ГУРТ: Якою Ви бачите експлуатацію місцевого клубу в сільській місцевості, власне, для досягнення розквіту культури в громаді?
Самоорганізація! Після війни мій дід жив та працював у селі. До його обов’язків входило писати на розвалинах хат, що ми побудуємо комунізм, а під час обідньої перерви на тачці возити радіоприймач. А ще – з іншими односельчанами він створив літературно-драматичний гурток, де щотижня всі разом організовували самі для себе вистави.

Що бачимо сьогодні? Приїдеш в клуб у селі, там сидить молодь 13-14 років і скаржиться: ой, поганий звук, дискотеки нормальної нема, холодно. Так, вибачте, а хто вам заважає зробити нормальну дискотеку? Всі стоять з пляшкою пива чи горілки, з чіпсами, цигарками... На це у вас гроші є. А заплатити по 5 гривень, щоб забезпечити якісний звук і танці, ви не хочете. «Ні, що це за фігня, ще платить по 5 грн?! Обдираловка якась!»

Має бути людина, яка це все організує. Часто такої людини немає. Зробити сьогодні можна все, що завгодно, і неважливо, чи ти живеш у селі, чи у місті. Головне – бажання, з бажання все починається. Немає нічого неможливого. І ти все одно це зробиш. Це лише питання часу. Буває, лежиш під ковдрою і не хочеш вставати. І так 2-3 години лежиш, лежиш... а потім все одно встаєш! Хоча можна взяти і встати відразу.

ГУРТ: Вікторе, Ви працювали головним спеціалістом Управління культури Вінницької міської ради. Що Вам вдалося досягти на рівні культурного розвитку Вінниччини?
Я глобально так свою місію не викреслював би… Але загалом я започаткував дуже багато різних свят: День Європи, День дитини. Започаткував традиції святкування Дня міста. Зараз День міста у Вінниці проходить без алкоголю. Цей день став великим родинним святом. Нам вдалося змінити ментальність людей, виховати внутрішній патріотизм.

ГУРТ: Що ви робили, щоб змінити ментальність людей?
Хочеш змінити щось – почни з себе! Золоте правило, яке працює завжди. Ти можеш говорити дуже довго та голосно про те, що настала пора щось робити… Поки ти не змінишся сам та не зміниш свого ставлення, тобі не вдасться змінити людей навколо тебе. За останні 5 років Вінниця дуже змінилася. Чому? Для прикладу, в нас немає стихійної торгівлі, вирішене питання утилізації побутових відходів, відбувається транспортна реформа.

Будь-які реформи призводять як до позитивних, так і до негативних наслідків. Негативні найчастіше трапляються на перших етапах. Подібне ми спостерігали, коли викорінювали у Вінниці стихійні ринки: супротив був зі сторони людей. Але сьогодні, наприклад, вінничани розуміють, що це було правильне рішення. В центрі міста після четвертої години дня можна було стати очевидцем смерчу з поліетиленових пакетів. А сьогодні значно приємніше прогулюватися містом – бачиш троянди, квітники, чистенькі вулиці, немає тих всіх шатрів та брезентів. За останній рік збільшився наплив туристів. Це частково пов’язано з відкриттям фонтану. Мені приємно, що я маю відношення до громадського життя. Наразі я радник міського голови. Нещодавно ми з ним обговорювали низку цікавих ідей про створення нових туристичних об’єктів. Будемо робити все, аби Вінниця була комфортною і для мешканців, і для туристів.

ГУРТ: Ваші побажання користувачам порталу ГУРТ…
Бути активним в Інтернеті – не означає бути суспільно активним у житті. Хвороба ХХІ століття – гіподинамія, тобто люди малорухомі. Ми активні в соціальних мережах, дискутуємо, залишаємо глобальні коментарі, краденими тезами висловлюємо своє бачення процесу під назвою життя. Бути активним у житті – це коли ти відчуваєш гармонію у його проявах. Ти втомлюєшся від того всього, але коли ти отримуєш плоди своєї діяльності, це набагато приємніше, аніж, коли ти сидиш і нічого не робиш, чекаючи поки тебе хтось інший зробить щасливим. Це зробити ти можеш лише сам.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Спілкувалися: Євгенія Кравченко та Тетяна Гончарук
Редагування: Анжеліка Клайзнер
Фото з архіву гурта "ТІК"

Читайте також:
Грецька громада в Україні: двадцять сім століть разом